Сучасний студент/ка дедалі частіше існує в режимі 24/7: навчається, працює, проходить курси, веде соцмережі й намагається не втратити особисте життя. Але де межа між амбітністю та виснаженням? Чи варто працювати під час навчання? І чи можливо сьогодні поєднати все це без емоційного вигорання?
Ще десять років тому підробіток під час навчання був радше винятком або вимушеним кроком. Сьогодні це майже норма. За неформальними опитуваннями в університетському середовищі, більшість студентів починають працювати вже з першого або другого курсу. Молодь шукає часткову зайнятість, фриланс-проєкти або стажування. Це рішення має кілька причин – економічних, соціальних і професійних. Студенти прагнуть самі оплачувати оренду, транспорт, навчальні матеріали, додаткові курси. Коли запитуєш студентів, чому вони починають працювати так рано, відповіді звучать по-різному, але в них легко впізнати спільну інтонацію – бажання бути самостійними. Для багатьох це відчуття приходить ще до університету. Андрію 20 років, він навчається на другому курсі Уманського державного педагогічного університету за спеціальністю «Геодезія та землеустрій». Першу роботу, різноробочим на будівництві, знайшов ще у школі. Каже, що справа була не у фінансових труднощах родини. «У якийсь момент стало просто соромно просити гроші в батьків. Хотілося самому заробляти хоча б на свої витрати», – згадує він. Подібні історії повторюються у багатьох студентських розповідях. 19-річний Владислав, який навчається на першому курсі у Черкаському державному технологічному університеті, говорить, що думка про роботу з’явилася ще наприкінці дев’ятого класу: «Бажання заробляти прийшло десь у той час. Просто стало ніяково просити кошти у батьків на кожну дрібницю. Коли вступив до університету, вже з другого семестру працював постійно».
Утім фінансова самостійність – лише частина мотивації. У відповідях студентів постійно звучить ще один аргумент: робота дає досвід, який університет не завжди може забезпечити. Двадцятирічний Максим, студент другого курсу ІТ-спеціальності, який вчиться у Хмельницькому національному університеті, розповідає про це досить прагматично: «Робота – це крутий досвід. Нові знайомства, реальні задачі, навички, які точно знадобляться в житті».
Частина студентів говорить ще відвертіше: диплом сприймається як необхідний формальний етап, натомість реальне професійне життя починається значно раніше. Саме тому багато хто намагається знайти роботу вже під час навчання, щоб зрозуміти, як працює галузь і де себе шукати. Водночас змінюється й логіка входження в професію. Ринок праці орієнтований на практичний досвід. Роботодавці очікують від молодих фахівців портфоліо, навичок командної роботи, розуміння реальних процесів. Через це студенти намагаються накопичувати досвід паралельно з навчанням: працюють у сфері SMM, ІТ, сервісі, проходять стажування, беруть участь у проєктах. Такий підхід сприймається як стратегія раннього старту. «Працюю за спеціальністю з другого семестру першого курсу. Зараз вже на третьому курсі, маю досвід рік в будівництві та зараз набираю досвід в проектуванні. Пішла працювати, бо навчання дистанційне, та навчають загалом. Я ж працюю з вузькою спеціалізацією, яку мій університет не розвиває», – пояснює 21-річна Ірина, студентка спеціальності «Будівництво та цивільна інженерія».
Водночас не всі обирають шлях постійної зайнятості. Деякі студенти свідомо відкладають роботу, щоб зосередитися на навчанні або професійній підготовці. Наголошують, що багато залежить від спеціальності. Там, де навчання потребує великої кількості практики та інтенсивної підготовки, суміщати два ритми значно складніше. «Якщо навчаєшся на лікаря чи правника, це дуже важко поєднувати з роботою», – вважає 22-річна Аліна, яка навчається на юридичному факультеті Західноукраїнського національного університету. «Я вирішила не поспішати з підробітком, принаймні перші два роки», – розповідає вісімнадцятирічна першокурсниця Марія, яка вчиться на психолога в Українському державному університеті імені Михайла Драгоманова, – «Через графік університету і практику, сил після цього немає. Єдине, що роблю, поки розвиваюсь у тій сфері, на яку навчаюсь. Веду психологічну сторінку, знімаю відео. Але хочу спробувати щось в інтернеті у вигляді заробітку. Можливо, ведення сторіс, пости, СММ, щоб потім допомагало з розвитком моєї спеціальності». Інші наголошують, що перші курси мають свою особливу цінність, бо саме в цей період формується фундамент знань, на який потім спирається професійна підготовка. «На перших курсах краще вчитись, бо там дають базу, яка точно не буде зайвою», – пояснює 19-річний Сергій, студент другого курсу Державного університету інтелектуальних технологій і зв’язку спеціальності «Інформаційно-вимірювальні технології».
Навчання вже рідко становить єдину сферу діяльності студента. Воно стає частиною ширшої моделі самореалізації, де паралельно розвивається професійна, фінансова й соціальна активність. Деякі студенти наголошують, що роки навчання – це також час для громадської діяльності, волонтерства або власних ініціатив. «Щоб я прямо-таки радив, це поєднувати навчання не з роботою, а з громадською діяльністю. Зараз це може бути трохи важче, через війну, але все ще можливо. Студентство – це можливості, яких доросле життя може не подарувати або, щонайменше, точно не подарує, якщо не почати прокладати шлях заздалегідь», – переконаний 23-річний Олексій, який поєднує навчання в Українському католицькому університеті з участю у молодіжних проєктах.
Разом із новими можливостями приходить і інша реальність – постійний брак часу. У відповідях студентів це звучить майже як попередження для тих, хто лише планує поєднувати роботу й університет. Артем, який навчається на графічного дизайнера у Черкаському державному технологічному університеті, почав працювати на третьому курсі й зізнається, що баланс дається непросто: «Для кар’єри це добре. Але для хобі й особистого життя часу стає значно менше. Доводиться постійно обирати, на що витратити вечір». Схожі думки висловлює і Денис, студент четвертого курсу економічного факультету Уманського національного університету, який поєднує навчання з роботою у сфері маркетингу: «Якщо зможеш отримати досвід роботи, при цьому здобути диплом, і, що найголовніше, не вигоріти, то вважай виграв у лотерею». Отже, багатозадачність відкриває можливості, проте водночас підвищує навантаження і вимагає нових навичок управління власними ресурсами.
Типовий графік студента, який працює, складається з пар, дороги, зміни на роботі, підготовки до занять і постійної онлайн-присутності. Навіть якщо формально зайнятість становить 20-25 годин на тиждень, фактичне навантаження значно більше. До нього додаються дедлайни, комунікація в месенджерах, участь у проєктах, підготовка до сесії. Головна особливість сучасного ритму – відсутність чітких меж. Робочі чати активні ввечері, навчальні платформи доступні цілодобово, повідомлення надходять без пауз, тож мозок перебуває в режимі постійної готовності реагувати. Відпочинок стає фрагментованим, неповноцінним.
Психологи наголошують, що перевантаження не виникає раптово, зазвичай воно накопичується поступово. Це зазначає, зокрема, Олександра Коцюк – старший викладач Хмельницького національного університету на кафедрі психології та педагогіки, а також психолог-практик в інтегративному підході, яка веде на регіональному телеканалі рубрику психологічних порад. Вона говорить, що нерідко йдеться саме про життя в сучасному напруженому ритмі, й про так зване «вигорання». «Спочатку з’являється нестача сну, далі зниження концентрації, дратівливість, формується хронічна втома. студентському середовищі такий стан часто сприймають як норму, адже багато хто живе в подібному темпі», – пояснює Олександра Коцюк. «Проблема полягає в тому, що організм у 18–25 років також має фізіологічні межі. Когнітивні ресурси, здатність до навчання, пам’ять і швидкість обробки інформації безпосередньо залежать від сну, регулярності відпочинку та емоційної стабільності. Коли ці базові чинники порушуються, то страждає і навчальна ефективність, і якість роботи».
Утім, поєднання навчання й роботи не обов’язково означає постійне виснаження. Багато студентів з часом виробляють власні правила, які допомагають витримувати темп і не втрачати контроль над життям. Найчастіше це про вміння визначати пріоритети. Коли одночасно є університетські дедлайни, робочі завдання і особисті справи, доводиться чесно відповідати собі на запитання: що зараз справді важливе, а що можна відкласти. Молоді люди зізнаються, що на перших курсах намагалися встигнути все: брати додаткові зміни, записуватися на всі можливі курси, активно вести соціальні мережі. Через кілька місяців такого темпу більшість переглядає свої підходи і залишає лише ті активності, які мають реальний сенс.
Ще одна порада, яку часто можна почути від тих, кому вдалося знайти баланс: не заповнювати час повністю, залишати «порожні» проміжки. Саме вони рятують у періоди сесії, авралів на роботі або непередбачуваних дедлайнів. Не менш важливою навичкою стає і здатність відмовлятися. Роботодавці часто пропонують додаткові зміни, університет оголошує набір на нові проєкти, а знайомі запрошують на ще одну активність або підробіток. Іноді сказати «ні» складно, а особливо коли здається, що кожна можливість може стати вирішальною. Проте варто пам’ятати, що в ті моменти, коли людина бере на себе більше, ніж реально може витримати, виникає найбільший ризик перевантаження. Щоб триматися на плаву та знижувати рівень стресу, психологи також рекомендують запровадити стабільні ритуали відпочинку. Можливо регулярні тренування, прогулянка після пар, зустріч з друзями, цікава книга або вечір без робочих чатів. Такі прості речі допомагають створити відчуття меж між навчанням, роботою і особистим життям, яких у цифрову епоху стає дедалі менше.
Зрештою, поєднання навчання і роботи дедалі більше стає типовим досвідом студентських років. Для когось це шанс раніше розпочати професійну кар’єру, для інших можливість фінансової самостійності чи спосіб зрозуміти, чим насправді хочеться займатися в майбутньому. Проте майже всі, хто проходить через цей період, погоджуються в одному: витримати такий темп допомагають ефективний тайм-менеджмент та вміння час від часу зупинятися і відновлювати сили.
Фото ілюстративні, створені за допомогою ШІ
Автор тексту: Тимошенко Вікторія, студентка 4-Ж. ННІ української філології та соціальних комунікацій
