Кожному знайома втома у студентські будні: потрібно засвоїти чималу кількість інформації, але й інтерес до навчання втратити не хочеться. Позбавлення людини мотивації може привести до явища, відомого під назвою “емоційне вигорання”. Одиниці наважуються на боротьбу із “синдромом двадцять першого століття” https://cp-medical.com/index.php/journal/article/view/114. Як вчасно виявити та протистояти?
Які симптоми?
3 ознаки, на які варто звернути увагу (ВООЗ):
1. Почуття виснаження або втоми;
2. Інтелектуальна й емоційна дистанція з роботою;
3. Зниження професійної ефективності.
Коли ви вперше почули про цю проблему?
У 1974 році Герберт Фройденбергер опублікував статтю “Staff Burn-Out”, яка була написана на основі його спостережень за волонтерським персоналом в безкоштовній клініці для наркозалежних. Також разом із колегою Гейл Норт Фройденбергер склав причини, перелік фаз емоційного вигорання та фактори його розвитку.
Що спричиняє стан емоційного вигорання?
1. Тривала робота в напруженому темпі;
2. Високі навантаження, зокрема емоційні;
3. Важкий колектив і контингент людей;
4. Відсутність належної винагороди за роботу;
5. Криза цінностей.
Що каже статистика?
Стежити за своїм психічним станом важливо, навіть якщо подивитися на проблему з точки зору економічного впливу: щороку світова економіка недоотримує 1 трильйон доларів через втрату продуктивності внаслідок депресій або вигорання.
Новинний портал (або портал новин) (англ. news portal) — мережевий медіаресурс, який складається із об’єднаних між собою (як за змістом, так і за навігацією) веб-сторінок і спеціалізується на новинному контенті й виконує функцію ЗМІ в інтернеті.
Яка основна вимога до наповнення сайту інформацією?
Унікальний контент – одна з основних вимог до сайту, яка безпосередньо впливає на його ранжування в пошуковій видачі. Якщо ви будете розміщувати на своєму сайті чужі матеріали (тексти, відео, зображення), то він буде погано сприйматися пошуковими системами, і як наслідок, не зможе займати високі позиції.
Що таке унікальність?
Унікальність – характеристика, що вказує на оригінальність матеріалів, тобто на їх відсутність на інших веб-сайтах. Це технічний параметр, який визначається співставленням контенту на різних майданчиках. При цьому вимоги до унікальності ставлять не лише до текстів, але й до інших мультимедійних ресурсів інтернет-сторінок (картинок, відео).
Використання чужих матеріалів може призвести до санкцій з боку пошукових систем. Тоді ваш сайт заблокують.
Хто створює унікальний контент?
Сьогодні цілий ряд спеціалістів створюють та публікують контент на сайті.
Копірайтери– пишуть нові авторські тексти, використовуючи в якості основи вже наявні матеріали.
Перекладачі. Перекладений на іншу мову текст є унікальним. Але тут важливо уточнити: якщо до цього ніхто раніше не переклав певний текст.
Дизайнери– фахівці, які працюють із різними типами графічних об’єктів, у тому числі зображеннями.
Відеомонтажери– спеціалісти, які створюють відеоролики.
Контент-менеджери – співробітники, які безпосередньою публікують і оформлюють контент на сайті.
Які важливі вимоги до написання текстів на сайт?
Тексти повинні бути:
Грамотними – написаними відповідно до правил і норм мови, яку використовують.
Структурованими – у них повинна бути певна логічна структура (вступ, основна частина та висновок).
Релевантними – тобто такими, які адекватно відповідають на запити користувачів. Якщо текст називається «як вибрати автомобіль», то він повинен давати відповідь на це питання, а не розповідати про модельний ряд Lexus.
Цікавими та змістовними – від цього залежить час перебування читачів на сторінці. В ідеалі текст повинен максимально повно та комплексно відповідати на запити аудиторії.
Як дізнатися, чи унікальний ваш контент?
Для перевірки унікальності текстового контенту існує ряд спеціальних сервісів, які вказують на її відсоток унікальності та інші параметри. Сьогодні великою популярністю користуються такі сервіси перевірки унікальності:
Advego Plagiatus;
Text.ru;
Content-Watch;
Etxt.
Всі ці сервіси є безкоштовними, але можливо придбати і преміум версію, з якою перевірка тексті на плагіат буде в рази швидшою.
Як правильно наповнювати сайт контентом?
Пошукові системи люблять не лише якісні матеріали, але й високо оцінюють регулярність їх публікації.
Варто розуміти, що наповнення сайту повинно:
• відповідати тематиці ресурсу і постійно розкривати різні її аспекти;
• включати необхідний мінімум інформації і відповідати стандартам;
• передбачати публікацію унікального, грамотного та структурованого контенту;
• відбуватися регулярно, відповідно до контент-плану.
Автор: студент 3-ВБ курсу Максим Холявко (предмет “Цифрові медіа”)
Інтерв’ю (англ. interview) – це бесіда, вибудована за певним планом через безпосередній контакт інтерв’юера з респондентом з обов’язковою фіксацією відповідей. У соціології використовується як один з основних методів збору первинної соціологічної інформації. У журналістиці є самостійним жанром, що представляє суспільно вагому новину у вигляді відповідей особи на запитання журналіста.
2. Що таке інтерв’ю в журналістиці?
У журналістиці інтерв’ю використовують як метод збору інформації та як жанр. Інтерв’ю — призначена для опублікування в пресі, передачі на радіо або телебаченні розмова журналіста з політичним, громадським або іншим діячем. Якщо сама бесіда, її хід, – не стали предметом відображення в тексті, а журналіст просто використав дані для публікації, говоримо про те, що журналіст користувався інтерв’ю як методом збору інформації. Якщо ж автор подав розмову у формі запитань та відповідей, то це жанр інтерв’ю.
3. Як мені підготуватися до інтерв’ю?
Необхідно вивчити питання чи комплекс проблем, які ви прагнете з’ясувати шляхом інтерв’ю. Опрацювати спеціальну літературу, новітні підходи і погляди на проблему, ознайомлення з можливими документами і джерелами, особою об’єкта; тобто – в набутті спеціальних знань, які потім будуть використані вами безпосередньо в цьому інтерв’ю. Знання предмета майбутньої розмови й попередня орієнтація в проблемі – не лише обов’язкова умова, але й гарантія успішної роботи журналіста. У сучасних умовах на ринку праці й майстерності журналістів лідерство захоплює той, хто виявляє у розмові з об’єктом інтерв’ю найбільшу компетентність у своїй галузі, найглибше розуміння явищ.
1) Психологічна підготовка
Полягає у вашій внутрішній налаштованості на розмову, призначенні для неї найзручнішого часу та місця, виборі одягу й створенні певного іміджу журналіста, що повинні забезпечити для об’єкта найкращі умови для саморозкриття. Журналіст повинен бути професійним комунікатором, володіти в цій галузі необхідними знаннями і навичками.
2) Встановити контакт
Головне завдання цього пункту це домовитись про зустріч.
3) Дізнатися якомога більше про героя інтерв’ю
4) Укласти перелік питань
Питальник корисний тим, що, складаючи його, можна чіткіше сформулювати запитання та продумати логіку розмови. А значить, не стрибати від однієї теми до іншої. А ще поділити запитання на обов’язкові та запасні – ті, які ви поставите, якщо співрозмовник не скаже достатньо цікавого чи буде занадто лаконічним. До того ж, для респондента питальник – свідчення того, що журналіст підготувався до розмови.
5) Уточнити всі організаційні моменти
– Не забудьте окреслити тему розмови;
– Окреслити інтерв’юйованому ті запитання, які потребують підготовки;
– Подумати про техніку запису інтерв’ю.
4. Як поводитися під час інтерв’ю?
1) Не ставити загальних запитань
2) Ставити лише по одному запитанню, дотримуючись правила: одне запитання – одна відповідь
3) Зацікавити співрозмовника
Найпростіше – зацікавити своєю зацікавленістю (ви уважно дивитесь йому в очі, ваше обличчя демонструє різні емоції у відповідь на почуте, ви перепитуєте незрозуміле, жваво реагуєте на почуте). При цьому важливо не переграти, бо зацікавленість має виглядати природною. Найкраще, коли вона такою не виглядає, а просто є.
4) Записуйте відповіді
Якщо є можливість фіксувати слова співрозмовника не лише на диктофон чи відеокамеру, а й у звичайний записник – використайте її. Записи у блокноті допоможуть вам зекономити час під час розшифрування інтерв’ю – можливо, ви не матимете потреби прослуховувати годинний аудіозапис, якщо зробите на папері кілька важливих позначок.
5) Уважно слухайте відповіді
Це допоможе вам вловити:
можливі суперечності в словах співрозмовника;
тему для наступного питання, для розвитку розмови, можливо, переведення її в інше русло.
Які мої дії після інтерв’ю
Закінчити інтерв’ю двома запитаннями – це завжди хороша ідея:
«Чи маєте ще щось, що б хотіли сказати?»
Це хороша можливість для вашого джерела надати вам інформацію, яка важлива для нього/неї, чи відповісти на запитання, які ви не збиралися ставити.
«Чи можу я зв’язатися з вами, якщо в мене виникнуть додаткові питання? »
Це дозволить вам завершити матеріал в тому випадку, якщо ви або редактор вважатимете за потрібне щось уточнити або якщо історія матиме розвиток і вам буде потрібна на це відповідь.
І наприкінці інтерв’ю не забудьте подякувати своєму гостю і ще раз представити його глядачам.
Матеріал підготувала студентка 3-ВБ курсу Аліка Жаркова
Перша вичитка тексту. Друга. Третя… Традиційно в статусних видавництвах та редакціях вважають: чим більша кількість вичитування матеріалів, тим краща буде якість майбутнього тексту. Певна правда в цьому є. Однак у своєму житті я часто чула скарги тих же коректорів, що, незважаючи на значну кількість вичиток, у кінцевому результаті кількість помилок не зменшується в рази, як очікувалося.
Що тут не так?
А може, уся справа в тому, що одній і тій же людині дають читати багато разів текст? Так, розумію, що не в кожній редакції є безліч коректорів чи редакторів. Справді, буває й таке, що одна людина «розривається» на всі обов’язки своєї посади. Але кожен із нас – не робот. Тож це не соромно – дати свій текст почитати іншим фахівцям. Зрозуміло, що маляру чи асфальтувальнику – ви не дасте вичитувати текст. Вони навряд допоможуть справитися з денормативами. Хоча це теж спірне питання, бо це таки теж аудиторія, яка може підказати щось щодо читабельності матеріалу… А от верстальник чи перекладач (якщо працюєте, наприклад, у видавництві) точно помітить якісь помилки, які не побачили ви, бо ще раз нагадую – ми не роботи, чи просто навіть скаже, зі свого боку, як сприймається текст аудиторією.
У відділі багато коректорів, але текст виходить, ніби на нього звантажили сміттєвий контейнер із помилками
Таке теж буває. І тут два варіанти. Або у вашому відділі працюють фахівці з підробленими дипломами (бо як коректор, провчившись мінімум чотири роки, може пропустити навалу денормативів?), або ж ви всі разом просто втомилися. Якщо у вас другий випадок – зробіть собі перерву, випийте кави з наполеончиком і просто «видихніть». І з новими силами приступіть до роботи. Повірте, ситуація «розвидниться». Ну, а коли перший – то час маякувати керівнику вашого відділу…Може, варто взяти на роботу інших працівників?
Читати щодень норми в правописі чи просто дихати текстом?
Ділюся досвідом власної роботи. Коректура тексту – це для мене щось космічне. Та не в тому плані, що я просто «нуль» у справі, а якраз навпаки – я живу цією роботою. І мені хочеться, аби всі коректори чи редактори мали такий же азарт, коли до їхніх рук потрапляв текст. Однак мало любити – треба ще й багато знати. Зрозуміло, що слідкувати щодень за змінами в правописі – це майже нереальне завдання, бо на це потрібен час. Але до такого підходу варто прагнути дійти. Бо коректор – це своєрідний ретранслятор та очищувач мови, тож без постійного так званого перезавантаження знань – не обійтися.
А як бути зі своїм текстом?
«Як я міг це пропустити? Ну як?!» Це запитання, яке ставить собі чи не кожен автор, побачивши помилки у своєму вже опублікованому тексті. Однак фахівці кажуть: це не хвороба, а норма. Та додають: людський мозок, який функціонує нормально, безтурботно може оминати помилки, зважаючи лише на зміст. Але все ж таки: як не пропустити ці денормативи, які немов вірус, залазять до нашого тексту?
Радикально змініть тип, колір, розмір шрифту або фон. Ваше завдання — змусити мозок припинити ковзати текстом і зосередитись.
Рухайте лінійку. Старий добрий спосіб, який допомагає першокласникам зосередитись, читаючи текст, може бути помічним і для дорослих.
Перечитайте кожне речення окремо, виділивши курсором або виокремивши з тексту за допомогою порожніх рядків.
Почніть читати текст із кінця, якщо відчуваєте, що не можете втримати увагу, читаючи його послідовно.
Роздрукуйте матеріал і читайте з паперу. Дослідження показують, що текст на екрані й на папері наш мозок сприймає по-різному.
Зімітуйте публікацію. А що як спробувати обманути мозок і показати йому текст оприлюдненим, але не зовсім?
Прочитайте матеріал уголос. У процесі ви можете почуватися ніяково, але це надійний спосіб виявлення прихованих недоліків тексту.
Дайте матеріалу полежати, якщо він не терміновий.
Віддайте прочитати текст комусь іншому. Можна декільком людям, якщо маєте час і надійних людей.
Жодна стаття не обходиться без вичитування. Редагування та коректура тексту – це ті самі «оздоблювальні роботи». І без «до блиску відшліфованих деталей» аудиторія ніколи не зможе повноцінно осягнути матеріал. Безжально «ріжте» речення, замінюйте довгі слова та складні фрази, деталізуйте, шукайте ключові слова, позбувайтеся кліше та шаблонів, уникайте повторів. І все буде добре!
Що ще треба знати про коректуру?
Коректурні знаки — система умовних графічних знаків, які застосовують для розмітки оригіналів та виправлення різноманітних помилок в коректурних відбитках. Вони вказують на місце та характер виправлення денормативів у тексті або ілюстративному матеріалі. Це якщо сухо та коротко про визначення терміну. Коли ж простими словами – це більше сотні знаків, які знають лише шалені коректори. Бо насправді вивчити їх не так і просто, а, на перший вигляд, вони здаються мало не ієрогліфами. Та коли коректор «у темі» – зі знаками набагато простіше маркувати помилки. А ще ці знання можуть стати перевагою під час співбесіди на роботу.
Редакторський фах і коректорський – розділяйте, як білки від жовтків
Редактор – це людина, яка розставляє коми в тексті. Іпостасі редактора й коректора можна об’єднати в одній особі. Такі міфи ми часто чуємо в суспільстві. Так, саме МІФИ. Бо редактор і коректор – це далеко не одне й те ж. Насправді ж, якщо говорити про класичне редагування, редакторський аналіз, то редактор опрацьовує композицію тексту, працює з фактичним матеріалом, виконує стилістичні виправлення. Звичайно ж, кожен редактор (в ідеалі) знає правопис чи правила пунктуації. Утім стежити за розділовими знаками й одруківками – компетенція коректора. Тож якщо у відділі є обидва фахівці, то ніхто не каратиме редактора, якщо він пропустить кому, а коректора – коли речення буде надто не читабельне. Та якщо у вашій редакції один фахівець-педант, який працює за двох, то, звісно, повноцінне опрацювання тексту – в його обов’язках. Та пам’ятайте, якщо працювати одній людині довго з матеріалами, помилки починають «губитися». Без «свіжого ока» обійтись у підготовці тексту дуже складно.
Ще трохи про відмінність редакторської правки й коректури
Аби ви точно запевнилися, що праця коректора й редактора – це різні галузі в опрацюванні тексту, пропоную короткий відеоогляд різниці між цими двома професіями. А поки – пишіть, читайте та редагуйте. Воно справді того варте.
Для студентів Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького організували екскурсію до міста Миронівка, де працює Миронівський завод із виготовлення круп і комбікормів.
Студенти ОП “Реклама та PR у медіагалузі” спеціальності “Журналістика” Черкаського національного університету імені Богадна Хмельницького Володимир Баранник та Влад Ващенко акредитовані на “UNITED DRIFT CHALLENGE 2021” – найвидовищнішу подію цього року. Змагання дрифтерів відбудеться 8 серпня 2021 року на автодромі «Чайка» у Києві. “UDC 2021” – змагання дрифтерів, у якому за перемогу боротимуться як титуловані професіонали, так і новачки, які мріють про велике мабутнє у цьому спорті. Цьогоріч участь у змаганні братимуть учасники із України, Польщі, Литви, Білорусі та інших країн. Організатори анонсують небезпечну й складну трасу, що зробить дрифт особливо цікавим і видовищним, а також появу таємного гостя. Наші студенти приєднають до сотень вболівальників та привезуть звідти цікавий репортаж.
Студенти-медійники Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького мали змогу відвідати семінар «Диджитал-журналістика та сучасні виклики для медіа». Захід, організований Академією української преси й Національною спілкою журналістів України, відбувся 27 та 28 травня.
Провідні тренери й експерти семінару розповіли про поняття конвергентності та вплив диджиталізації на сучасні медіа. Вони поділилися власним досвідом визначення балансу в журналістських матеріалах, утримання уваги аудиторії та прийомами створення якісних світлин і відеоматеріалів для своїх публікацій.
Президент АУП Валерій Іванов докладніше ознайомив студентів із діяльністю Фонду Фрідріха Науманна За Свободу та виклав міжнародні принципи дотримання професійних стандартів.
Медіатренер Андрій Юричко наголосив на правилах підготовки й проведення інтерв’ю, запропонував кілька власних порад і розповів про їх застосування на практиці.
Голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко зазначив ключові аспекти небезпечності професії та зауважив на основних шляхах їх уникнення.
Під час тренінгу кожен студент мав можливість здобути безцінний досвід й отримати масу позитивних емоцій.
– Я надзвичайно щаслива, що маю змогу відвідувати різні семінари в офлайн-режимі. Нарешті випала така нагода. До Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького завітали представники Академії української преси та кафедри журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Я докладніше ознайомилася з диджитал-журналістикою, отримала велику кількість різноманітних лайфхаків, а також познайомилася з професійними спікерами, – ділиться враженнями про захід Неля Пилипенко, студентка 1-Ж курсу.
Дев’ятий Міжнародний фестиваль позитивного кіно «Кіносарай» на Мистецькому хуторі «Обирок», що на Чернігівщині, вперше триватиме три дні – з 25 до 28 червня. Про це повідомили 15 квітня Укрінформу організатори кінофоруму.
«Ключова тема цього року — гнучкість сприйняття і дій. Перед людством постали виклики пандемії, цифрової глобалізації, зміни клімату, економіки та соціальних відносин, тому організатори пропонують знайти можливості для їх подолання та подивитися на позитивні аспекти. На фестивалі передбачають 8 нагород, які отримають за найкраще позитивне кіно будь-якого жанру кінематографи з усього світу», – зазначила на сайті kinosaray.com директор фестивалю Діана Карпенко.
Поки режисери свої кінофільми надсилають організаторам для участі, ми вирішили дізнатися, яким українським кінострічкам надають перевагу студенти Черкаського національного університету імені Б. Хмельницького.
На першій сходинці нашого рейтингу розташувався фільм Наталії Ворожбит «Спіймати Кайдаша».
«Спіймати Кайдаша» — український 12-серійний телесеріал 2020 року, створений компанією «ПроКіно» для телеканалу СТБ, сюжетом якого слугувала повість Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». Після показу навесні 2020 року серіал викликав значний резонанс в українському суспільстві. Зокрема, після виходу серіалу хвиля позитивних відгуків заполонила соціальні мережі, де користувачі захоплювались акторським складом серіалу, і де він став найбільш обговорюваним проектом.
Події телесеріалу розгортаються хронологічно від 2005 до 2014 року, протягом десятиріччя у часи незалежної України. Основні сюжетні лінії телесеріалу розгортаються навколо віковічної проблеми протистояння двох поколінь однієї родини: батьків та дітей. Сюжет телесеріалу повниться різними драматичними суперечками між усіма членами родини, вершиною конфлікту стає 2014 рік, коли сім’ю розділяє ставлення до подій на Майдані.
Неля Дробот, студентка третього курсу ННІ іноземні мови зазначає: « Ще в процесі перегляду я зрозуміла, що серіал мені сподобався. Оскільки, я люблю цей твір Івана Нечуя-Левицького, то можу сказати, що сценаристка – молодець, адже змогла перенести в сучасність розповідь, яка написана про людей, що жили ще за часів кріпосного права. А найголовніше це те, що стає зрозумілим – людські проблеми і відносини в усі часи однакові. Щодо акторського складу, то він найкращий, адже вони змогли реалістично передати весь настрій та образи героїв».
На другому місці розташувався комедійний фільм режисера Влада Дикого «Скажене весілля».
Комедія складається з трьох частин, де в кожній своя історія. Сценарій української фільму запозичено з французької стрічки «Божевільне весілля». Тут розповідається про багатодітну сім’ю, де доньки виходили заміж за «нетипових» для їхньої української родини чоловіків. У першій частині – менша донька виходить заміж за француза, у другій – старша донька – за 43-річного бізнесмена, а в третій – молодший син одружується з донькою циганського барона. У фільмі брали участь не лише професійні актори, а й зірки українського шоу-бізнесу.
«Побачивши прем’єру трейлера «Скажене весілля”, шалено захотіла подивитися його, адже стільки зірок, класна музика і цікавий сюжет. А фільм подивитися варто, і саме в сімейному колі – це буде круто. Колорит і гумор коштують витрачених півтори години часу. До того ж, після фільму залишається приємний післясмак, – зазначає Анастасія Ботвенко, студентка третього курсу ННІ української філології та соціальних комунікацій.
Третя сходинка рейтингу представлена американсько-українським художнім фільмом «Захар Беркут» режисерів Ахтема Сеітаблаєва та Джона Вінна.
Фільм «Захар Беркут» – це захоплива екранізація однойменної історичної повісті Івана Франка, яка з’явилася в українському прокаті у 2019 році.
Події відбуваються у 1241 році. Монгольська орда на чолі з ханом Бурундою рухається на захід, винищуючи все на своєму шляху. Однак вночі кілька місцевих мисливців, братів Беркутів, потайки пробираються в табір та звільняють полонених. Несамовитий від люті хан вирішує йти навпростець, щоб помститися і знищити карпатські поселення. Однак невеличка громада гірських жителів під керівництвом Захара Беркута має свій план, щоб назавжди зупинити численного ворога.
Тяско Дмитро, студент третього курсу ННІ економіки і права відповідає: «Ця кінострічка – це спроба зробити українське кіно світовим. І ця спроба вдалася! «Захар Беркут» – на диво міцне, добротне кіно, яке «чіпляє», вражає і захоплює. І тут хотілося б вказати кілька важливих моментів. По-перше, робота сценариста: кожен персонаж прописаний, характер і мотиви його зрозумілі. І справа тут навіть не у літературному першоджерелі. Тут дякувати треба саме сценаристові. По-друге, це ота сама аутентика. У цілком американську музику вміло вплетені цимбали та інші національні інструменти. З найкрутіших складових тут – реквізит і костюми. Кожен браслетик, кожна гривня, сварга, тризуб-сокіл, усі різноманітні прикраси, торби, одяг – все продумано та зроблено з величезною любов’ю»
На четвертому місці рейтингу розташувався фільм режисера Нарімана Алієва «Додому».
За сюжетом кримський татарин Мустафа (Ахтем Сеітаблаєв) приїжджає до Києва, щоб забрати тіло старшого сина, який загинув на війні. Його неохоче супроводжує молодший син, який разом із братом та його дружиною жив у Києві після анексії Криму. Батько одержимий бажанням поховати старшого сина в рідній землі і повернути меншого додому, але той пручається і рахує дні, коли зможе поїхати назад до Києва. Більшу частину хронометражу займає дорога додому, яку Мустафа долає на своєму автомобілі разом з живим та мертвим сином, і завдяки цій подорожі їхнє життя змінюється назавжди.
Анастасія Заїченко, студентка першого курсу ННІ української філології та соціальних комунікацій зазначає: «Фільм просто нереальний! Я плакала! Я обожнюю творчість Ахтема Сеітаблаєва, а тут він, як завжди, продемонстрував чудову акторську гру, де постає у зовсім новому амплуа, яке йому дуже личить. Також заворожує операторська робота, викликаючи бажання поставити фільм на паузу, щоб насолодитись красою кадрів. Я можу з впевненістю сказати, що український кінематограф поповнився стрічкою, якою можна пишатись. Не новий для європейського кінематографу, за стилем подачі, але проривний для України, цей фільм обов’язково посяде своє місце серед інших важливих стрічок вітчизняного кіно».
Останню, п’яту сходинку, посів фільм «Дике поле». Стрічка є дебютною режисерською роботою Ярослава Лодигіна.
Сюжет фільму засновано на романі Сергія Жадана «Ворошиловград», де головний герой Герман змушений повернутися до рідного Донбасу, щоб розібратися із автозаправкою брата, який раптово поїхав. Там він зустрічається з реальними та вигаданими персонажами, друзями дитинства та місцевою мафією, яка намагається відібрати його бізнес. Несподівано для себе Герман усвідомлює, що захищає не лише бензоколонку, але й своє минуле, майбутнє та свій дім.
«Фільм «Дике Поле», по-моєму, розкрив Донбас найглибше і найповніше з усіх фільмів, знятих за цей рік. І в той же час, незважаючи на явну регіональну прив’язку, ця картина аж ніяк не про Донбас. Я б сказав, про нас усіх, такий собі загальний образ. Про вибір і про те, як «захищати своє». Про вміння не боятися, не дивлячись на всю безглуздість і безнадійність. Крута операторська робота, музичний супровід, жива і природна лексика, акторський склад. Фільм живий і справжній, з тих, що довго «переварюєш» і носиш його в думках», – зазначає Анатолій Токовенко, студент першого курсу ННІ природничі та аграрні науки.
Отже, серед українських кінострічок студенти надають перевагу фільмам Наталії Ворожбит «Спіймати Кайдаша» та Влада Дикого «Скажене весілля». Найменше за результатами рейтингу дивляться фільм «Дике поле» Ярослава Лодигіна.
Практичний психолог Анна Грибук пояснює, що зараз сучасний глядач дуже вибагливий, адже він хоче, щоб фільм був в зручний для нього час, щоб був максимальний комфорт при перегляді, а також висококласний сервіс. « Студенти з поміж українських кінострічок обрали саме ці, і це дає нам змогу зрозуміти, що, в першу чергу, глядач шукає для себе естетичне задоволення: гарну картинку, природність акторської гри і реалістичність сюжетів. Також можна помітити, що всі ці фільми, які обрали студенти – пізнавальні та такі, які показують, як діяти в певних моментах. Ну а без комедій також нікуди, адже ми все одно потребуємо часу для відпочинку та для перезавантаження мозку».
Студенти-журналісти Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького відвідали «Biopharma Plasma Cherkasy», да мали змогу дізнатися про кожен етап донорства та унікальність центру. Захід відбувся 28 квітня 2021 року.
Директор «Biopharma Plasma Cherkasy» Ярослав Березань провів екскурсію центром та докладно розповів про специфіку його діяльності. Пан Ярослав поінформував, що донором може стати особа від 18 років, яка має при собі документ із фотокарткою та ідентифікаційний код. Записатися на процедуру можна як онлайн, так і зайнявши живу чергу в центрі переливання крові. Перед здаванням плазми важливо дотримуватися дієти впродовж 12 годин, перед здаванням крові – за 36 або й за 48 годин. Але обов’язково потрібно поснідати, щоб у процесі донації не стало погано.
На початковому етапі донорства потрібно здати загальний аналіз крові. Процедура дає змогу визначити, чи може людина бути донором.
– За 25 секунд видають аналіз крові на 21 показник. Таких апаратів у Черкасах немає ні в кого. Їх щоранку калібрують за європейським стандартом. Результати аналізу виходять, як касова стрічка, – зазначає директор ТОВ «Черкаси-Плазма» Ярослав Березань.
Наступним кроком донора є візит до терапевта, який перевіряє вагу (людям, вага яких менша ніж 50 кг, заборонено бути донором), міряє тиск та лише після цього ухвалює рішення, який компонент та в якій кількості буде здавати людина. Перший раз краще здавати плазму, адже видно реакцію організму на процедуру.
На третьому етапі донор підіймається на третій поверх та очікує виклику в залі, за бажанням п’є солодкий чай із печивом.
Одночасно в центрі можуть здавати плазму 30 осіб, кров – чотири особи, компонент на тромбоцити – дві особи. Після здавання крові чи плазми кожен аналіз передають у лабораторію, у якій розміщено сучасне обладнання.
– Апарати, як і телефони, є різних моделей. Такої комплектації обладнань немає ні в кого: від кордонів Німеччини до Китаю. Без перебільшень, немає навіть у Східній Європі, – сказав Ярослав Березань.
Аналізи можна робити на всі відомі людству захворювання, апаратам потрібен лише зразок крові. Обладнання дає змогу стовідсотково забезпечити безпеку людину.
– Навіть на сьогодні багатьом людям замість порятунку заносять інфекцію. Ця лабораторія дає гарантію безпеки не лише донорові, але й тій людині, яка отримує компонент, – зазначає головна редакторка «Нової Доби» Тетяна Очеретяна.
У лабораторії апарати роблять все самостійно: від змішування крові до сортування пробірок. Це внеможливлює потрапляння інфекції через неякісно оброблені руки людини.
Наступним етапом є перевірка на антитіла. Навіть якщо людина вилікувалася від якоїсь хвороби, в організмі залишаються ферменти вірусу, і тому під час переливання крові від донора з такими антитілами можна заразити пацієнта, якому буде переданий цей компонент. Якщо ж апарат не виявив жодних антитіл, то аналіз по транспортеру йде в наступний відділ, який може виявити ДНК вірусів в організмі на третій день після інфікування. Це означає, що людина ще не хворіє, ще не має антитіл, не бореться з хворобою, але вже інфікована. Якщо таку кров перелити іншій людині, то вона теж буде інфікована
– Поєднання цих двох методів дає 100 % гарантію того, що компонент, який ми переливаємо, є чистим та безпечним, – говорить Ярослав Березань.
Студентка Анастасія Столбова приємно вражена екскурсією, вона зазначає:
– Мене переповнюють емоції після відвідування центру переливання крові. Від директора я дізналася багато цікавої інформації, яка може стати корисною для мене в майбутньому. Найбільше здивував інтер’єр: усе було охайно, білі кольори діяли як заспокійливе. Найголовніше те, що тут стерильно й чисто. Дуже шкода, що кров можна здавати лише з 18 років, адже хочеться робити добрі справи не тільки після повноліття. Наступного року я обов’язково прийду сюди, щоб моя кров могла врятувати чиєсь життя.
Щорічно від вогню потерпають люди. Лісові пожежі вбивають сотні тварин або ж залишають їх без домівок. У весняний період найбільш поширене випалювання сухої трави на полях. Це шкодить не тільки комахам, а й нашій екосистемі, адже дим забруднює повітря.
Спалювання найбільш поширене в сільських місцевостях. Вогонь дуже швидко поширюється, і його дуже важко загасити, що спричинює небезпечні наслідки, як-от згорілий ліс чи поле, а може, навіть і людські будинки. Такі пожежі особливо швидко поширюються у вітряні дні. Легше загасити невелике загоряння, ніж упоратися з великими лісовими пожежами, на гасіння яких витрачають величезні сили та засоби. Не лякає й кримінальна відповідальність, а також штрафи.
Здебільшого причинами виникнення пожеж у лісі є байдужість і безтурботне ставлення людини до природи: непогашені під час пікніків багаття, кинуті в підсохлу траву недопалки, а також дитячі витівки з вогнем.
За статистикою, в Україні лісові пожежі знищують майже 5 000 гектарів землі. Важко уявити, що буде далі.
Саме тому ми повинні обережно поводитися з вогненебезпечними предметами, тому що можемо стати причиною страшної події.
Тренінг є одним із методів навчання та саморозвитку. Завдяки відвідуванню таких заходів здобувають знання й формують уміння та навички.
Тренінг –це інтерактивний захід, метою якого є інформування учасника, набуття, або вдосконалення знань в певній галузі чи професії.
Його можна трактувати з різних аспектів:
– як активне навчання, метою якого є позитивний вплив на людину, завдяки чому вибудовують оптимальну поведінку.
– як метод, що дає змогу розкрити себе та допомогти собі вирішити особисті проблеми.
Методи, прийоми й техніки тренінгу можуть бути різними.
Групова дискусія – спільне обговорення й аналіз проблемної ситуації, питання або завдання. Групову дискусію може структурувати тренер за допомогою поставлених запитань або тем для обговорення, чи, навпаки, проблему пропонують учасники групового обговорення.
Ігрові методи – ділові ігри, рольові ігри, дидактичні, творчі, імітаційні, організаційно-діяльні. Розвиток чуттєвого сприйняття зовнішніх предметів людиною реалізований за допомогою вербальних і невербальних методів.
Кожен охочий може знайти тренінги на просторах інтернету, завдяки оголошенням в навчальних закладах, або рекламних повідомлень. Наприклад, тренінги від Академії української преси.
Раз на тиждень там проводять майстер-класи на різноманітні теми, які допоможуть тобі дізнатися щось нове. Є покликання, за яким можна зареєструватися абсолютно безкоштовно! Зверніть увагу, що деякі тренінги, або, як їх ще називають, майстер-класи, є платними.
Тренінги та майстер-класи-це квиток для самовдосконалення будь-де та будь-коли. Головне – бути готовим сприймати нове та вдосконалюватися!
