Кожній людині властиво іноді щось забувати, особливо під впливом стресу чи перевтоми. Існує кілька порад, щоб покращити свою пам’ять,:
1. Сон. Повноцінний сон важливий не лише для фізичного здоров’я, а й для роботи мозку. Поганий сон збільшує ризик високого кров’яного тиску, а погана якість сну або регулярне недосипання можуть, крім іншого, вплинути на пам’ять.
Дорослі мають регулярно cпати 7-8 годин на добу. Декому, зокрема молодим людям та людям із хронічними захворюваннями, необхідно навіть більше – 9 годин сну на добу. При цьому ваш відпочинок має бути якісним:
– лягайте та вставайте в один і той же час, навіть у вихідні. Це синхронізує біологічний годинник;
– у кімнаті має бути темно, тихо та прохолодно;
– не користуйтеся гаджетами за годину до сну.
2. Тренуйте мозок за допомогою ігор. Кросворди, шахи, пазли та інші ігри на пам’ять допоможуть розвинути концентрацію уваги та покращити роботу пам’яті.
3. Час на свіжому повітрі. Свіже повітря та фізична активність покращують кровообіг і допомагають зменшити стрес та втому.
4. Перерви між завданнями. Якщо ви витратили декілька годин на завдання і ваша увага починає розсіюватися – варто звернути на це увагу та дати собі 10-15 хвилин на відпочинок. Короткі перерви допомагають «перезавантажитися» та повернутися до роботи з новими силами, підвищуючи загальну ефективність.
5.Вправи на концентрацію уваги
– малювання протягом 15 хвилин;
– методика Мюнстерберга. Покладіть перед собою суцільний текст, у якому є слова. Вашим завданням є, зчитуючи текст, якнайшвидше знаходити ці слова. Роботі приділяється 2 хвилини.
Авторка: Ірина Поєздник, студентка 4-Ж курсу ННІ української філології та соціальних комунікацій
Сучасний студент/ка дедалі частіше існує в режимі 24/7: навчається, працює, проходить курси, веде соцмережі й намагається не втратити особисте життя. Але де межа між амбітністю та виснаженням? Чи варто працювати під час навчання? І чи можливо сьогодні поєднати все це без емоційного вигорання? Ще десять років тому підробіток під час навчання був радше винятком або вимушеним кроком. Сьогодні це майже норма. За неформальними опитуваннями в університетському середовищі, більшість студентів починають працювати вже з першого або другого курсу. Молодь шукає часткову зайнятість, фриланс-проєкти або стажування. Це рішення має кілька причин – економічних, соціальних і професійних. Студенти прагнуть самі оплачувати оренду, транспорт, навчальні матеріали, додаткові курси. Коли запитуєш студентів, чому вони починають працювати так рано, відповіді звучать по-різному, але в них легко впізнати спільну інтонацію – бажання бути самостійними. Для багатьох це відчуття приходить ще до університету. Андрію 20 років, він навчається на другому курсі Уманського державного педагогічного університету за спеціальністю «Геодезія та землеустрій». Першу роботу, різноробочим на будівництві, знайшов ще у школі. Каже, що справа була не у фінансових труднощах родини. «У якийсь момент стало просто соромно просити гроші в батьків. Хотілося самому заробляти хоча б на свої витрати», – згадує він. Подібні історії повторюються у багатьох студентських розповідях. 19-річний Владислав, який навчається на першому курсі у Черкаському державному технологічному університеті, говорить, що думка про роботу з’явилася ще наприкінці дев’ятого класу: «Бажання заробляти прийшло десь у той час. Просто стало ніяково просити кошти у батьків на кожну дрібницю. Коли вступив до університету, вже з другого семестру працював постійно». Утім фінансова самостійність – лише частина мотивації. У відповідях студентів постійно звучить ще один аргумент: робота дає досвід, який університет не завжди може забезпечити. Двадцятирічний Максим, студент другого курсу ІТ-спеціальності, який вчиться у Хмельницькому національному університеті, розповідає про це досить прагматично: «Робота – це крутий досвід. Нові знайомства, реальні задачі, навички, які точно знадобляться в житті». Частина студентів говорить ще відвертіше: диплом сприймається як необхідний формальний етап, натомість реальне професійне життя починається значно раніше. Саме тому багато хто намагається знайти роботу вже під час навчання, щоб зрозуміти, як працює галузь і де себе шукати. Водночас змінюється й логіка входження в професію. Ринок праці орієнтований на практичний досвід. Роботодавці очікують від молодих фахівців портфоліо, навичок командної роботи, розуміння реальних процесів. Через це студенти намагаються накопичувати досвід паралельно з навчанням: працюють у сфері SMM, ІТ, сервісі, проходять стажування, беруть участь у проєктах. Такий підхід сприймається як стратегія раннього старту. «Працюю за спеціальністю з другого семестру першого курсу. Зараз вже на третьому курсі, маю досвід рік в будівництві та зараз набираю досвід в проектуванні. Пішла працювати, бо навчання дистанційне, та навчають загалом. Я ж працюю з вузькою спеціалізацією, яку мій університет не розвиває», – пояснює 21-річна Ірина, студентка спеціальності «Будівництво та цивільна інженерія». Водночас не всі обирають шлях постійної зайнятості. Деякі студенти свідомо відкладають роботу, щоб зосередитися на навчанні або професійній підготовці. Наголошують, що багато залежить від спеціальності. Там, де навчання потребує великої кількості практики та інтенсивної підготовки, суміщати два ритми значно складніше. «Якщо навчаєшся на лікаря чи правника, це дуже важко поєднувати з роботою», – вважає 22-річна Аліна, яка навчається на юридичному факультеті Західноукраїнського національного університету. «Я вирішила не поспішати з підробітком, принаймні перші два роки», – розповідає вісімнадцятирічна першокурсниця Марія, яка вчиться на психолога в Українському державному університеті імені Михайла Драгоманова, – «Через графік університету і практику, сил після цього немає. Єдине, що роблю, поки розвиваюсь у тій сфері, на яку навчаюсь. Веду психологічну сторінку, знімаю відео. Але хочу спробувати щось в інтернеті у вигляді заробітку. Можливо, ведення сторіс, пости, СММ, щоб потім допомагало з розвитком моєї спеціальності». Інші наголошують, що перші курси мають свою особливу цінність, бо саме в цей період формується фундамент знань, на який потім спирається професійна підготовка. «На перших курсах краще вчитись, бо там дають базу, яка точно не буде зайвою», – пояснює 19-річний Сергій, студент другого курсу Державного університету інтелектуальних технологій і зв’язку спеціальності «Інформаційно-вимірювальні технології». Навчання вже рідко становить єдину сферу діяльності студента. Воно стає частиною ширшої моделі самореалізації, де паралельно розвивається професійна, фінансова й соціальна активність. Деякі студенти наголошують, що роки навчання – це також час для громадської діяльності, волонтерства або власних ініціатив. «Щоб я прямо-таки радив, це поєднувати навчання не з роботою, а з громадською діяльністю. Зараз це може бути трохи важче, через війну, але все ще можливо. Студентство – це можливості, яких доросле життя може не подарувати або, щонайменше, точно не подарує, якщо не почати прокладати шлях заздалегідь», – переконаний 23-річний Олексій, який поєднує навчання в Українському католицькому університеті з участю у молодіжних проєктах. Разом із новими можливостями приходить і інша реальність – постійний брак часу. У відповідях студентів це звучить майже як попередження для тих, хто лише планує поєднувати роботу й університет. Артем, який навчається на графічного дизайнера у Черкаському державному технологічному університеті, почав працювати на третьому курсі й зізнається, що баланс дається непросто: «Для кар’єри це добре. Але для хобі й особистого життя часу стає значно менше. Доводиться постійно обирати, на що витратити вечір». Схожі думки висловлює і Денис, студент четвертого курсу економічного факультету Уманського національного університету, який поєднує навчання з роботою у сфері маркетингу: «Якщо зможеш отримати досвід роботи, при цьому здобути диплом, і, що найголовніше, не вигоріти, то вважай виграв у лотерею». Отже, багатозадачність відкриває можливості, проте водночас підвищує навантаження і вимагає нових навичок управління власними ресурсами. Типовий графік студента, який працює, складається з пар, дороги, зміни на роботі, підготовки до занять і постійної онлайн-присутності. Навіть якщо формально зайнятість становить 20-25 годин на тиждень, фактичне навантаження значно більше. До нього додаються дедлайни, комунікація в месенджерах, участь у проєктах, підготовка до сесії. Головна особливість сучасного ритму – відсутність чітких меж. Робочі чати активні