Денис Непогодьєв: «На деяких парах розумію, що знаю трохи більше, ніж інші»
Вівторок, 28 Квітня 2026
Денис Непогодьєв – студент-журналіст 4 курсу Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького. Обіймає посади редактора стрічки новин та журналіста видання «18000».
– Привіт, Денисе! Чому ти обрав у вступі до ЗВО саме журналістику?
– Привіт, я закінчував навчання в школі в 2022 році й мені хотілося бути максимально корисним. Проаналізував свої знання та вміння, до війська не зміг приєднатися, тому обрав журналістику. Вирішив, що саме в цій сфері зможу якнайкраще показати себе та зробити щось важливе для суспільства.
– Як ти потрапив до пресслужби кафедри журналістики, реклами та PR-технологій?
– Це була перша пара першого курсу, коли ми знайомилися зі старшими студентами. До нас прийшла Ірина Захарченко та прорекламувала роботу в пресслужбі. Подумав, що це цікаво, і вирішив спробувати.
— Якою була твоя перша подія?
— Це була презентація книги видавчині Ірини Прилуцької «Іван Піддубний: весь світ упав до ніг твоїх» у Черкаській обласній універсальній науковій бібліотеці імені Тараса Шевченка. Я дуже хвилювався, ще й захід мав високий представницький статус. Але все пройшло добре, я оперативно написав замітку.
—Як робота в пресcлужбі підготувала тебе до майбутньої діяльності в медіа?
— Насамперед це практичні напрацювання. Я ходив на події, спілкувався з людьми, брав коментарі й мав досвід написання заміток. Також чітко знав структуру, тому що вона фактично однакова для матеріалів на корпоративний сайт і для інтернет-видання.
–Чому для проходження практики ти обрав видання «18000»?
– Пам’ятаю, на один із тренінгів до нас прийшов Сергій Макаренко, він розповідав про роботу з базами даних для проведення розслідування. На той момент (19 травня 2023 р.) я вже знав про «18000» як єдине незалежне медіа в Черкасах, окрім Суспільне Черкаси. Зрозумів, що це видання є місцем, у якому можу писати без цензури, не бути упередженим, доносити об’єктивну інформацію суспільству та бути частиною команди, що рухає громадянську свідомість і говорить правду.
- Яким був твій шлях інтеграції в політичні події Черкащини?
– Це почалося з акції «Гроші на ЗСУ» по всій країні, у Черкасах – восени 2023 р., і з того моменту я почав активно цікавитися посадовцями. Коли прийшов працювати, то дізнався багато інших ситуацій, нових облич, погано орієнтувався в місцевій політиці. Окрім інформаційного навантаження, вразили й обсяги роботи. Перші три-шість місяців я звикав до темпу роботи в редакції. Іноді здавалося, що від кількості нових фактів голова буквально «кипить».
–Що ти відчув, коли побачив «18000»на Мапі рекомендованих медіа, що опублікували ІМІ та «Детектор медіа»?
—.Це гордість. Я вже два роки є частиною цієї крутої команди, але іноді зупиняюся і « ловлю» себе на думці: «Я реально тут працюю?!». Для мене це визнання є результатом масштабної роботи колег, до якої мені за честь бути причетним.
–Як ти плануєш свій тиждень, щоб поєднувати роботу і навчання?
– Я не будую планів на тиждень, бо коли намагаюсь зробити це, то все йде шкереберть. Це неможливо. Я планую все «на ходу», коли є вільна хвилинка, то виконую навчальні завдання. У редакції ставляться до цього з розумінням, коли завчасно кажу, що маю бути присутнім на парі.
– Які особливості поєднання роботи і навчання ти можеш назвати, зважаючи на власний досвід?
– Недоліком є зайнятість. Складність полягає в тому, що я «розриваюся» на дві частини: у редакції дуже багато роботи і до занять потрібно готуватися. Іноді перепрацьовую на роботі, потім треба виконувати навчальні завдання. Щодо переваг: коли почав працювати, то «відкрилася» журналістика такою, якою вона є насправді, а не в теорії. Фактично, на деяких парах я розумію, що знаю трохи більше, ніж інші студенти. Наприклад, треба виконати завдання про журналістське розслідування на пару з Тетяною Григорівною Бондаренко, а я вже маю контакти людей, кому можу написати, зателефонувати, тож мені в цьому плані легше. Важливим для себе вважаю отримання диплома та практичного досвіду водночас.
– Як навчання в університеті допомагає в роботі?
– Напевно, найбільше мені допомогли інформаційні, аналітичні та художньо-публіцистичні жанри. Те, що було в лекційних матеріалах Олени Леонідівни Надточій, я запам’ятовував і застосовував. Це ті пари, які я б радив слухати попри будь-які труднощі. Потім – судова журналістика, тому що робота медійника дотична до цього. Знання та розуміння законодавства, своїх прав додають упевненості, коли готую матеріали. Загалом дисциплін багато, і з кожної беру щось корисне для себе.
–Що б ти порадив студентам першого – другого курсу, які хочуть розвиватися в певній сфері, але мають страхи?
– Це прозвучить банально, але не боятися та бути ініціативними. Якщо є робота на кафедрі: написання заміток, фотографування, то йти й робити це. Коли мені написали після проходження практики та покликали на стажування у «18000», я погодився, хоча ця пропозиція викликала в мене мандраж. Я ще тиждень вагався, бо мені було страшно. Тому раджу перебороти це відчуття та спробувати.
– Які твої плани надалі?
– Продовжуватиму працювати у «18000», тому що мені тут подобається. Це та команда, те місце, де я знайшов себе. Буду розвиватися, писати на нові теми, творити нові формати. Також планую продовжувати навчання в магістратурі.
– Дякую за корисну розмову, Денисе! Бажаю втілити в життя всі свої плани!
Денис Непогодьєв – студент-журналіст 4 курсу Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького. Обіймає посади редактора стрічки новин та журналіста видання «18000».
– Привіт, Денисе! Чому ти обрав у вступі до ЗВО саме журналістику?
– Привіт, я закінчував навчання в школі в 2022 році й мені хотілося бути максимально корисним. Проаналізував свої знання та вміння, до війська не зміг приєднатися, тому обрав журналістику. Вирішив, що саме в цій сфері зможу якнайкраще показати себе та зробити щось важливе для суспільства.
– Як ти потрапив до пресслужби кафедри журналістики, реклами та PR-технологій?
– Це була перша пара першого курсу, коли ми знайомилися зі старшими студентами. До нас прийшла Ірина Захарченко та прорекламувала роботу в пресслужбі. Подумав, що це цікаво, і вирішив спробувати.
— Якою була твоя перша подія?
— Це була презентація книги видавчині Ірини Прилуцької «Іван Піддубний: весь світ упав до ніг твоїх» у Черкаській обласній універсальній науковій бібліотеці імені Тараса Шевченка. Я дуже хвилювався, ще й захід мав високий представницький статус. Але все пройшло добре, я оперативно написав замітку.
—Як робота в пресcлужбі підготувала тебе до майбутньої діяльності в медіа?
— Насамперед це практичні напрацювання. Я ходив на події, спілкувався з людьми, брав коментарі й мав досвід написання заміток. Також чітко знав структуру, тому що вона фактично однакова для матеріалів на корпоративний сайт і для інтернет-видання.
–Чому для проходження практики ти обрав видання «18000»?
– Пам’ятаю, на один із тренінгів до нас прийшов Сергій Макаренко, він розповідав про роботу з базами даних для проведення розслідування. На той момент (19 травня 2023 р.) я вже знав про «18000» як єдине незалежне медіа в Черкасах, окрім Суспільне Черкаси. Зрозумів, що це видання є місцем, у якому можу писати без цензури, не бути упередженим, доносити об’єктивну інформацію суспільству та бути частиною команди, що рухає громадянську свідомість і говорить правду.
- Яким був твій шлях інтеграції в політичні події Черкащини?
– Це почалося з акції «Гроші на ЗСУ» по всій країні, у Черкасах – восени 2023 р., і з того моменту я почав активно цікавитися посадовцями. Коли прийшов працювати, то дізнався багато інших ситуацій, нових облич, погано орієнтувався в місцевій політиці. Окрім інформаційного навантаження, вразили й обсяги роботи. Перші три-шість місяців я звикав до темпу роботи в редакції. Іноді здавалося, що від кількості нових фактів голова буквально «кипить».
–Що ти відчув, коли побачив «18000»на Мапі рекомендованих медіа, що опублікували ІМІ та «Детектор медіа»?
—.Це гордість. Я вже два роки є частиною цієї крутої команди, але іноді зупиняюся і « ловлю» себе на думці: «Я реально тут працюю?!». Для мене це визнання є результатом масштабної роботи колег, до якої мені за честь бути причетним.
–Як ти плануєш свій тиждень, щоб поєднувати роботу і навчання?
– Я не будую планів на тиждень, бо коли намагаюсь зробити це, то все йде шкереберть. Це неможливо. Я планую все «на ходу», коли є вільна хвилинка, то виконую навчальні завдання. У редакції ставляться до цього з розумінням, коли завчасно кажу, що маю бути присутнім на парі.
– Які особливості поєднання роботи і навчання ти можеш назвати, зважаючи на власний досвід?
– Недоліком є зайнятість. Складність полягає в тому, що я «розриваюся» на дві частини: у редакції дуже багато роботи і до занять потрібно готуватися. Іноді перепрацьовую на роботі, потім треба виконувати навчальні завдання. Щодо переваг: коли почав працювати, то «відкрилася» журналістика такою, якою вона є насправді, а не в теорії. Фактично, на деяких парах я розумію, що знаю трохи більше, ніж інші студенти. Наприклад, треба виконати завдання про журналістське розслідування на пару з Тетяною Григорівною Бондаренко, а я вже маю контакти людей, кому можу написати, зателефонувати, тож мені в цьому плані легше. Важливим для себе вважаю отримання диплома та практичного досвіду водночас.
– Як навчання в університеті допомагає в роботі?
– Напевно, найбільше мені допомогли інформаційні, аналітичні та художньо-публіцистичні жанри. Те, що було в лекційних матеріалах Олени Леонідівни Надточій, я запам’ятовував і застосовував. Це ті пари, які я б радив слухати попри будь-які труднощі. Потім – судова журналістика, тому що робота медійника дотична до цього. Знання та розуміння законодавства, своїх прав додають упевненості, коли готую матеріали. Загалом дисциплін багато, і з кожної беру щось корисне для себе.
–Що б ти порадив студентам першого – другого курсу, які хочуть розвиватися в певній сфері, але мають страхи?
– Це прозвучить банально, але не боятися та бути ініціативними. Якщо є робота на кафедрі: написання заміток, фотографування, то йти й робити це. Коли мені написали після проходження практики та покликали на стажування у «18000», я погодився, хоча ця пропозиція викликала в мене мандраж. Я ще тиждень вагався, бо мені було страшно. Тому раджу перебороти це відчуття та спробувати.
– Які твої плани надалі?
– Продовжуватиму працювати у «18000», тому що мені тут подобається. Це та команда, те місце, де я знайшов себе. Буду розвиватися, писати на нові теми, творити нові формати. Також планую продовжувати навчання в магістратурі.
– Дякую за корисну розмову, Денисе! Бажаю втілити в життя всі свої плани!
Залишити відповідь