Були собі дід та баба та дожились уже до того, що й хліба нема. Діток не було, нікому було допомогти, пенсія маленька. Тут дід і каже:
– А спечи-но, Бабо, колобка.
– Діду, та з чого ж я спечу, як і борошна нема?
– От, Бабо, піди в хижку та назмітай у засіку борошенця, то й буде колобок. Дивись, я піду до сусіда, а як прийду, то щоб колобок був спечений.
Послухалась баба, пішла в хижку, назмітала в засіку борошенця, витопила в печі, замісила гарненько борошно, спекла колобок, сидить милується та й ніяк не може дочекатися свого Діда.
– Бабо, вдома я. Ох і пахне колобок. НАШ КОЛОБОК!
– Дивись, який гарний. Будемо його доглядати, виховувати, а він буде допомагати та рости нам старим на втіху.
Минали роки… Дід і Баба не могли намилуватися своїм чадом, навчали його всіх правил життя та радісно проживали кожен день. Колобок став дорослим і Дід вирішив поговорити з Бабою про майбутнє їхнього синочка.
– Бабо, треба щось думати. Ми вже старі, а Колобок наш он який вже дорослий. Хай їде у місто та влаштовується на роботу. Сам в люди виб′ється і нам по-троху буде допомагати.
– Так, Діду, ми дали всі знання Колобку. Тепер треба і на життя йому заробляти.
На тому й вирішили. От одного дня і провели Колобка до міста на пошуки роботи.
Із ентузіазмом взявся Колобок шукати справу, яка буде приносити йому гроші. Все йому цікаво, не знає що обрати.
Котиться він якось з однієї співбесіди на іншу і потрапляє до Зайця.
– Добрий день.
– Добрий день, Михайло Едуардовичу.
– Колобок, я вас зараз «з′їм».
– Не «їжте» мене, я вам пісеньку заспіваю.
– Та нащо мені ваша пісенька? Резюме давайте! Ой, Колобок, та у вас немає досвіду роботи. Нам у компанію потрібні такі молоді робітники як ви, але з 30-річним досвідом. Ви нам не підходите. Котіться далі.
От і покотився Колобок. Думає: «Ну нічого, перший млинець нанівець. Ще багато робіт знайду». Котиться-котиться, бачить – Вовк.
– Добрий день.
– Добрий день, Максиме Максимовичу.
– Колобок, я вас зараз «з′їм».
– Не «їжте» мене, я вам пісеньку заспіваю.
– Не треба мені ваших пісеньок. До мене таких, як ви, кожного дня десяток приходить. Якщо вирішите працювати у нас, то ви будете приходити о 6 ранку, робити всі документи фірми, прибирати весь офіс, допомагати розвантажувати вагони, поливати квіти, приймати замовлення, готувати кожному співробітнику каву, мити підлогу…Оголошувати весь список? А, ледве не забув сказати, що робочий день закінчується о 12 ночі і ніяких вихідних.
– А платити скільки будете?
– Зарплата велика: 2000 гривень .
Так важко на душі стало у Колобка. Ніхто його не бере на роботу, нічого йому не підходить, але він продовжив котитись далі. Аж тут потрапляє до Ведмедя.
– Добрий день.
– Добрий день, Миколо Івановичу.
– Колобок, я вас зараз «з′їм».
– Не «їжте» мене, я вам пісеньку заспіваю.
– Ви нам одразу не підходите.
– Чому? В мене он диплом про вищу освіту є.
– Ви мене не смішіть зі своїм дипломом! Нам важливо ваш статус і зв′язки. Можливо ваш Дід президент чи олігарх? А ваша Баба їздить на Феррарі? Чи ви, Колобок, маєте костюм від Гуччі? Нам потрібні серйозні люди і тільки тоді ми розглянемо вашу кандидатуру. Все, котіться.
– До побачення…
І покотився Колобок далі: чи то шукати костюм від Гуччі, чи то шукати Бабі Феррарі. Аж тут зустрічає по дорозі Лисицю Ларису Петрівну біля якої була табличка з надписом «300 тисяч гривень за 30 хвилин».
– Колобок-колобок, чому такий засмучений?
– Ніяк не можу знайти роботу, а мені гроші потрібні.
– Як тобі пощастило, що мене зустрів. Я тобі допоможу. Ходімо зі мною.
Ох і зрадів Колобок. Іде з Лисицею і думає: «Швидко зароблю багато грошей і поїду Бабу з Дідом порадувати».
– Колобок, поки я тут вирішую твою проблему. Заспівай мені пісеньку.
От Колобок і почав співати свою пісеньку…Довго співав…Аж раптом помітив, що десь зникли його речі та й лисиці довго не чути. І тут «КЛАЦ»… і «з′їли» Колобка.
Дід плаче, Баба плаче:
– Хороший і добрий був у нас Колобок. Але так і не запам′ятав нашу пораду, що безкоштовний сир буває тільки у мишоловці.
Авторка: Юлія Судаченко, студентка 4-Ж курсу
