Категорія: Тексти

  • ОЛЬГА КОТЛЯР: НЕ ВИХОДИТЬ ЛИШЕ В ТОГО, ХТО НІЧОГО НЕ РОБИТЬ

    ОЛЬГА КОТЛЯР: НЕ ВИХОДИТЬ ЛИШЕ В ТОГО, ХТО НІЧОГО НЕ РОБИТЬ

    Ольга Котляр у 2018 році закінчила бакалаврат Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького зі спеціальності «Видавнича справа та редагування» і вступила до магістратури зі спеціальності «Журналістика». Нині працює кореспонденткою телеканалу «Суспільне: Черкаси». Зв’язатися з Ольгою мені вдалося через Instagram.

    – Які труднощі Вас спіткали в навчанні?

    – Найскладніше те, що доводилося поєднувати навчання з роботою на телебаченні: то з пари треба було відпроситися, то, навпаки, у редактора попросити дозволу піти на залік. А якихось глобальних проблем не було.

    – Який негативний і позитивний досвід Ви здобули в журналістиці?

    – Плюсами є те, що ти маєш багато нових знайомств із цікавими людьми, відвідуєш вистави, змагання та ін.; можеш спробувати полетіти на повітряній кулі, покататися на яхті й сніжних санях, поїздити верхи, усього навіть не перерахувати; долаєш страхи, коли треба кудись піднятися чи звідкись спуститися; маєш змогу однією з перших почути важливу інформацію; своїми матеріалами допомагаєш змінити те, що довкола. Мінуси ж, звичайно у тому, що є ризики для здоров’я й життя (можуть ударити чи словесно образити), часто доводиться бачити горе, страждання, похорони; ненормований робочий день.

    – Що або хто Вас надихнув обрати професію журналіста?

    – Ніхто не надихав, хоча в шкільному альбомі є фото, де я в ролі ведучої ВВС. Усе просто: подругу запросили працювати на телеканал, там були вакансії, і вона покликала до себе.

    – Чи траплялись якісь прикольні історії в журналістській практиці?

    – Їх дуже багато. Одного разу на телекомпанії не було водія, тому на зйомку довелося їхати на мотоциклі, за кермом якого був мій оператор. А йому (на хвилиночку!) близько 70 років. Сплутала прізвище людини з інвалідністю по зору. Я поспішала й написала «Тарас Нескромний каже так-то». Він увечері телефонує й каже: «Пані Олю, я , звичайно, нескромний, але ж не настільки, щоб про це казали в ефірі». Справжнє його прізвище Крамний. Це з останнього, зараз усі прикольні випадки не згадаю.

    – Які поради Ви дали б першокурсникам, з огляду на свій досвід?

    – Порада, якої я дотримуюся сама: не виходить лише в того, хто нічого не робить. Тому не засмучуйтеся через перші проблеми й поразки, усе обов’язково буде добре, треба просто багато працювати. Жодна оцінка не коштує здоров’я.

    Авторка: Тетяна Пасічна, студентка 1-Ж курсу

    Фото з архіву героїні

  • Я ПРАЦЮВАЛА У СФЕРІ ЖУРНАЛІСТИКИ, БО ЦЕ БУЛА ДИТЯЧА МРІЯ

    Я ПРАЦЮВАЛА У СФЕРІ ЖУРНАЛІСТИКИ, БО ЦЕ БУЛА ДИТЯЧА МРІЯ

    Кривицька Світлана Сергіївна – редакторка, учителька, ведуча та журналістка. Здобувши у 2011 році освіту інженерки-системотехніка, зрозуміла, що це не для неї, а згодом спробувала проявити себе в інших сферах. У 2013 році закінчила Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова й почала викладати українську мову в одній з київських шкіл.

    ‒ Розкажіть про свою журналістську діяльність.

    ‒ У мене немає журналістської освіти, але я проходила навчання на телеканалі «Інтер», працювала на телеканалі «Рось». Була ведучою та старшим редактором студійних і монтованих програм. Я працювала у сфері журналістики, бо це була дитяча мрія.

    ‒ Які негативні чинники професійної діяльності Ви можете виокремити?

    ‒ Журналістика, як на мене, досить стресова професія, адже пов’язана з роботою з людьми, окрім того, вимагає обізнаності в різних сферах, постійного пошуку актуальної інформації. Це, звичайно, не є негативним чинником, але все ж потребує значної затрати часу та зусиль.

    ‒ Як би ви описали значущість Вашої роботи для інших людей?

    ‒ Насамперед це дуже велика відповідальність, адже журналіст має певні важелі впливу на суспільну думку.

    ‒ Як досягти успіху в журналістиці?

    ‒ Запорукою успіху в будь-якій професії є любов до своєї справи й певною мірою самовіддача.

    Авторка: Тетяна Чупилко, 1-Ж

    Фото з особистого архіву героїні

  • АСЯ НОСКОВА: ВИБІР БУВ ОЧЕВИДНИМ

    АСЯ НОСКОВА: ВИБІР БУВ ОЧЕВИДНИМ

    Ася Носкова – студентка другого курсу Інституту журналістики за спеціалізацією «Реклама і зв’язки з громадськістю» Київського національного університету імені Тараса Шевченка. На першому курсі Ася зарекомендувала себе як відповідальна й творча особистість, і тепер, крім навчання, вона студкуратор. А ще веде неймовірно круту сторінку в Instagram.

    Надпись: Фото з архіву Асі

    – Чому ти обрала сферу журналістики?

    – Я все життя марила роботою в медіа, а в школі найкраще виходило писати твори. Також ще з дитинства, після кожної прогулянки вулицею, я приходила додому з великою кількістю історій, які весь вечір розповідала батькам. Тож вибір був очевидним.

    – Назви п’ять якостей, які потрібні кожному студентові-журналісту?

    – Перше – це стресостійкість. Друге – вміння комунікувати та любов до спілкування. Третє – об’єктивність. Четверте – враховувати кілька думок. П’яте – я вже говорила про стресостійкість?

    – Журналістика – це творчість чи збирання й виклад фактів?

    – Це вміння подавати факти так, аби людина відчувала це на собі.

    – Ти брала участь в проєктах? Якщо так, то в яких?

    – Так, я брала учать у міжнародному проєкті «Media dialog for democracy and peace», у межах якого ми знімали фільм про тиск влади на журналістів.

    – Де ти бачиш себе за 5 років?

    – Медійницею у своїй країні, де не страшно говорити вільно.

    Авторка: Аліна Думанецька, студентка 1-Ж курсу

    Фото з мережі Instagram

  • ЯК ПРОЙШОВ ШІСТНАДЦЯТИЙ ЩОРІЧНИЙ ОЛІМПІЙСЬКИЙ УРОК У ЧНУ

    ЯК ПРОЙШОВ ШІСТНАДЦЯТИЙ ЩОРІЧНИЙ ОЛІМПІЙСЬКИЙ УРОК У ЧНУ

    Першокурсники всіх навчально-наукових інститутів та факультетів Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького взяли участь в Олімпійському уроці, що відбувся 5 жовтня на площі перед навчальним корпусом № 1.

    Спортивна подія розпочалася з «Розминки майбутнього олімпійця», на якій студенти залюбки продемонстрували свою фізичну підготовку.

    Захід продовжили на задньому дворі головного корпусу: студенти брали участь у майстер-класах відомих спортсменів і тренерів ННІ фізичної культури, спорту і здоров’я.

    Враженнями від Олімпійського уроку поділилася студентка-журналістка першого курсу Надія Паніван: «Атмосфера дуже кльова і драйвова! Тут присутні багато людей, які присвятили все своє життя спорту, і це справді надихає. У майбутньому я теж хочу спробувати професійно займатися спортом».

    Також висловила свою думку щодо уроку студентка першого курсу спеціальності «Публічне управління та адміністрування» Анастасія Тихомирова: «Флешмоб із фітнес-тренером дуже сподобався. Насамперед це дало змогу трохи розслабитися, якоюсь мірою навіть вийти із зони комфорту, а також відчути, що ти є частинкою якогось грандіозного заходу. Представлення різних видів спорту на задньому дворі університету виявилося не менш захопливим. За цим було дуже цікаво спостерігати. Я вважаю, що такий захід – гарна можливість знайти той вид спорту, яким тобі хотілося б займатись.

    Були продемонстровані різні види спорту: спортивна гімнастика, еквілібристика, фітнес, полденс; спортивні одноборства, бокс, греко-римська боротьба; ігрові види спорту (мініфутбол, волейбол, баскетбол); велоспорт, академічне веслування; стрільба з лука, фехтування; армрестлінг, пауерліфтинг, гирьовий спорт.

    Такий захід, безумовно, мав надихнути студентів на здобуття спортивних навичок та освоєння здорового способу життя. Також було організовано фотозону і кожен охочий міг залишити в пам’яті цей день.

    Авторки: Тетяна Пасічна та Неля Пилипенко, студентки 1-Ж курсу

  • ЗА ПОРАЗКОЮ НАСТАЄ ПЕРЕМОГА

    ЗА ПОРАЗКОЮ НАСТАЄ ПЕРЕМОГА

    Максим Холявко – студент Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького спеціалізації «Видавничий бізнес». Він є наполегливим хлопцем, який завжди прагне до нових звершень.

    Сьогодні я апелював до Максима, і він з превеликим задоволенням погодився відповісти на декілька запитань щодо своїх уподобань і хобі.

    – Розкажіть про Ваші захоплення?

    – Олександре, моє основне хобі – це футбол. У цей вид спорту я з головою поринув у 7 років, коли ще був зовсім юним, ганяв м’яча з хлопчаками на подвір’ї. Потім уже, років у 8–9, батько повів мене на мій перший футбольний матч між нашою кіровоградською «Зіркою» та київським «Динамо». Було справді феєрично, от тоді я закохався в цю атмосферу, що панує на футбольному полі мабуть, це було кохання з першого погляду.

    – Чи є футболіст, який став прикладом для наслідування?

    – Так, звичайно, це Кріштіану Роналдо. Справжній професіонал, у юному віці йому діагностували порок серця й заборонили грати, але він не опустив руки та завдяки тяжкої праці над собою зміг побороти недугу, справжній гуру футболу. Запам’ятався випадок, коли учитель сказав Кріштіану: «Своїм футболом ти ніколи не заробиш грошей». А зараз він найбагатший футболіст у світі, має зарплатню 130 мільйонів євро в рік. Це справді надихає.

    – Скільки за Вашими плечима перемог і поразок на полі?

    – Ой, Олександре, я навіть не можу сказати й приблизно, але я точно знаю, що за поразкою настає перемога. У цьому сенс футболу та в житті, мабуть, також.

    –Якою особистою нагородою в цій сфері пишаєтеся найбільше?

    – Найбільше я пишаюся тим, що ще в шкільному віці поїхав на футбольний турнір серед дорослих. Це був чемпіонат Кіровоградської області. Було надзвичайно приємно й водночас страшно виходити на поле, але ми зіграли чотири переможні гри. Мені навіть присвоїли звання кращого бомбардира й гравця турніру, що було надзвичайно приємно.

    – Можливо, протягом серії змагань виділилося певне гасло?

    – Так, гасло це дуже вагомий атрибут задля атмосфери. Назва нашої команди «Тясмин», і ми кричали: «Уперед Тясмин, уперед до перемоги» або перед початком гри ставали в коло та капітан команди звертався до гравців щоб заряджати на перемогу.

     – Відтепер Ви студент-видавець, футбол залишився в минулому?

     – Із професійним футболом, мабуть, уже завершено, але на любительському рівні граю. Маю мету, стати спортивним журналістом та продовжувати насолоджуватися футболом.

    – Якщо постане вибір між професією мрії і перспективою, яка не відповідатиме вподобанням, що ви робитимете?

    – Звичайну ж, я виберу професію мрії. Я завжди за стабільність у всьому.

    – Як ставилися рідні до Вашого хобі?

    –Позитивно, адже це спорт. Мій тато в минулому майстер спорту з джиу-джитсу, мама також займалася легкою атлетикою, у нас спортивна сім’я. І тато також грав у футбол на любительському рівні, тому ніяких проблем не було.

    – Що Вам дав отриманий досвід від гри та тренувань?

    – Спортивну підготовку й насамперед уміння працювати в команді та підтримувати один одного, адже команда це своєрідна сім’я.

    – Дякую за інтерв’ю. Бажаю великих звершень, яскравих вражень та дружного оточення!

    Автор: Олександр Заболотний, студент 1-Ж курсу

    Фото з архіву героя

  • ЗА ЩО МИ ПОВАЖАЄМО ЖУРНАЛІСТІВ?

    ЗА ЩО МИ ПОВАЖАЄМО ЖУРНАЛІСТІВ?



    Незабаром, 6 червня, працівники медіа України відзначають професійне свято – День журналіста. Кожен із них працює в різних редакціях, теле- та радіокомпаніях, але є те, що об’єднує – любов до правди та щирого слова. Напередодні свята я вирішила розпитати людей, що ж саме їх приваблює в працівниках мас-медіа. Відповіді були вражаючими.

    Олена Каплій, 18 років:

    – Для мене професія журналіста є однією з найзагадковіших. Ніколи не знала, як їм вдається настільки чітко подавати інформацію, влучно підбирати героїв для сюжетів і ставити саме такі питання, відповіді на які прагне знати кожен із нас.

    Вадим Небензя, 19 років:

    – Що приваблює? Їх грамотність, чіткість думок, уміння доносити правду, їх безстрашність та справедливість. Не кожен захоче ризикувати своїм життям задля того, аби суспільство не було в омані.

    Тетяна Ярошенко, 42 роки:

    – Насамперед, це жінки й чоловіки, які є не тільки розумними, а й із дуже гарною зовнішністю. Вони – обличчя каналу чи редакції, а, отже, завжди мають бездоганний вигляд. Це мене й приваблює, адже я знаю, що краса рятує світ.

    Аліна Безденна, 18 років:

    – Журналісти – найкращі співрозмовники. Через професійний обов’язок вони обізнані в усіх сферах життя. Це не може не приваблювати, адже знайти в наш час людину, із якою можна було б приємно поспілкуватися – рідкість.

    Віра Високос, 72 роки:

    – Представники цієї професії завжди готові прийти людям на допомогу. Вони не байдужі до чужого горя. Якщо є потреба, завжди можуть висвітлити проблемну тему на сторінках видання, у якому працюють, аби інші люди змогли допомогти.

    Ольга Небот, 45 років:

    – Приваблює все – розум, знання мови, ерудованість, зовнішній вигляд… Здається, у журналістах прекрасним є все. Колись мала мрію здобути цю професію і стати такою ж, як вони, але тоді не змогла. Єдине знаю, що всі їхні якості – це постійна титанічна робота над собою, характером, звичками. Через це абсолютно кожен журналіст заслуговує на повагу!

    Дацюк Вероніка, 16 років:

    – Приваблює, насамперед, відкритість до світу й постійне бажання вчитися чомусь новому. Працівники медіа завжди знаходяться серед величезної кількості цікавих подій і це робить їх цікавими друзями, співрозмовниками, із якими ніколи не засумуєш!

    Після таких приємних слів на душі стає тепло, адже розумію, що люди довіряють працівникам медійникам і вдячні за їхню працю. Мені приємно, що через кілька років і я зможу носити горде звання журналіста. Зі святом!

    Авторка: Анна Ярошенко, студентка 1-Ж курсу



  • День журналіста: походження свята

    День журналіста: походження свята

    Щорічно, 6 червня, в Україні відзначають професійне свято працівників ЗМІ – день журналіста.

    Чому саме ця дата? 6 червня 1992 року Спілка журналістів України була прийнята до Міжнародної федерації журналістів. Через 2 роки Леонід Кравчук, на той момент чинний Президент України, підписав Указ про встановлення в Україні професійного свята засобів масової інформації – Дня журналіста.

    Слова «журналіст» та «журналістика» мають французьке походження. Jоurnal – «газета» – утворилося як скорочення словосполучення papier jоurnal і означає «щоденний папір», що у свою чергу походить від латинського «щоденна звістка». Тобто, журналісти – це вісники, які оповіщають, приносять щоденні звістки.

    На думку сучасних істориків, пращурами газет були дерев’яні дощечки, на яких від руки публікували офіційні повідомлення, а з’явилися вони ще за часів існування Стародавнього Риму та називалися «Acta diurna populi Romani», що в перекладі означає «Щоденні справи римського народу». І лише у 17 сторіччі газети почали набувати вигляд, який ми знаємо й до тепер.

    Перша газета, яка була випущена у Львові у 1749 році, називалася «Kurier Lwowski» була польськомовною. Але проіснувала вона не довго і вже через декілька номерів припинила свою роботу. А ось у 1776 році  почала виходити газета «Gаzette de Leopol» (тижневик). Це була перша регулярна газета в Україні, але вона також видавалася лише польською мовою. І лише через 72 роки світ побачить першу україномовну газету під назвою «Зоря Галицька». З цього моменту на території нашої країни і з’явилася така професія як журналіст та існує по цей день.

    На сьогодні журналістика – це невід’ємна частина сучасного світу, а інформація – один із найважливіших аспектів життя суспільства. Професія журналіста цікава, різнопланова та іноді небезпечна, але водночас дуже важлива. То ж, журналісти дійсно заслуговують на професійне свято.

    Авторка: Діана Просяник, студентка 1-Ж курсу

  • Найголовніші навички, якими повинен володіти кожен журналіст

    Найголовніші навички, якими повинен володіти кожен журналіст

    Своє професійне свято журналісти святкують 6 червня, адже в цей день за результатами голосування, у Брюсселі, Національну спілку журналістів України прийняли до Міжнародної федерації журналістів. На сьогодні професія журналіста є дуже важливою й потрібною. Пропоную короткий огляд навичок, якими повинен володіти сучасний журналіст.

    Працівники медіапростору роблять усе можливе, аби оперативно подати новини суспільству. Професія журналіста є досить складною: постійні «перегони» з часом, часта зміна тем та регулярне спілкування з різними людьми. Тому, сучасний журналіст повинен мати стійкий характер та багато професійних навичок. На мою думку, найважливіші з них:

    1. Універсальність – ця риса є однією з найважливіших для журналіста. Він повинен уміти швидко перелаштовуватися на інші теми, іноді для кращого розуміння героя статті, перевтілюватися в нього.

    2. Володіння комп’ютерними навичками – зараз ці знання є базовими для кожного, тому журналіст додатково має цікавитися новими програмами, бути обізнаним щодо популярних соціальних мереж.

    3. Легкість у спілкуванні – професія журналіста передбачає постійне спілкування з людьми під час роботи в редакційному колективі, на вулиці з незнайомими людьми та з держслужбовцями, тож журналіст має вміти знаходити підхід до людей.

    4. Жага до нового – маючи щоразу різні теми для статей, журналіст повинен прагнути максимально дослідити галузь, яку описує в своєму матеріалі.

    5. Самовдосконалення – у наш час не має межі знанням, скільки б не могла людина дізнатися про комп’ютерні технології, наука йде вперед і відкриває нові можливості для дослідження. Журналіст має слідкувати за новинками та швидко опановувати нові навички.

    6. Знання мови – ця навичка є дуже важливою, адже журналіст постійно працює з текстами, недоліки в якому одразу помічаються, а з неграмотним журналістом ніхто не працюватиме.

    7. Самоорганізація – важливо вміти правильно організовувати свій час. Журналістові в цьому допоможе чіткий графік у блокноті або самртфон. Працюючи в умовах постійного браку часу, важливо розподіляти завдання на першочергові та менш важливі.

    Бути хорошим журналістом не просто та якщо ви володієте цими навичками, рано чи пізно ви обов’язково станете професіоналом!

    Авторка: Вероніка Чіпенко, студентка 1-Ж курсу

  • Лайфхаки для майбутніх журналістів

    Лайфхаки для майбутніх журналістів

    У цьому матеріалі хочу розповісти про лайфхаки, які, на мою думку, знадобляться журналістам для успішного розвитку в професії. Звісно, дехто з медійників за період довгої праці в ЗМІ формують власні лайфхаки, щоб полегшити роботу колегам. Я ще не маю потрібного досвіду, тому пропоную добірку порад для майбутніх журналістів.

     

    1. Практика – ключ до успіху.

    Теорія – це дуже добре, її варто знати, але журналістам, практика є надзвичайно важливою. Необхідно проходити практику, стажування у різних виданнях. Зараз, наше завдання – віднайти себе.

    Успішний медійник той, хто:

    1. Знайшов свою тему. Акцент на конкретній тематиці дає змогу максимально критично її оцінювати й точно її відтворювати.
    2. Бере участь в усіх можливих конкурсах, тренінгах, форумах, стипендіальних програмах від Міністерства культури, молоді та спорту України, програмах по обміну студентами та волонтерством. Ви не тільки максимально розширите власне коло спілкування, а й отримаєте величезний досвід, який допоможе в журналістиці.
    3. Практикується, самовдосконалюється, адже універсальні спеціалісти завжди мають попит.

    2. Мовлення 

    Не дарма Олесь Гончар казав: «Мова – це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще. Мова – це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам’ять, найцінніше надбання віків, мова – це ще й музика, мелодика, фарби, буття, сучасна, художня, інтелектуальна і мисленнєва діяльність народу».

    Мовлення – «візитка картка» будь-якого людини, тим паче журналіста. З мовою люди складають перше враження про вас. І те, як ви розмовляєте, говорить не менше, ніж одяг, а часто і більше. Тому всім варто пам’ятати деякі правила:

    1. Уникати суржика, перевіряти написання (вимову) прізвищ, незнайомих термінів тощо.
    2. Користуватися словником наголосів, особливо, коли працюєш на радіо та телебаченні.

    3. Сайти, які допоможуть швидше та якісніше написати матеріал:

    • oTranscribe – для розшифровки відео та аудіо в текстовий формат;
    • Social Shorthand – для створення лонгридів;
    • Storymap – для візуалізації карт.

    4. Щоб покращити писемні та мовленнєві навички потрібно багато читати. Перелік книг, які я раджу прочитати:

    1. «Пиши сильно. Практичні вправи, поради, теорія».
    2. «Двобій за правду. Правила інтерв’ю» Мустафи Найєма.
    3. «Сучасні інформаційні війни» Георгія Почепцова.
    4. «Українська мова за професійним спрямуванням» Тетяни Симоненко.
    5. «Роздуми про двадцяте століття» Тімоті Снайдера та Тоні Джадта.

    Авторка: Олена Каплій, студентка 1-Ж курсу

  • «Must see: 5 фільмів для журналістів»

    «Must see: 5 фільмів для журналістів»

    Добірка фільмів про журналістику та про людей цієї професії може допомогти майбутнім медійникам визначитися з обраним фахом. У списку – не лише комедії чи детективи, а й фільми, засновані на реальних подіях, тому їхній перегляд буде не тільки розважальним, але й корисним.

    1. «Близько до серця» (1996)

    Фільм про тележурналіста Уоррена Джастінса, який, закохавшись із першого погляду в Селлі, відкриває в ній талант телеведучої. Поставивши собі за мету стати телезіркою, дівчина перевершує свого «вчителя». Фільм демонструє справжнє кохання, професіоналізм журналістів, майстерно відтворює тележурналістику зсередини.

    • «Життя чи щось типу таке» (2002)

    Анджеліна Джолі в ролі репортерки, яка «спіймала зірку». Проте її запал трохи вщухає, коли під час чергового інтерв’ю провісник сказав, що через тиждень вона помре. Головна героїня вирішує змінити не тільки свою долю, а й себе як журналіста. Фільм легкий для сприймання, комедійний та романтичний.

    • «Червоні» (1981)

    В основі сюжету – історія бурхливих романтичних стосунків Ріда з його дружиною, теж журналісткою, Луїзою Браянт (Даєн Кітон).

    Дія відбувається під час відрядження головних героїв до Росії напередодні революції 1917 року. У фільмі використано документальні кадри – інтерв’ю з понад 30 свідками тієї епохи, які діляться своїми думками про час, коли люди щиро захоплювалися новими ідеологіями, по-справжньому прагнули змінити світ і не могли передбачити майбутнє. Фільм важкий, але цікавий своїми сюжетними лініями.

    • «Прислуга» (2011)

    Фільм-інтерпретація роману Кетрін Стокетт (2009), що вийшов на екрани 2011 року, змушує подуматися про расову нерівність і про те, що журналіст повинен висвітлювати складні подразливі теми. Випускниця університету, яка мріє стати письменницею, робить перші проби пера в місцевій газеті. Помічаючи несправедливість у суспільстві, вона вирішує написати книгу від імені темношкірих жінок, які все життя працюють прислугою в «білих» будинках. Фільм змушує поміркувати над питанням: «Чи може журналіст досягнути результату у світі несправедливості й нерівності?”

    5. «Нічого, крім правди» (2008)

    Гідний фільм про журналістську етику й людський вибір. Він не дає однозначних відповідей, спонукаючи глядачів самостійно оцінювати події та персонажів. Головна героїня – журналістка, яка, не бажаючи порушувати професійний кодекс і розкривати джерело інформації, вплутується у вельми небезпечну гру. Однак, незважаючи на пресинг влади, дівчина не здається.

    Кожен глядач оцінює фільм по-своєму. Для мене це стрічка на один перегляд, сюжет зрозумілий, проте цікавий.

    Авторка: Олена Каплій, студентка 1-Ж

  • Надзвичайна ситуація в Черкаській області

    Надзвичайна ситуація в Черкаській області

    З метою запобігання поширенню COVID-19 уряд запровадив надзвичайну ситуацію в Черкаській області.

    За умови надзвичайної ситуації (НС) влада повинна координувати такі заходи:

    – призначати керівників робіт чи штабу, відповідальних за ліквідацію НС;

    – штаб має право безпосередньо залучати будь-які структури для подолання НС;

    – інформувати населення;

    – за необхідності евакуювати населення із зони НС;

    – контролювати за розвитком НС та моніторити епідемічну ситуацію;

    – виявляти хворих і контактних із ними осіб, ізолювати й госпіталізувати їх;

    – дотримуватися режиму карантину, зокрема: заборонити масові заходи, обмежити рух пасажирського транспорту, закрити кордони;

    – призупинити діяльність суб’єктів господарювання, розташованих у зоні надзвичайної ситуації, обмежити доступ населення до неї;

    – проводити комплекс санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та лікувальних заходів;

    – дезінфікувати об’єкти та території, спеціально обробляти техніку;

    – посилити охорону громадського порядку, патрулювати небезпечні об’єкти;

    – залучати необхідні сили й засоби та забезпечити роботу медичних і протиепідеміологічних установ.

    Що означає «надзвичайна ситуація» для черкасців, розповів очільник області Роман Боднар:

    – Скажу одразу: дамбу не перекриють, із дому виходити можна, автомобілі з інших міст та областей не блокуватимуть. Обмеження, які передбачає надзвичайна ситуація, уже діють згідно з Постановою Кабміну від 11 березня. Окрім цього, рішенням регіональної комісії ТЕБ та НС сьогодні ухвалили обмеження щодо перебування відвідувачів у торговельних приміщеннях із розрахунку 1 особа на 10 м2 площі. Ситуація на сьогодні дає змогу не вводити більш жорстких заходів безпеки, але ми готові до будь-яких сценаріїв, що їх диктуватимуть обставини.

    Окрім цього, згідно з пропозиціями комісії, у Черкаській області обмежать на період карантину доступ відвідувачів до поліклінік, лікувальних закладів. Органи місцевого самоврядування повинні забезпечити підвезення працівників соціальної сфери до робочих місць та забезпечити їх засобами захисту.

    Покликання на використані джерела:

    http://vikka.ua/novini/95123-cherkasi-perehodyat-v-rezhim-nadzvichajnoi-situatsii.htm;

    https://provce.ck.ua/na-cherkashchyni-zaprovadzheno-rezhym-nadzvychaynoi-sytuatsii/.

    Авторки: Вероніка Чіпенко та Катерина Голубнича, студентки 1-Ж

  • Карантин – час для перегляду фахової історії

    Карантин – час для перегляду фахової історії

    Воєнний історичний фільм «Її серце», знятий режисером Майклом Вінтерботтом, –спільна робота США та Великобританії. Бюджет біографічної драми – 16 млн. доларів, а збори від показів по всьому світі – майже 19 млн. Триллер подивилося понад мільйон глядачів. Світова прем’єра картини відбулася в травні 2007 року.

    Сюжет фільму оповідає нам історію життя журналістки Маріан Перл. 23 січня 2002 року доля жінки круто змінилася: її чоловік Денієл Перл, керівник південно-азіатського бюро нью-йоркського видання «Wall Street Journal», зник безслідно в Пакистані, куди поїхав у пошуках матеріалів для написання статті про терориста Річарда Ріда. Нещасна Маріан, яка була на шостому місяці вагітності, у розпачі намагалася розшукати чоловіка. Проте незабаром з’ясувалося, що він був захоплений бойовиками, оголошений ізраїльським шпигуном і страчений. Відеозапис його страти бандити передали до ЗМІ.

    Після перегляду фільму я ще довго не могла оговтатися, була вражена щирістю та мужністю Маріан. Незважаючи на вагітність, вона трималася й вірила в порятунок свого чоловіка. Навіть коли всі надії були втрачені, Маріан до останнього не могла повірити, що її чоловік мертвий. Окрім драматичної сюжетної лінії, у фільмі описано скептичне ставлення пакистанців до журналістів з інших країн. Саме перебування журналістів у Пакистані становить загрозу для їхнього життя. Денієл був відданий своїй справі й до останнього намагався служити професії. Можливо, саме через це його й спіткала смерть у далекій країні.

    Заслуговує на увагу й мужність жінки-журналістки, представниці слабкої статі, яка довела всім, що віра допомагає боротися, жити заради свого сина. Фільм демонструє нам приклад журналістської відданості тому, що ти робиш, навіть попри загрозу власному життю, адже журналіст – це людина, яка завжди шукає правду, за будь-яких обставин намагається з’ясувати те, що ще не сказано.

    Тож якщо вас захоплюють справжні історії про сильних особистостей, я раджу вам подивитися цей фільм. Він не залишить вас байдужими.

    Авторка: Вероніка Чіпенко, студентка 1-Ж