ЯК МОЖНА ЗАЦІКАВИТИСЯ ЖУРНАЛІСТИКОЮ ЩЕ З ДИТИНСТВА?

Ми поспілкувалися із заслуженим журналістом України Миколою Дубовим, керівником служби новин ТРК «Ільдана», про мотивацію вибору професії медійника, труднощі та виклики журналістського фаху.

– Чому Ви вирішили обрати саме цю професію?

– Мабуть, тому, що люблю людей, із дитинства багато читав, дивився і слухав новини. Перший досвід у журналістиці я отримав ще школярем. У 7-му класі ми з однокласницею написали замітку про шкільне життя, яку опублікували в районній газеті, хоч ми на це й не сподівалися. Особливо було незвично бачити біля свого прізвища слово юнкор (юний кореспондент). Згодом я почав писати про проблеми свого села, і вже був громадським кореспондентом. Під час служби в армії дописував до газети військового округу, був редактором стінгазети, не забував і про районку. Теми мені замовляла її редакторка, Людмила Батура, – це моя хрещена мама в професії і перший наставник, вона й порадила вступати до Київського університету імені Т. Шевченка, хоч я вагався до останнього. Але її слова «Не святі горщики ліплять!» стали своєрідним стимулом.

– Що для Вас найважливіше в журналістиці?

– Найважливіша довіра аудиторії до засобу масової інформації, у якому ти працюєш, і до тебе особисто. Її важко завоювати й легко втратити. Також важливо зберегти своє ім’я й не втратити бажання весь час учитися, як, зрештою, і в будь-якій іншій професії.

– Які є труднощі, пов’язані з цією професією?

– Усі чули, що пресу називають четвертою владою, та  реалії такі, що ця влада досить обмежена. Не завжди вдається дістати ту інформацію, яка потрібна прямо зараз. Іноді буває таке, що конче необхідно взяти коментар для новин, але з різних причин це не вдається. Однією з причин може бути банальне небажання посадової особи спілкуватися з журналістом. Посилаючись на зайнятість, просять перенести зустріч, вимагають надіслати інформаційний запит… Одне слово, труднощі пов’язані з бюрократією!

– Чи є стрес на роботі, якщо є, то з чим він пов’язаний?

– Стрес обов’язково є. Оскільки я очолюю службу новин на телеканалі, то щодня зіштовхуюся з таким потоком інформації, що читати стрічку новин під кінець дня  не вистачає сил, адже інформаційний простір переповнений негативом.

– Чи відчуваєте Ви велику відповідальність за свої матеріали?

– Обов’язково. Слово – не горобець, вилетить – не спіймаєш. Тому треба ставитися відповідально до того, що глядач побачить на екрані.

– Чи були у Вас такі дні, що хотілося опустити руки? Чи були якісь переломні моменти у Вашій кар’єрі?

– На щастя, таких днів не було. Можливо, умію вчасно опанувати себе, а може, це прийшло з досвідом, і ти розумієш, що нікому не стане краще від того, що опустиш руки. І передовсім тобі. Переломних моментів було кілька, наприклад, коли з районної газети перейшов працювати до обласної, а згодом на радіо. Щоразу вагався, однак можу дати пораду: не варто в собі сумніватися, треба йти вперед! 2018 року я залишив роботу на радіо та деякий час навіть був у статусі безробітного. Зізнаюся відверто: виникали думки змінити професію. І це після 22 років роботи на радіо! А коли відкрили телеканал «Ільдана», мене запросили очолити новинну службу. Специфіка телебачення інша, ніж радіо, бо тебе і бачать, і слухають, і виробничий процес складніший та напруженіший, тому спочатку було дещо незвично. Певно, це також можна назвати своєрідним переломним моментом у кар’єрі.

Автор: Ярослав Дубовий, 1-Ж

Коментарі: