МОЛОДА, УСПІШНА, КРАСИВА…

Інтерв’ю з журналісткою телеканалу «ВІККА», студенткою спеціальності «Журналістика», яка попри свій молодий вік має багато досягнень та надихає на роботу над собою.

 – Розкажіть чому обрали роботу на телебаченні?

– Я четвертокурсниця. Паралельно з навчанням поєдную роботу на телеканалі. Пішла в журналістське поле ще на другому курсі. Хоч тоді ще нічого не знала про телевізійну кухню, оскільки в університеті вивчали роботу інтернет-видань, а ТБ за програмою – на третьому курсі. Утім бажання працювати на телебаченні було таким сильним, що я опанувала свій страх, узяла себе в руки й пішла на місцевий канал.

– Скільки вже працюєте на телеканалі «ВІККА»?

– На телеканал «ВІККА» уперше прийшла 26 лютого цього року, а вже з березня мене взяли працювати офіційно. Це вже моя друга журналістка робота. Свою телевізійну кар’єру я починала в 2018-му на каналі «UA:Черкаси». Там я працювала не в новинах, як нині, а – в ранковому шоу. Знімала сюжети й була ведучою прямих ефірів.

– Розкажіть про найважчі моменти на роботі.

– Тяжких моментів у журналістиці чимало. Це унікальна професія, яка потребує щоденного удосконалення та постійного саморозвитку. Узагалі, поняття «тяжкі моменти» – дуже узагальнене. У кожного вони свої. Якщо любиш те, чим займаєшся, то сприймаєш якісь професійні випробування не як «тяжкі моменти», а як урок, який слід засвоїти, щоб більше не повторювати.

Особисто для мене, завжди найскладніший перший крок. А оскільки я його вже зробила, то все позаду. Завжди важко тоді, коли невпевнений у собі. Такою я була на початку кар’єри, через брак знань і досвіду. Утім я з цим упоралася й зараз лише розвиваюся. Бо є ще багато того, що потрібно опанувати.

– Чи є щось, що Вам не подобається в роботі журналіста?

– Коли «гориш» тим, що робиш, то любиш навіть недоліки цієї роботи. Це як абсолютна любов до людини: подобаються навіть її негативні риси, але нічого не буває ідеальним.

Коли ти журналіст, можеш забути про стабільність і розпланований відпочинок. Хоч у нас і зсталий графік: із понеділка до п’ятниці, із 9.00 до 17.00. Утім дуже часто я їжджу на знімання о сьомій ранку, о восьмій вечора. На вихідних теж нерідко працюю.

Також із недоліків – мала заробітна плата. Навіть якщо брати середню ЗП київського кореспондента, то це приблизно 10-13 тисяч. Для столиці – це мізер.

Ще один мінус журналістики – публічність/медійність та відповідальність 24/7. Ти завжди маєш контролювати те, що кажеш, кому кажеш, який вигляд маєш, із ким спілкуєшся та як поводишся. Тим більш у нашому маленькому місті – тут усі всіх знають. А якщо ти хочеш бути журналістом, якого читають/дивляться й поважають, то маєш тримати марку. Щоб про тебе говорили, як про гідну людину. А іноді від цього втомлюєшся.

І ще купа маленьких дрібничок, від яких дуже втомлюєшся. Але поки є любов до справи, є й бажання працювати.

– Яка Ваша найсильніша риса?

– Найсильніша… Напевно, моє вміння моментально налагоджувати контакт із людьми. У журналістиці це мега важливо, особливо для роботи над новинами. Коли все маєш робити швидко. Треба вміти підлаштовуватися до людей, адаптуватися й пристосовуватися до ситуацій. А ще одна «суперсила» – моя динамічність. Я дуже швидка. Умію швидко думати й говорити. А в журналістиці реакція – надважлива. Утім, хочу сказати, що з неба мені нічого не впало. Усі мої вміння – це щоденна праця над собою, яку я не припиняю й до нині. Ну, і третє – я щира й емоційна. Глядача це «чіпляє». Люди люблять справжніх і відкритих.

– Яка ваша слабкість?

– Моя слабкість… Та завжди себе можна перевиховати. Головне – визнати свої недоліки й правильно їх проаналізувати. Усе в нашій голові. Було б бажання. От я не вмію йти по головах і вигризати місце під сонцем. Іноді я не ініціативна, на жаль, у медійній сфері з такою якістю було б набагато легше. Утім я завжди намагаюся чинити по-людяному й совісно. Поки мене все влаштовує.

– Яке Ваше найбільше досягнення на цій роботі?

– У журналістиці я з 2018 року. Для ТБ це ще дуже малий досвід, але прямі ефіри вела, брала інтерв’ю у Сергія Притули та Юлії Тимошенко. Навіть із міським головою Черкас спілкувалася, але найкращі мої сюжети й ефіри – ще попереду, бо самовдосконаленню немає меж. Я завжди до себе критично ставлюся й люблю критику. Також дуже приємно і вважаю це за досягнення, коли мої сюжети – результативні. Он нещодавно завдяки моєму сюжету вдалося врятувати собаку. Також не раз допомагала людям. Дуже приємно чути слова вдячності й похвалу від героїв.

– Що на Вас впливало або надихало під час вибору професії?

– «Чому журналістика?» – я, чесно кажучи, не зрозуміла й досі. Якщо підрахувати всі мінуси й плюси цієї професії, то, очевидно, недоліків більше. Але я наскільки люблю медіасферу, що вербально описати це неможливо. А взагалі, історія мого вступу на спеціальність «Журналістика» дуже забавна. У мене ніколи не було рожевих мрій про роботу на телебаченні. Я мала бути тренеркою. Ніколи не вважала себе творчою. Утім зірки так склалися, доля розпорядилася, що я вже як третій рік – журналістка. І йти звідси не планую. Поки я кайфую, а що буде далі – побачимо. Амбіцій поки вистачає.

Авторка: Анна Музиченко, студентка 1-Ж курсу

Коментарі: