КВАЛІФІКАЦІЯ ПРАЦІВНИКІВ МЕДИЦИНИ

Публікуємо цикл авторських матеріалів Олени Гурняк про її власну ковідну історію «КОВІД-19 У ВЕЛИКОМУ МІСТІ: НОТАТКИ НА ОСНОВІ  ВЛАСНОГО СПОСТЕРЕЖЕННЯ»

Коли лікування дало свої плоди, і мій стан значно покращився, я прийняла рішення таки підписати нову декларацію в іншого сімейного лікаря у Дніпрі. Це виявилося не так вже і легко, бо кваліфіковані лікарі з хорошими відгуками вже давно набрали собі потрібну кількість пацієнтів.

Коли, зрештою, інтернет нічим не допоміг, я вирішила звернутися до звичайної поліклініки за місцем проживання.

Та краще б я цього не робила. Аби ж знаття ,чим мені усе це обернеться… Зелені коридори з мигаючим світлом і штукатуркою на стінах,що осипається. Жива черга – осіб  п’ятнадцять, які всі чекають на прийом одного лікаря. У когось ковід, хтось чекає на сертифікат про вакцинацію, комусь потрібне електронне направлення на обстеження. Усі в масках і ледве дихають.

Я стою біля дверей і чую лайку лікарки. Їй, жінці  похилого віку, так важко розібратися з комп’ютером, що висне не тільки від рук, які натискають на всі клавіші підряд, а й від своєї старості. Я її не засуджую, бо вважаю, що людям похилого віку дійсно важко розібратися в сучасних гаджетах. Я простояла у черзі майже три години. Люди приходили, не витримували і йшли геть. Лікарка кричала, ,ледь не плакала й просила не займати чергу, бо за час, що вона витратить на пацієнтів після 16:00 їй не заплатять (він же не робочий!).

Із лікарні я пішла ні з чим. Купа витраченого часу, великі ризики підчепити ще якусь інфекцію й неприємні враження від державної медицини.

Я вважаю, що світ треба диджиталізувати, але перед тим, як вводити які-небудь новітні технології, людей треба вчити. Оплачувати курси підвищення кваліфікації, пояснювати, чому й для чого все це робиться, бо дуже важко працювати з тим, чого не розумієш.

Коментарі: