Хочете дізнатися більше про американську реперку, співачку та креаторку пісень DOJA CAT, – читайте в англомовному лонгриді студентки-магістрантки Тетяни Завгородньої (предмет “Сучасні цифрові медіа”)
Позначка: блог
-
Basics of making cocktails
* Матеріал призначено для осіб віком від 18 років
Про мистецтво, якому можна навчитись, а саме про приготування коктейлів, – у лонгриді студентки-магістрантки Вікторії Нянько (предмет “Сучасні цифрові медіа”)
-
КВАЛІФІКАЦІЯ ПРАЦІВНИКІВ МЕДИЦИНИ
Публікуємо цикл авторських матеріалів Олени Гурняк про її власну ковідну історію «КОВІД-19 У ВЕЛИКОМУ МІСТІ: НОТАТКИ НА ОСНОВІ ВЛАСНОГО СПОСТЕРЕЖЕННЯ»
Коли лікування дало свої плоди, і мій стан значно покращився, я прийняла рішення таки підписати нову декларацію в іншого сімейного лікаря у Дніпрі. Це виявилося не так вже і легко, бо кваліфіковані лікарі з хорошими відгуками вже давно набрали собі потрібну кількість пацієнтів.
Коли, зрештою, інтернет нічим не допоміг, я вирішила звернутися до звичайної поліклініки за місцем проживання.
Та краще б я цього не робила. Аби ж знаття ,чим мені усе це обернеться… Зелені коридори з мигаючим світлом і штукатуркою на стінах,що осипається. Жива черга – осіб п’ятнадцять, які всі чекають на прийом одного лікаря. У когось ковід, хтось чекає на сертифікат про вакцинацію, комусь потрібне електронне направлення на обстеження. Усі в масках і ледве дихають.
Я стою біля дверей і чую лайку лікарки. Їй, жінці похилого віку, так важко розібратися з комп’ютером, що висне не тільки від рук, які натискають на всі клавіші підряд, а й від своєї старості. Я її не засуджую, бо вважаю, що людям похилого віку дійсно важко розібратися в сучасних гаджетах. Я простояла у черзі майже три години. Люди приходили, не витримували і йшли геть. Лікарка кричала, ,ледь не плакала й просила не займати чергу, бо за час, що вона витратить на пацієнтів після 16:00 їй не заплатять (він же не робочий!).
Із лікарні я пішла ні з чим. Купа витраченого часу, великі ризики підчепити ще якусь інфекцію й неприємні враження від державної медицини.
Я вважаю, що світ треба диджиталізувати, але перед тим, як вводити які-небудь новітні технології, людей треба вчити. Оплачувати курси підвищення кваліфікації, пояснювати, чому й для чого все це робиться, бо дуже важко працювати з тим, чого не розумієш.
-
ЛЮДИ І НЕЛЮДИ
Публікуємо цикл авторських матеріалів Олени Гурняк про її власну ковідну історію «КОВІД-19 У ВЕЛИКОМУ МІСТІ: НОТАТКИ НА ОСНОВІ ВЛАСНОГО СПОСТЕРЕЖЕННЯ»
Експрес-тест на ковід у приватній лабораторії готується півтори години. Не бачу сенсу робити розгорнутий безкоштовний ПЦР, на результат якого доведеться очікувати як мінімум 3 дні. За три дні можна живцем згоріти від температури під 40 градусів. Коли ковід уперше застав мене зненацька, то я й без тесту знала, що це він. Тоді я зробила експрес-тест, який успішно це підтвердив. Уже тоді мій сімейний лікар знаходився за триста кілометрів від мене, тому фізично отримати направлення на ПЦР й прийти на обстеження я не могла. Телефоную я цій мадам декілька разів, нарешті вдається додзвонитися, довго описую свій стан і ціпенію від того, що чую: «Експрес-тест не є підставою для відкриття лікарняного, прибувайте за адресою «вулиця …енна на огляд». Я терпляче пояснюю «кваліфікованій» лікарці, що ніяким чином з’явитись не зможу, бо в такому стані не те, що їхати за триста кілометрів, а навіть з дому вийти не можливо. Нехай мені на моє здоров’я начхати, але ж скільки людей я можу заразити цим небезпечним вірусом…
На моє прохання призначити мені бодай якесь лікування, я отримала злісне направлення на ПЦР-тест у приватній лабораторії, який тоді коштував немалі гроші. Коли я відмовилася, то лікарка із насмішкою сказала: «Шукайте собі іншого сімейного лікаря, я Вас обслуговувати не збираюсь».
Моїй розлюченості не було меж: це ж людина, яка давала клятву Гіппократа! Виявляється, ціна людського життя – це 1500 гривень, які коштує розгорнутий ПЦР-тест. Немає грошей – помирай. Ніхто ніякого лікування не призначить.
Добре, що в мене є знайома – Лариса Миколаївна, яка теж працює сімейним лікарем. Передекларуватися до неї я, на жаль, не мала можливості, оскільки лікарка обслуговувала більше пацієнтів, аніж потрібно. Проте в онлайн-режимі провела консультацію та призначила лікування, підтримала й порадила необхідні процедури для полегшення мого стану. Ця лікарка – людина від Бога, Людина з великої літери, а те, чим вона займається – її покликання.
-
КОВІД-19: ЩО «ВОНО» І З ЧИМ ЙОГО ЇДЯТЬ
Публікуємо цикл авторських матеріалів Олени Гурняк про її власну ковідну історію «КОВІД-19 У ВЕЛИКОМУ МІСТІ: НОТАТКИ НА ОСНОВІ ВЛАСНОГО СПОСТЕРЕЖЕННЯ»
Здається, це найстрашніша ніч у моєму житті. Температура тіла перевищує 39 градусів. Жарознижувальних випила майже потрійну дозу. Я не можу навіть підвестися із ліжка: дуже паморочиться в голові. У грудях болить, періодичний кашель змушує здригатися всі нутрощі. Результат тесту ще не надійшов, а я знаю напевне: це славнозвісний ковід. Такого жахливого стану в мене ще не було ніколи. Сплутати це з чимось навряд чи вдасться. Кажуть, тварини лікують. От і до мене прийшла моя киця М’ята, поклала дві чорні маленькі лапи мені на груди і мурчить…
Мабуть, розуміє. Покірно повечеряла залишками вчорашнього корму й намагається мене не турбувати – розумниця.
Так-сяк подрімавши, прокидаюся о десятій від дзижчання телефону-надійшла смс; «Результат дослідження для виявлення антигена коронавірусу COVID-19 AG — позитивний» (що і треба було довести!).
Добре, що сучасні гаджети допомагають вирішити будь-яку проблему одним кліком… І от уже «Glovo» везе мені величезну кількість медпрепаратів, виписаних лікарем. Дуже дивує те, що лікування абсолютно симптоматичне, бо хвороба хоч і сколихнула весь світ, а спеціальних ліків винайти ще не вдалося. Якщо раніше я вагалась щодо потреби у вакцинації, то тепер, ледь не втративши свідомість на порозі перед кур’єром, розумію: треба було вакцинуватися, можливо, тоді перебіг хвороби був би не таким жахливим.
-
Із Днем працівників радіо, телебачення та зв’язку
Сьогодні, 16 листопада, ми святкуємо День працівників радіо, телебачення та зв’язку. Завдяки їх професійній роботі глядачі і слухачі можуть оперативно дізнаватися новини з усього світу і в будь-який момент мають доступ до потрібної інформації.
Наші студенти підготували до цього дня святкову радіопрограму, у якій розповіли про історію походження телебачення та радіо в Україні, їхній сучасний стан та побажали всім причетним до цієї сфери діяльності професійного зростання.
День працівників радіо, телебачення та зв’язку Диктори: Тетяна Завгородня, Світлана Кочерга
Монтаж: Алла Пономаренко -
ХВОРОБА НЕ ПОПЕРЕДЖАЄ – ВОНА НАПАДАЄ ЗНЕНАЦЬКА
Публікуємо цикл авторських матеріалів Олени Гурняк про її власну ковідну історію «КОВІД-19 У ВЕЛИКОМУ МІСТІ: НОТАТКИ НА ОСНОВІ ВЛАСНОГО СПОСТЕРЕЖЕННЯ»
На роботі як на роботі: здуріти можна від безперебійного конвеєра завдань, які треба виконати одночасно. Особливо важливими є звіти в податкову, які «горять» (зазвичай до їх здавання ще залишається щонайменше тиждень часу), однак виконувати їх завжди так підганяє мене головний бухгалтер. Вона жінка сувора, але справедлива, любить порядок і вчасність.
Роботи багато, тому обіду сьогодні не буде, але випити філіжанку кави не завадить. В офісі, мабуть, вимкнули опалення. Дуже холодно. Катерина Володимирівна (директор нашого відділу), навпаки, хоче відкрити віконце: їй душно. Вона завжди так робить. Каже, що потрібно частіше провітрювати, аби з кабінету тікали ковідні мікроби і заходило свіже повітря.
Біля кавового апарату в обідній час людей сила-силенна. Я беру свій американко й домішую дві ложки цукру (це завжди рятує мене від головного болю). Але не цього разу. Кава мені сьогодні не допомагає. Сильний головний біль не стихає, а, навпаки, посилюється. Я вирішую про всяк випадок поміряти температуру і просто застигаю від жаху: 38,7. Метушливо набираю номер свого сімейного лікаря, повідомляю про свій стан й очікую рекомендацій щодо подальшого лікування. «Зараз Вам прийде повідомлення з направленням на ПЦР-тест на Сovid-19, а поки пийте жарознижувальне», – виносить вердикт Анастасія Олегівна.
За сорок хвилин я уже в черзі людей, які теж прийшли перевірити стан свого здоров’я. Мені лячно. Кімната очікування така маленька, а вимог безпеки ніхто не дотримується. Велике скупчення людей: бабуся років сімдесяти ледь не втрачає свідомість, а кашляє так пронизливо, що мені просто шкода її легенів. Чоловік, що сидить у кутку, подалі від усіх, чхає уже четвертий раз і зовсім не має наміру скористатися серветкою. Хлопець, який стоїть збоку від мене, намагається прикрити руками рот та ніс, бо в нього немає маски. І він, забувши про те, що тільки-но хапав ручку дверей кабінету лабораторії. І як вишенька на торті – я, яка взагалі не розуміє, чому сюди прийшла.
Скажу відверто: «Я ненавиджу лікарні». Сюди взагалі не від гарного життя приходять. Тут, мені здається, якщо і здоровий, то зможеш «підхопити» чого завгодно. І бабуся знову кашляє. А у голові в’яжуться докупи причинно-наслідкові зв’язки: «Можливо, я десь легковажно не одягнула маску? Чи руки не продезинфікувала? Хіба перебувала в місцях великого скупчення людей? Може, у їдальні посуд належним чином не обробили? Так багато питань, і так важко відповісти бодай на одне з них. Коли нарешті моя черга приходить, то зітхаю з полегшенням: це все скоро скінчиться. Якби ж я тільки знала, що все тільки починається…
-
КОМУ ПОТРІБНІ ЦІ «НАМОРДНИКИ»?
Публікуємо цикл авторських матеріалів Олени Гурняк про її власну ковідну історію «КОВІД-19 У ВЕЛИКОМУ МІСТІ: НОТАТКИ НА ОСНОВІ ВЛАСНОГО СПОСТЕРЕЖЕННЯ»
Ранок понеділка. Час-пік. Мені пощастило – я зайняла окреме сидіння позаду водія, хоч трамвай був забитий людьми так, що ті ледве трималися за поручні, аби не випасти з вагону. Так, коли плануєш жити в місті-мільйоннику, то шукай житло хоча б за декілька зупинок від кінцевої, аби кожен твій ранок не ставав суцільним пеклом через переповнений транспорт, який курсує з інтервалом у десять хвилин.
Навпроти мене сидить жінка, на вигляд їй років шістдесят. Кожні дві хвилини вона поправляє маску, яка постійно сповзає. А ще пані нервово озирається навколо, коли відчиняються двері трамвая: а раптом хтось увійде без маски? Жінка пильним поглядом контролює все, що відбувається у вагоні. Час зараз такий. Трамвай різко гальмує… Старенька сполохано хапається за поручень. «Біс би тебе побрав!» – нервово лається бабця та дістає з великого кашемірового карману антисептик. Різкий запах спирту виїдає очі пасажирам, які мовчки подумали: «То ж дезінфекція, як кажуть, панацея від Ковіду».
Пасажирів на станції «Золоті ключі» у Дніпрі завжди не так і багато. Це район заможних людей, які переважно живуть у великих пентхаусах і їздять звідси на роботу на таксі чи власних автомобілях. Я бачу, як на прибуття трамваю нервово чекає чоловік із собакою, що має великі жовто-янтарні очі й різного кольору вуха: одне – руде, а інше – чорне. Собака впевнено заходить до вагону і по команді: «Місце, Ніко!» сідає біля господаря. Чоловік плескає собаку по спині і заливається сміхом: «Дивись, Ніко, вони всі, як і ти, у намордниках!». Сміх і невиховане тикання пальцями припинила кондуктор, яка видала квиток пасажиру і попросила його одягнути маску.
Хто його знає, чим би закінчилась словесна перепалка кондуктора й чоловіка зі станції «Золоті ключі», якби машиніст не оголосив вимушену зупинку через несправність трамваю.
Я мовчки йшла до роботи майже дві зупинки й навіть уявлення не мала, що «вовки бувають ще страшнішими, ніж їх малюють», а хвороби набагато підступнішими, аніж про них говорять у засобах масової інформації…
-
Як навчитися красиво й правильно говорити українською
Як прокачати свої мовні м’язи – у подкасті студентки-магістрантки Яни Назаренко
-
Як заговорити англійською?
Хочу нарешті нормально говорити англійською. Я зробити нереальне – реальним?
Що сталося?
Багато людей зараз вивчають англійську для роботи, бізнесу, подорожей та просто саморозвитку. Вони знають граматику і багато слів, уміють читати і розуміють на слух, але не можуть нормально виразити свою думку або відповісти співрозмовнику без мокрих долонь і довгого «ееее»
Саме так і відбувається, а як тепер позбутися цього «гальма»?
Найперше, вчимо нові слова. Кожного дня повторюємо старі слова і додаємо нові. Однак, просто вчити слова, повторюючи їх вголос, здається такою собі ідеєю і наш інтерес до слів швидко гасне. Тому потрібно складати власні речення з цими словами, бажано згадувати реальні ситуації використання цих слів у власній мові і перекласти вашу уже сказану фразу на англійську мову.
Не забувайте про емоції та інтонацію. А також пошукайте антоніми.
Чи обов’язково мені вчити синоніми і де їх знайти?
Так, обов’язково. Без синонімів ви постійно будете повторювати одне й те саме слово у своїй мові, пізніше це почне вас дратувати і ви все одно вивчите хоч один синонім.
Зараз, усе можна знайти в інтернеті, тому словник синонімів ви знайдете також там. Інструкція: забиваєте в пошуку «словник синонімів англійської мови», клікаєте на будь-яке покликання, вводите слово, яке ви знаєте, читаєте синоніми до нього.
Спосіб 2. Шукаєте слово, яке ви знаєте в Google Translate або Reverso Context, пролистуєте трошки вниз, читаєте синоніми.
А є готові формули відповідей для стандартних ситуацій?
Повно! Коли ви знаєте стандартні відповіді, то вам легше орієнтуватися в звичайних побутових ситуаціях у транспорті, у магазині, у розмові з іноземцем на вулиці.
Ви завжди можете вивчити фрази, щоб попросити когось повторити висловлювання, запитати як кудись дійти, скільки що коштує, на якій зупинці вам вийти або як вибачитися.
Тут вам допоможе сайт British Council та уроки різних блогерів на YouTube.
А як мені активувати свій пасивний словниковий запас?
Для цього треба частіше вимовляти слова і фрази вголос, а також читати вголос. Можливо, це перенесе вас на не дуже класні уроки англійської в школі, але повірте – це дійсно хороша практика.
Якщо ви везунчик, або просто прошарений, і отримали можливість практикуватися з іноземцем, то складайте список слів, які ви хочете використовувати, перед кожною розмовою. Не бійтеся заглядати в цей список і ціленаспрямовано вставляти в свою мову ці слова і фрази.
Мені потрібно постійно говорити про себе чи може і співрозмовника послухати?
Важливо тримати баланс. Ви маєте висказатися самі, але не забувайте вчитися в інших – чи то також учень, чи то носій мови. Саме тому важливо навчитися складати питання англійською мовою.
Для цього перед розмовою ви вивчаєте конструкцію англійського питання (а вона дууже легка) і питальні слова. Далі уважно слухаєте співрозмовника і задаєте питання по темі.
Що робити, якщо я забув слово під час розмови?
Тут нам дуже допомагають навички перефразування. Важливо не вдаватися в паніку, а просто пояснити своє слово багатьма іншими словами, щоб співрозмовник спробував уловити вашу думку і, можливо, допоміг вам згадати саме ТЕ слово.
Щоб навчитися таке робити – дуже корисно грати в алієс англійською мовою, починайте з найпростіших слів і жестів.
Чи допоможе мені улюблена англійська пісня удосконалити вимову?
Однозначно допоможе. Дуже корисно обрати пісню, яка припала до душі, послухати кілька разів, знайти і почитати переклад, знайти текст пісні і спробувати поспівати разом з виконавцем. Поспівайте цю пісню в душі, на кухні, перед сном. Спостерігайте, що уже запам’ятали, якщо крутиться в голові уривок, а згадати не можете, то загляньте ще раз в текст.
А як мені допоможе перегляд серіалів та роликів на You Tube?
По-перше, це допоможе вашим вушкам звикнути до іноземної мови, до темпу розмов та і просто звикнути.
По-друге, важливо дивитися на міміку персонажів, їхню артикуляцію, прислуховуватися до акценту. Таким чином, ви оберете той стиль розмови, що подобається саме вам і можна буде копіювати людину з такою вимовою. Ця практика точно підносить вас на рівень вище.
Підготувала студентка-магістрантка Катерина Захарченко
-
Гендерно стереотипізовані образи в рекламі
Гендерні стереотипи – це?
Гендерні стереотипи – це щось таке, що існувало та буде існувати в будь-якому суспільстві в різних культурах та різних історичних періодах. Якщо говорити простими словами, – це сценарії поведінки для чоловіків та жінок, яким вони мають слідувати.
Якими бувають гендерні стереотипи?
Науковці виокремлюють різні групи. До першої групи належать стереотипи закріплення сімейних та професійних ролей відповідно до статі. Тобто, для жінок головними соціальними ролями є сімейні – мати, дружина, домогосподарка. Водночас чоловіку пропонують включеність до суспільної діяльності та професійний успіх. Друга група пов’язана із відмінностями в змісті праці. Вважають, що жінки повинні бути задіяні в сфері обслуговування й мати виконавчий характер, тоді як чоловіча праця – це інструментальна сфера, де головними є влада та сила. Третя група – це стереотипи маскулінності-фемінності. Жінкам та чоловікам насаджують певні психологічні ролі відповідно до їхньої статі. Для чоловіків більш характерні такі якості як: стриманість, мужність, впевненість, активність, раціональність та авторитетність. Для жінок властиві такі риси: пасивність, емоційність, піклування про зовнішній вигляд та комунікативні та соціальні здібності. Четверта група стосується зовнішності та фізичної привабливості. Тобто нав’язується думка про те, який людина повинна мати зовнішній вигляд відповідно до її статі.
Про це дійсно варто говорити?
Так, це питання дійсно варто обговорювати. Проблема гендерних стереотипів є надзвичайно актуальною в сучасному українському суспільстві. Гендерні стереотипи є неодмінними атрибутами повсякденного мислення, самоусвідомлення та взаємодії індивідів у соціальному просторі Стереотипи визначають наші норми поведінки, що ми носимо, як поводимося та навіть як реагуємо на ті чи ті події. Водночас, поширеними є випадки, коли самоідентифікація та поведінка людей кардинально відрізняється від затверджених суспільством норм. Через це суспільство ставиться вороже до тих, хто не відповідає певним стереотипним уявленням, а отже вони потребують захисту.
Як це пов’язано з рекламою?
Здається, що життя сучасної людини неможливо уявити без реклами. Вона не просто інформує нас про товари, але й впливає на взаємовідносини загалом у суспільстві, а зокрема між чоловіком та жінкою. Під впливом реклами можуть формуватися стосунки в родині та між подружжям, створюються соціальні ролі, яким індивіди повинні слідувати, адже недотримання цих «неписаних правил» може бути наслідком ворожого ставлення з боку суспільства. Більшість дослідників визнають, що реклама здатна мати сильний вплив на суспільство, інститут реклами може вільно маніпулювати цінностями суспільства, при цьому маючи свої цілі, що призводить до впровадження негативних стереотипів у суспільну свідомість. Гендерні ролі й стереотипи, які відображені в рекламних роликах, слугують певними вказівками для жінок та чоловіків. Саме тому аналіз гендерних стереотипів, які поширюють за допомогою реклами, є важливою громадською проблемою.
Гендерні стереотипи – це дійсно зло?
Хоча стереотипи прийнято засуджувати та розглядати з негативного погляду, вони мають і позитивний бік. Гендерні стереотипи можуть допомагати індивіду краще орієнтуватися в реальних життєвих ситуаціях, оскільки вони є звичними формами поведінки, тому можуть допомогти знайти вихід із того чи того становища. У періоди соціальних змін потреба суспільства в передаванні цих форм поведінки з покоління в покоління відчувається значно гостріше. Будь-яке суспільство постійно намагається зберігати та підтримувати вже гендерні відносини. Але саме в рекламі використовувані гендерні стереотипи часто вживають у дискримінаційному контексті.
Куди звертатися?
Хоча в наш час чіткі межі гендерних стереотипів стираються, викорінити їх повністю з людської свідомості здається неможливим завданням. Це і не дивно, адже вони формувалися протягом багатьох століть і були зумовлені життєвими обставинами та особливостями соціального устрою. Не випадково в Україні створений Індустріальний Гендерний комітет з реклами [http://www.uam.in.ua/gkr/ukr/], основною метою діяльності якого є боротьба проти сексистської реклами. Адже в нашій країні з кожним роком зростає кількість судових позовів із питань дискримінації в рекламі за ознакою статі.
Які основні завдання та механізм роботи ІГКР?
Насампред, комітет розглядає скарги на дискримінаційну рекламу від громадян, а також надає експертні висновки. Скарга розглядається комітетом впродовж 2-х тижнів, опісля комісія робить експертний висновок. Якщо рекламу визнано дискримінаційною, Секретаріат ІГКР звертається з проханням до рекламодавця про припинення поширення такої реклами. У 50% випадків, рекламодавці змінюють або знімають рекламу, якщо ж рекламодавець ігнорує прохання, то скаргу передають до Дисциплінарного комітету, до складу якого входять лише юристи.
Як подати скаргу?
По-перше, скаргу подають у письмові формі. Ви можете надіслати скаргу на електронну пошту комітету: for.good.ad@gmail.com. Для подання скарги необхідно заповнити форму та надати копію реклами (фото, копію рекламного ролику (відеозапис), копію тексту, аудіо запис). Обов’язково вкажіть час та місце розміщення реклами. Приклад форми подання скарги ви зможете знайти на сайті ІГКР.
Інформацію підготувала студентка-магістрантка Наталія Черкашенко (курс “Сучасні цифрові медіа”)
-
Хочу створити буктуб. Із чого починати?
Що таке буктуб ?
Буктуб – це літературний блог, розміщений на відеохостингу «YouTube».
Що може бути тематикою книжкових блогів ?
Предметом відеорецензій стають класичні твори і новинки, бестселери і невідомі книги, література українських авторів і переклади, твори для різних вікових категорій, зокрема дитяча і підліткова література, продукція популярних всеукраїнських і місцевих видавництв.
Яка мета буктубу ?
Основою метою є популяризація читання та привернення уваги до книг широкої аудиторії.
В який спосіб подавати матеріал ?
Буктуби публікують на особистих ресурсах (сайт, сторінка в соціальних мережах), де кожен представляє себе, свої думки з приводу прочитаних книг, свої інтереси, враження та знання.
Хто може стати власником буктубу ?
Книжкові канали можуть мати окремі люди різного віку і різних професій, які люблять читати і ділиться своїми враженнями, письменники, видавництва, а також інтернет-книгарні.
Який зміст мають книжкові блоги ?
Як засвідчує дослідження, що провели BBC, буктуби зазвичай мають такі складові:
– сюжет книги, її анотація;
– акцент на тому, що більше сподобалося у книзі, або навпаки критика невдалих, на думку буктубера, моментів;
– аналіз твору;
– тематичні добірки;
– цікаві факти про автора;
– історія написання книги;
– ілюстрації;
– оригінальне оформлення книги;
– екранізація книги, якщо така існує;
– розповідь про книги, які читають інші.
Чи мають відеоблоги значення для інтернет-книгарень ?
Для книжкових інтернет-магазинів відеоблоги є маркетинговим ходом, можливістю налагодити зворотній зв’язок і розширити свою аудиторію, внаслідок чого магазин має додаткову можливість просувати книги.
Чи зацікавлені сучасні видавництва у співпраці з оглядачами, які рекламують новинки літератури ?
Більшість видавництв обожнюю хороших і професійних відеоблогерів.
Тому, існує декілька варіантів співпраці між ними:
– видавництво самостійно виходить на блогера і пропонує книгу-новинку, на яку варто зробити огляд;
– видавництво надсилає реліз новинок, а блогер сам обирає серед цього списку ту книгу, на яку зробить відео рецензію.
Чи має така сфера перспективу розвитку ?
Книжкові (літературні) блоги стрімко розвиваються в українському інформаційному інтернет-просторі, зростає їх кількість, виникають нові жанрово-тематичні різновиди, удосконалюється якість відеоряду та озвучування, тому, наразі, це хороша сфера для конкурування та розвитку.
Авторка: студентка 3-ВБ курсу Ліна Костенко (предмет “Цифрові медіа”)