Спорт-терапія або, як почати займатися, коли сили закінчуються
Вівторок, 24 Березня 2026
Щодня ми спостерігаємо, як молодь «входить» у доросле життя, стає самостійною та починає будувати свою «стежку», по якій буде крокувати до своїх цілей.
Найважче це дається тим, хто навчається, адже їм треба поєднувати навчання, роботу, особисте життя, час для саморозвитку і реалізацію іншого. Хтось рятується допомогою інших, хтось сумлінно робить і намагається все встигнути, тримаючи весь стрес у собі, хтось бездумно робить, аби було, а хтось серед усього цього навалу намагається знаходити час для розвантаження і приділяє час собі та займається спортом, адже знає, що його тіло – це єдиний дім, який ти будуєш власноруч і живеш у ньому все життя. Що ж робити тим, хто не може знайти бажання або вільного часу для того, щоб приділити його своєму тілу та розвантажити свою нервову систему. Про це мені пощастило поспілкуватися з фітнес-тренером Мальвіною Качур, яка вже два роки тренує клієнтів у спортзалах, серед яких більшість ‒ молодь. Дівчина як ніхто інший знає, як важко іноді вдається повернути сили і посмішку тим, у кого сили на нулі.
1. Чи багато студентів приходить до тебе з проханням розвантажитися і трохи відволіктися від буденного життя ?»
– Насправді, це чи не найголовніший запит сьогодні. Студенти приходять не за «кубиками» преса, а за можливістю вийти з власної голови, де 24/7 крутяться думки і дедлайни. Я завжди кажу своїм підопічним, що зал ‒ це єдине місце, де ти нікому нічого не винен. Це твій легальний спосіб побути егоїстом до інших. Коли ти тиснеш вагу, твій мозок нарешті вимикається, бо він зайнятий виживанням тіла в моменті.
Для студента спорт сьогодні – це година свободи, після якої ти виходиш не просто втомленим, а «чистим».
2. Що робити, коли зовсім немає бажання і сили на тренування?
– Це буде звучати банально і смішно, але варто просто прийти і дати собі дозвіл навіть на погане тренування. Зазвичай після того, як будеш уже в залі, ти не підеш додому, бо думки вже будуть «ну я ж прийшов, піду хоч щось зроблю», а через 10 хвилин, коли запускається кров і грає улюблений трек у навушниках, ти вже починаєш зовсім по-іншому мислити. Наприкінці тренування ти максимально вдячний собі за «тяжку працю» і від цього і настрій стає кращим, і самооцінка теж, до речі, дуже зростає та з’являється гордість за себе. Це дійсно так працює, просто треба спробувати, а потім це вже буде як звичка, без якої буде важко, перевірила все на власному досвіді.
3. А, як, на твою думку, побороти страх новачка в залі і нерозуміння того, що саме робити і як працювати з тренажерами?
– Страх новачка ‒ це нормальна реакція мозку на невідомість, але в залі є один секрет: усім байдуже на вас, бо кожен зайнятий лише собою та своїм відображенням у дзеркалі. Я завжди вважала, що кожен із нас колись із чогось починав, бо ніхто не народжується відразу з мʼязами. Кожен вчився, робив помилки, запитував поради в інших і тільки так чогось досягав, бо це не більше, ніж страх у голові. У залі завжди є черговий тренер, який допоможе в разі чого. Тим паче в еру інтернету ти можеш багато чого освоїти і зрозуміти дуже швидко, головне пробувати і цікавитися.
4. «Що допомагає «вимкнути» мозок після інтенсивної розумової праці? Це має бути щось монотонне, як біг, чи навпаки те, що вимагає концентрації, як силові вправи?»
– Тут , на жаль, немає чіткої відповіді, тому що кожному – своє. Треба дивитися на свій стан , єдина порада, яку я можу дати, це, якщо після навчання ти відчуваєш роздратування та агресію, то йди до заліза, щоб виплеснути це через зусилля. Якщо ж ти відчуваєш емоційне спустошення – обирай монотонний біг , щоб просто побути в тиші.
5. Часто кажуть, що спорт – це терапія або найкращий антидепресант, що думаєте з цього приводу ?
– Абсолютно. Я б навіть сказала, що для багатьох моїх підопічних-студентів спортзал ‒ це насамперед місце емоційного розвантаження, а вже потім місце для спорту. Він не замінить професійну психотерапію, якщо проблема глибока, але він є фундаментом. Важко відчувати повне ментальне виснаження, коли твоє тіло щойно отримало порцію ендорфінів та свіжого кисню. Тому так, зал – це терапія, де замість слів говорять ваші м’язи.
6. А чи були в тебе схожі ситуації, де спорт допомагав стабілізувати емоційний стан?
– Я у спорті з 14 років, він для мене ‒ невідʼємна частина мого життя. Дякувати Богу, у моєму житті не було депресивних чи емоційно важких періодів, але я не можу і сказати, що він не допомагав. Тому, може, завдяки тому, що давно ним займаюся, у мене і немає стану емоційного завантаження. До того ж, я професіональна спортсменка і ніщо так не закаляє характер, як спорт. Завдяки йому до багатьох моментів у житті я ставлюся легко і ніколи не придаю дрібним ситуаціям, через які я могла б засмучуватися, великої значущості. У мене було багато перемог і поразок, але завжди це чомусь навчало. І спорт мені в цьому завжди допомагав, оскільки сформував мій характер.
Авторка: Саїк Вікторія, студентка 4-Ж
Щодня ми спостерігаємо, як молодь «входить» у доросле життя, стає самостійною та починає будувати свою «стежку», по якій буде крокувати до своїх цілей.
Найважче це дається тим, хто навчається, адже їм треба поєднувати навчання, роботу, особисте життя, час для саморозвитку і реалізацію іншого. Хтось рятується допомогою інших, хтось сумлінно робить і намагається все встигнути, тримаючи весь стрес у собі, хтось бездумно робить, аби було, а хтось серед усього цього навалу намагається знаходити час для розвантаження і приділяє час собі та займається спортом, адже знає, що його тіло – це єдиний дім, який ти будуєш власноруч і живеш у ньому все життя. Що ж робити тим, хто не може знайти бажання або вільного часу для того, щоб приділити його своєму тілу та розвантажити свою нервову систему. Про це мені пощастило поспілкуватися з фітнес-тренером Мальвіною Качур, яка вже два роки тренує клієнтів у спортзалах, серед яких більшість ‒ молодь. Дівчина як ніхто інший знає, як важко іноді вдається повернути сили і посмішку тим, у кого сили на нулі.
1. Чи багато студентів приходить до тебе з проханням розвантажитися і трохи відволіктися від буденного життя ?»
– Насправді, це чи не найголовніший запит сьогодні. Студенти приходять не за «кубиками» преса, а за можливістю вийти з власної голови, де 24/7 крутяться думки і дедлайни. Я завжди кажу своїм підопічним, що зал ‒ це єдине місце, де ти нікому нічого не винен. Це твій легальний спосіб побути егоїстом до інших. Коли ти тиснеш вагу, твій мозок нарешті вимикається, бо він зайнятий виживанням тіла в моменті.
Для студента спорт сьогодні – це година свободи, після якої ти виходиш не просто втомленим, а «чистим».
2. Що робити, коли зовсім немає бажання і сили на тренування?
– Це буде звучати банально і смішно, але варто просто прийти і дати собі дозвіл навіть на погане тренування. Зазвичай після того, як будеш уже в залі, ти не підеш додому, бо думки вже будуть «ну я ж прийшов, піду хоч щось зроблю», а через 10 хвилин, коли запускається кров і грає улюблений трек у навушниках, ти вже починаєш зовсім по-іншому мислити. Наприкінці тренування ти максимально вдячний собі за «тяжку працю» і від цього і настрій стає кращим, і самооцінка теж, до речі, дуже зростає та з’являється гордість за себе. Це дійсно так працює, просто треба спробувати, а потім це вже буде як звичка, без якої буде важко, перевірила все на власному досвіді.
3. А, як, на твою думку, побороти страх новачка в залі і нерозуміння того, що саме робити і як працювати з тренажерами?
– Страх новачка ‒ це нормальна реакція мозку на невідомість, але в залі є один секрет: усім байдуже на вас, бо кожен зайнятий лише собою та своїм відображенням у дзеркалі. Я завжди вважала, що кожен із нас колись із чогось починав, бо ніхто не народжується відразу з мʼязами. Кожен вчився, робив помилки, запитував поради в інших і тільки так чогось досягав, бо це не більше, ніж страх у голові. У залі завжди є черговий тренер, який допоможе в разі чого. Тим паче в еру інтернету ти можеш багато чого освоїти і зрозуміти дуже швидко, головне пробувати і цікавитися.
4. «Що допомагає «вимкнути» мозок після інтенсивної розумової праці? Це має бути щось монотонне, як біг, чи навпаки те, що вимагає концентрації, як силові вправи?»
– Тут , на жаль, немає чіткої відповіді, тому що кожному – своє. Треба дивитися на свій стан , єдина порада, яку я можу дати, це, якщо після навчання ти відчуваєш роздратування та агресію, то йди до заліза, щоб виплеснути це через зусилля. Якщо ж ти відчуваєш емоційне спустошення – обирай монотонний біг , щоб просто побути в тиші.
5. Часто кажуть, що спорт – це терапія або найкращий антидепресант, що думаєте з цього приводу ?
– Абсолютно. Я б навіть сказала, що для багатьох моїх підопічних-студентів спортзал ‒ це насамперед місце емоційного розвантаження, а вже потім місце для спорту. Він не замінить професійну психотерапію, якщо проблема глибока, але він є фундаментом. Важко відчувати повне ментальне виснаження, коли твоє тіло щойно отримало порцію ендорфінів та свіжого кисню. Тому так, зал – це терапія, де замість слів говорять ваші м’язи.
6. А чи були в тебе схожі ситуації, де спорт допомагав стабілізувати емоційний стан?
– Я у спорті з 14 років, він для мене ‒ невідʼємна частина мого життя. Дякувати Богу, у моєму житті не було депресивних чи емоційно важких періодів, але я не можу і сказати, що він не допомагав. Тому, може, завдяки тому, що давно ним займаюся, у мене і немає стану емоційного завантаження. До того ж, я професіональна спортсменка і ніщо так не закаляє характер, як спорт. Завдяки йому до багатьох моментів у житті я ставлюся легко і ніколи не придаю дрібним ситуаціям, через які я могла б засмучуватися, великої значущості. У мене було багато перемог і поразок, але завжди це чомусь навчало. І спорт мені в цьому завжди допомагав, оскільки сформував мій характер.
Авторка: Саїк Вікторія, студентка 4-Ж
Залишити відповідь