ввечері, навчальні платформи доступні цілодобово, повідомлення надходять без пауз, тож мозок перебуває в режимі постійної готовності реагувати. Відпочинок стає фрагментованим, неповноцінним. Психологи наголошують, що перевантаження не виникає раптово, зазвичай воно накопичується поступово. Це зазначає, зокрема, Олександра Коцюк – старший викладач Хмельницького національного університету на кафедрі психології та педагогіки, а також психолог-практик в інтегративному підході, яка веде на регіональному телеканалі рубрику психологічних порад. Вона говорить, що нерідко йдеться саме про життя в сучасному напруженому ритмі, й про так зване «вигорання». «Спочатку з’являється нестача сну, далі зниження концентрації, дратівливість, формується хронічна втома. студентському середовищі такий стан часто сприймають як норму, адже багато хто живе в подібному темпі», – пояснює Олександра Коцюк. «Проблема полягає в тому, що організм у 18–25 років також має фізіологічні межі. Когнітивні ресурси, здатність до навчання, пам’ять і швидкість обробки інформації безпосередньо залежать від сну, регулярності відпочинку та емоційної стабільності. Коли ці базові чинники порушуються, то страждає і навчальна ефективність, і якість роботи». Утім, поєднання навчання й роботи не обов’язково означає постійне виснаження. Багато студентів з часом виробляють власні правила, які допомагають витримувати темп і не втрачати контроль над життям. Найчастіше це про вміння визначати пріоритети. Коли одночасно є університетські дедлайни, робочі завдання і особисті справи, доводиться чесно відповідати собі на запитання: що зараз справді важливе, а що можна відкласти. Молоді люди зізнаються, що на перших курсах намагалися встигнути все: брати додаткові зміни, записуватися на всі можливі курси, активно вести соціальні мережі. Через кілька місяців такого темпу більшість переглядає свої підходи і залишає лише ті активності, які мають реальний сенс. Ще одна порада, яку часто можна почути від тих, кому вдалося знайти баланс: не заповнювати час повністю, залишати «порожні» проміжки. Саме вони рятують у періоди сесії, авралів на роботі або непередбачуваних дедлайнів. Не менш важливою навичкою стає і здатність відмовлятися. Роботодавці часто пропонують додаткові зміни, університет оголошує набір на нові проєкти, а знайомі запрошують на ще одну активність або підробіток. Іноді сказати «ні» складно, а особливо коли здається, що кожна можливість може стати вирішальною. Проте варто пам’ятати, що в ті моменти, коли людина бере на себе більше, ніж реально може витримати, виникає найбільший ризик перевантаження. Щоб триматися на плаву та знижувати рівень стресу, психологи також рекомендують запровадити стабільні ритуали відпочинку. Можливо регулярні тренування, прогулянка після пар, зустріч з друзями, цікава книга або вечір без робочих чатів. Такі прості речі допомагають створити відчуття меж між навчанням, роботою і особистим життям, яких у цифрову епоху стає дедалі менше. Зрештою, поєднання навчання і роботи дедалі більше стає типовим досвідом студентських років. Для когось це шанс раніше розпочати професійну кар’єру, для інших можливість фінансової самостійності чи спосіб зрозуміти, чим насправді хочеться займатися в майбутньому. Проте майже всі, хто проходить через цей період, погоджуються в одному: витримати такий темп допомагають ефективний тайм-менеджмент та вміння час від часу зупинятися і відновлювати сили.
Фото ілюстративні, створені за допомогою ШІ
Автор тексту: Тимошенко Вікторія, студентка 4-Ж. ННІ української філології та соціальних комунікацій
У моменти смертельної небезпеки або екстремального стресу людське тіло здатне демонструвати результати, які виходять далеко за межі звичайних фізичних можливостей. Історії про те, як тендітна жінка підіймає автомобіль, щоб врятувати дитину, або поранений атлет фінішує на дистанції, не відчуваючи зламаної кінцівки, не є міфами.
За всіма цими феноменами стоїть адреналін – один із найважливіших гормонів, який виробляється мозковою речовиною надниркових залоз і миттєво викидається в кров у відповідь на стрес, страх, небезпеку або фізичне навантаження. Його часто називають гормоном стану «бий або біжи», оскільки саме він готує організм до екстремальних дій заради виживання.
Що відбувається з тілом?
Коли цей гормон потрапляє в кров, організм за секунду переходить у бойову готовність. Серце починає працювати, як потужний насос, щоб швидко доставити кров до м’язів, тіло жадібно ковтає кисень, щоб у вас було більше сил. Зір стає чіткішим, а мозок фокусується лише на одному: як врятуватися. О, диво, у цей момент зникає біль. У момент викиду адреналіну людина може навіть не помітити, що поранилася. Тіло просто «вимикає» біль, щоб він не заважав вам бігти або битися.
Ось як пояснює цей стан доцентка, кандидатка біологічних наук, старша викладачка кафедри спортивних дисциплін Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Людмила Кудій: «Якщо у звичайному житті ми використовуємо свої м’язи лише на 60–70%, оскільки мозок установлює своєрідні «запобіжники», аби ми не пошкодили власні зв’язки та тканини, то, коли в кров потрапляє велика доза адреналіну, ці обмеження знімаються. Організм отримує доступ до запасів, про які ми навіть не здогадувалися. Це дає змогу людині стати в рази сильнішою за лічені секунди, але ціна такої суперсили ‒ повне виснаження енергії одразу після того, як небезпека мине, саме тому після такого сплеску людина відчуває повне спустошення».
Можна запевнити, що адреналін є унікальним інструментом організму, який доводить: наші фізичні межі значно ширші, ніж ми звикли думати. Він нагадує нам, що всередині кожного закладено прихований потенціал, який активується лише в ті хвилини, коли на терезах опиняється саме життя. Це не магія, а геніальна інженерія природи, що дозволяє нам долати неможливе, коли це потрібно понад усе.
Адреналін – це наш вбудований охоронець, але важливо пам’ятати, що не можна жити в такому стані постійно. Наше тіло здатне на подвиги, але йому обов’язково потрібен час на відпочинок, щоб знову накопичити ту саму чарівну енергію для наступного разу.
Тайм-менеджмент — це про раціональний розподіл годин в добі так, щоб усе встигнути, але при цьому мати повноцінний сон та час на себе. Люди, які володіють навичками тайм-менеджменту, краще дисципліновані, рідше зазнають упливу прокрастинації та ефективніше поєднують роботу з відпочинком.
Для того, щоб правильно планувати свій час, потрібно:
1.Визначити пріоритети
Серед завдань на день потрібно визначити важливі, термінові та другорядні завдання, які треба виконати протягом дня. Далі вам допоможе метод «з’їсти жабу». Жаба – це найтерміновіше завдання, яке вас лякає. Його потрібно зробити одразу і таким чином ліквідувати «жабу», щоб потім займатися іншими, менш важливими справами .
2.Спланувати день
Організуйте свій день за блоками, включаючи перерви та відпочинок.
3.Концентрація
Не використовуйте гаджети, відкладіть все, що вас може відволікти під час роботи. Якщо ви сконцентровані на вирішенні одного завдання – варто доробити його до кінця і вже потім починати робити щось інше.
4.Контроль часу
Контролюйте час у ході виконання завдань, якщо впоралися швидше або, навпаки, щось не встигаєте – можна скоригувати час так, щоб не вибитися з графіка.
5- Організація робочого простору
Це важливий фактор швидкої та якісної роботи. Організуйте своє робоче місце так, щоб ви могли швидко знайти потрібні матеріали. Можна використовувати стікери або помітки для швидкого розпізнавання завдань.
6- Самодисципліна
Над самодисципліною потрібно працювати завжди: навчіться контролювати свої бажання під час роботи, не відволікайтеся на гаджети навіть на 5 хвилин, вимкніть сповіщення та зосередьтеся на роботі.
Авторка: Ірина Поєздник, студентка 4-Ж курсу ННІ української філології та соціальних комунікацій
Щодня ми спостерігаємо, як молодь «входить» у доросле життя, стає самостійною та починає будувати свою «стежку», по якій буде крокувати до своїх цілей.
Найважче це дається тим, хто навчається, адже їм треба поєднувати навчання, роботу, особисте життя, час для саморозвитку і реалізацію іншого. Хтось рятується допомогою інших, хтось сумлінно робить і намагається все встигнути, тримаючи весь стрес у собі, хтось бездумно робить, аби було, а хтось серед усього цього навалу намагається знаходити час для розвантаження і приділяє час собі та займається спортом, адже знає, що його тіло – це єдиний дім, який ти будуєш власноруч і живеш у ньому все життя. Що ж робити тим, хто не може знайти бажання або вільного часу для того, щоб приділити його своєму тілу та розвантажити свою нервову систему. Про це мені пощастило поспілкуватися з фітнес-тренером Мальвіною Качур, яка вже два роки тренує клієнтів у спортзалах, серед яких більшість ‒ молодь. Дівчина як ніхто інший знає, як важко іноді вдається повернути сили і посмішку тим, у кого сили на нулі.
1. Чи багато студентів приходить до тебе з проханням розвантажитися і трохи відволіктися від буденного життя ?»
– Насправді, це чи не найголовніший запит сьогодні. Студенти приходять не за «кубиками» преса, а за можливістю вийти з власної голови, де 24/7 крутяться думки і дедлайни. Я завжди кажу своїм підопічним, що зал ‒ це єдине місце, де ти нікому нічого не винен. Це твій легальний спосіб побути егоїстом до інших. Коли ти тиснеш вагу, твій мозок нарешті вимикається, бо він зайнятий виживанням тіла в моменті.
Для студента спорт сьогодні – це година свободи, після якої ти виходиш не просто втомленим, а «чистим».
2. Що робити, коли зовсім немає бажання і сили на тренування?
– Це буде звучати банально і смішно, але варто просто прийти і дати собі дозвіл навіть на погане тренування. Зазвичай після того, як будеш уже в залі, ти не підеш додому, бо думки вже будуть «ну я ж прийшов, піду хоч щось зроблю», а через 10 хвилин, коли запускається кров і грає улюблений трек у навушниках, ти вже починаєш зовсім по-іншому мислити. Наприкінці тренування ти максимально вдячний собі за «тяжку працю» і від цього і настрій стає кращим, і самооцінка теж, до речі, дуже зростає та з’являється гордість за себе. Це дійсно так працює, просто треба спробувати, а потім це вже буде як звичка, без якої буде важко, перевірила все на власному досвіді.
3. А, як, на твою думку, побороти страх новачка в залі і нерозуміння того, що саме робити і як працювати з тренажерами?
– Страх новачка ‒ це нормальна реакція мозку на невідомість, але в залі є один секрет: усім байдуже на вас, бо кожен зайнятий лише собою та своїм відображенням у дзеркалі. Я завжди вважала, що кожен із нас колись із чогось починав, бо ніхто не народжується відразу з мʼязами. Кожен вчився, робив помилки, запитував поради в інших і тільки так чогось досягав, бо це не більше, ніж страх у голові. У залі завжди є черговий тренер, який допоможе в разі чого. Тим паче в еру інтернету ти можеш багато чого освоїти і зрозуміти дуже швидко, головне пробувати і цікавитися.
4. «Що допомагає «вимкнути» мозок після інтенсивної розумової праці? Це має бути щось монотонне, як біг, чи навпаки те, що вимагає концентрації, як силові вправи?»
– Тут , на жаль, немає чіткої відповіді, тому що кожному – своє. Треба дивитися на свій стан , єдина порада, яку я можу дати, це, якщо після навчання ти відчуваєш роздратування та агресію, то йди до заліза, щоб виплеснути це через зусилля. Якщо ж ти відчуваєш емоційне спустошення – обирай монотонний біг , щоб просто побути в тиші.
5. Часто кажуть, що спорт – це терапія або найкращий антидепресант, що думаєте з цього приводу ?
– Абсолютно. Я б навіть сказала, що для багатьох моїх підопічних-студентів спортзал ‒ це насамперед місце емоційного розвантаження, а вже потім місце для спорту. Він не замінить професійну психотерапію, якщо проблема глибока, але він є фундаментом. Важко відчувати повне ментальне виснаження, коли твоє тіло щойно отримало порцію ендорфінів та свіжого кисню. Тому так, зал – це терапія, де замість слів говорять ваші м’язи.
6. А чи були в тебе схожі ситуації, де спорт допомагав стабілізувати емоційний стан?
– Я у спорті з 14 років, він для мене ‒ невідʼємна частина мого життя. Дякувати Богу, у моєму житті не було депресивних чи емоційно важких періодів, але я не можу і сказати, що він не допомагав. Тому, може, завдяки тому, що давно ним займаюся, у мене і немає стану емоційного завантаження. До того ж, я професіональна спортсменка і ніщо так не закаляє характер, як спорт. Завдяки йому до багатьох моментів у житті я ставлюся легко і ніколи не придаю дрібним ситуаціям, через які я могла б засмучуватися, великої значущості. У мене було багато перемог і поразок, але завжди це чомусь навчало. І спорт мені в цьому завжди допомагав, оскільки сформував мій характер.
