«Дайте людині мету, заради якої варто жити, і вона зможе вижити в будь-якій ситуації» *

Налагоджена база клієнтів, щойно відкритий бізнес, плани на розвиток власного бренду, різні зустрічі, вебінари, курси, можливості навчати й передавати іншим свої знання.

Юлія Бондаренко – внутрішньо переміщена особа з Харківської області. Наразі вона близько семи місяців живе у селі Гельмязів, де відкрила свій невеличкий перукарський салон. У Харкові їй довелося залишити без перебільшення все: будинок, бізнес, друзів та чоловіка.

«Виживає не найсильніший, а найбільш сприятливий до змін» **

Кілька тижнів вони з чоловіком вирішували, як їм діяти: чи виїжджати, чи залишатися, бо «а що, якщо це всього лиш на тиждень?». Рішення давалося дуже складно, у чоловіка було своє підприємство, у неї ж щойно відкритий салон та спільний будинок, який вони придбали два роки тому, а незадовго до війни тільки закінчили в ньому ремонт. Сумніви були доти, доки російська ракета не влучила в будинок поблизу їхнього. Тоді поранили товариша чоловіка.

«Я відверто дуже злякалася. Не існує слів, щоб описати те, що відчуваєш у той момент: ти ніби кам’янієш, груди стискаються, руки й ноги тремтять і взагалі не розумієш, що відбувається. Аж потім, через декілька хвилин, повертається холодний  розум і починаєш телефонувати всім рідним та друзям, щоб поставити всього одне запитання: «Ви живі, з вами все добре?».

Юлія розповідає, що тоді її чоловік сидів у день та вночі біля ліжка свого товариша Олега, який після поранення був у вкрай тяжкому стані. Лікарі не давали жодних прогнозів, мовляв, тільки чудо його може врятувати. «Тоді це була остання крапля, яка розвіяла всі наші сумніви. Ми чітко зрозуміли: треба забирати мою маму, племінника і виїжджати. Батьки ж чоловіка жили в іншому місті, де було більш-менш спокійно. Тому, зібравши речі, я сіла за кермо і ми разом виїхали у невідомість», – розповідає дівчина.

«Я справді перший раз у житті стримував сльози, бо розумів, що мої рідні їдуть невідомо куди. Думка, що лише так вони будуть у безпеці, мене заспокоювала. Чому не поїхав з ними? У мене на підприємстві залишилося близько ста працівників, отже як керівник  я мусив проконтролювати, щоб всі були в безпеці й підтримати тих, хто попри все мав бажання продовжити роботу», – ділиться чоловік Юлії, Олександр.

«Терпіння гірке, але плід1 його солодкий» ***

Вони справді їхали у невідомість, не знаючи абсолютно нічого, не розуміючи, де і як вони будуть жити. Юлія розповіла, що з того моменту, як вони сіли до авто, племінник моніторив усі можливі групи, писав та телефонував знайомим. Хлопець намагався віднайти ті міста та села, в яких би було більш-менш безпечно, наскільки це взагалі можливо в умовах війни.

«У машині панувала мертва тиша. Тітка була максимально зосереджена на дорозі, бабуся дивилася довкола, а я докладав усіх зусиль аби віднайти місце, де ми зупинимося. Минала година, друга, третя… раптовий дзвінок від друга. Зобов’язаний був йому коротко розповісти всю історію: як довелося на власні очі побачити мертвих людей, як ми сиділи в підвалі через постійні обстріли та як давалося рішення виїхати з Харкова. На його запитання про те, куди ми їдемо, у мене не було відповіді. Але в той момент Всесвіт почув нас: «Слухай, так їдьте до нас у Гельмязів», – сказав друг. Гельмязів – село  на Черкащині, в якому було відносно спокійно. Хоча тоді навіть на Черкащині час від часу літали ворожі винищувачі, але попри те, там було життя без смертей та обстрілів», – з болем в очах згадує племінник.

Дорога була важкою та довгою, але врешті вони доїхали до місця призначення. Через певний час їм вдалося знайти будинок, в якому живуть дотепер. Звісно, в ньому немає «євроремонту», але є всі зручності: три кімнати, кухня, туалет, ванна, газове опалення, а також, що особливо цінно, − приємні сусіди.

«Я взагалі не очікувала, що нам пощастить жити в такому будинку, що люди будуть допомагати всім, чим можна. Не було жодних злих поглядів, осуду, насмішок. Українці – особлива нація, люди віддадуть останнє, прихистять, допоможуть, підкажуть та зорієнтують», – говорить мама Юлії, Світлана Сергіївна.

«Силу, сміливість і впевненість набувають тоді, коли дивляться страху прямо в очі» ****

У дитинстві Юлія була активною, непосидючою та цілеспрямованою. У віці семи років батьки  віддали її на бальні танці, яким вона присвятила  десять років свого життя. За допомогою цього хобі дівчина рано взнала, що таке перемоги та поразки, що значить гідно тримати себе в будь-якій незрозумілій ситуації, як не падати духом і завжди докладати максимальних зусиль для бажаного результату. Батьківське виховання та танці допомогли сформувати сильний характер дівчини: «Падати духом − не в моєму стилі. Все стається так, як має бути. У всьому завжди є свої плюси, й для того, аби отримати бажане, потрібно діяти. Давши собі два тижні на роздуми та усвідомлення, де ми й що взагалі відбувається, зрозуміла, як діятиму далі. Я вирішила продовжувати те, що найбільше в мене виходить, робити те, чим живу. Отож одного дня зайшла в інтернет і почала шукати приміщення для оренди. Війна війною, а я хотіла, щоб кожна дівчина мала гарний, доглянутий  та здоровий вигляд», – вже з посмішкою говорить Юлія.

Вже через місяць дівчина знову відкрила свій невеличкий салон, змінила геолокацію з Харкова на Гельмязів на своїй сторінці в інстаграмі й почала активно працювати. За цей період вона зарекомендувала себе як дуже гарний майстер, тому вільних віконець у неї практично немає й потрапити до неї дуже важко. На сьогодні Юлія Бондаренко має багато клієнток, які хочуть мати гарний вигляд, бо вона буквально чаклує над їхнім волоссям, аби добитися найкращого результату. Завжди все робить повільно, приділяючи максимально уваги кожному, час, присвячений одній клієнтці, може коливатися від трьох до шести годин, але результат того вартий.

Юлія в соціальній мережі має ще одну сторінку, де представлені різні засоби для домашнього догляду за волоссям. Там вона консультує охочих та добирає засоби для кожної жінки індивідуально, які потім відправляє в різні куточки України. До речі, з відправкою їй допомагають племінник та мама. «Я отримую від них колосальну підтримку та допомогу. Доки я консультую, вони паралельно пакують кожне замовлення», – Юлія.

Завдяки підтримці сім’ї та їхній вірі один в одного Юлія знову змогла займатися улюбленою справою. Дівчина вірить, що ця війна рано чи пізно закінчиться й вони зможуть повернутися до Харкова. Адже перемога точно за нами.

*І. Гете – німецький драматург, поет, науковець, державний діяч, театральний режисер та критик.

** Чарльз Дарвін – англійський науковець, що створив теорію еволюції і запропонував принципи природного відбору.

*** Жан-Жак Руссо –  женевський франко-швейцарський1 філософ-просвітник, письменник.

**** Елеонора Рузвельт – американська суспільна діячка, перша леді Америки, дружина президента США Франкліна Делано Рузвельта, племінниця президента Теодора Рузвельта.

Альона Войцеховська, студентка 2 курсу магістратури “Медіакомунікації”

Коментарі: