Позначка: інтерв'ю

  • В КОЖНОЇ ЛЮДИНИ Є СВІЙ «ЗБІРНИК ЕМОЦІЙ», – психологиня Анна Авєкіна про вигорання

    В КОЖНОЇ ЛЮДИНИ Є СВІЙ «ЗБІРНИК ЕМОЦІЙ», – психологиня Анна Авєкіна про вигорання

    Професійне вигорання – це не просто втома. Це емоційний, фізичний та ментальний стан виснаження, що виникає внаслідок хронічного стресу на роботі. За результатами досліджень, біля 70% населення світу щорічно мають цю проблему і звертаються за допомогою до психологів або ж спеціалістів.

    Як розпізнати цю проблему та вчасно їй запобігти? Про це ми поговоримо з психологинею Анною Авєкіною, яка поділиться своїми порадами та досвідом боротьби з професійним вигоранням.

    – Чи відчували ви коли-небудь симптоми синдрому “професійного вигорання”?

    – Я завжди любила свою роботу, але короткочасне вигорання було. Мені тоді просто хотілось засісти в кабінеті і робити якусь неважку працю: роздрукувати щось, поговорити по телефоні, але точно не приймати клієнтів. Я швидко взяла себе в руки, тому що знала, що люди потребують моєї допомоги.

    – Які існують методи самодопомоги при синдромі “професійного вигорання”?

    – Найголовніше: пам’ятайте, що ви не самі. Спілкуйтесь з близькими людьми та шукайте їх підтримки (вони зрозуміють, вислухають і допоможуть). Можливо не всім людям подобається таке, але варто спробувати практикувати методи релаксації, такі як медитація або йога. Та як би не банально звучало, але: встановіть чіткі межі між роботою та особистим життям, навіть якщо ви працюєте 24/7.

    – Які методи психотерапії Ви використовували при синдромі “професійного вигорання” з клієнтами?

    – В мене є один метод, який мені і моїм клієнтам дуже подобається – групова терапія: я даю можливість клієнтам отримати підтримку та спілкування з іншими людьми, які стикаються з вигоранням. Таким способом, я підстрелюю відразу двох зайців: і допомагаю людям позбутися вигорання і розширити коло знайомств.

    – Клієнти яких вікових категорій найчастіше звертаються з допомогою позбутися «професійного вигорання»?

    – Найчастіше з проблемою вигорання звертаються люди віком від 30 до 45 років. Це пов’язано з тим, що саме в цьому віці люди зазвичай відчувають найбільший стрес на роботі через відповідальність за сім’ю, кар’єру та інші зобов’язання.

    – Які причини виникнення синдрому “професійного вигорання” у час війни?

    У воєнний час ризик виникнення вигорання значно зростає. Це пов’язано з:

    • Невизначеністю та нестабільністю через рух біженців, які покидають робочі місця у своїх містах;
    • Збільшенням навантаження на роботі, особливо для чоловіків, у зв’язку з мобілізаційним рухом;
    • Переживаннями за себе та близьких, особливо для сімей, в яких служать рідні або для тих, які знаходяться в епіцентрах подій.

    – Як ви думаєте, що можна зробити на рівні держави/організації/колективу для допомоги людям, які страждають від синдрому “професійного вигорання”?

    • Керівництво держави однозначно повинно звертати увагу на емоційний стан населення, а тобто: створити програми підтримки людей, які страждають від вигорання; забезпечити доступ до психотерапії; проводити інформаційні кампанії про вигорання.
    • Дії на рівні організації: створити сприятливі умови для праці; давати людям можливість відпочивати та відновлювати сили; заохочувати здоровий спосіб життя.
    • Рівень колективу: підтримувати один одного; створювати атмосферу довіри та взаємодопомоги.

    Автор: студентка 2-Ж групи Корнійчук Єлизавета

    Фото: з особистого архіву героя

  • «Навіщо я це роблю?, як це допоможе мені в майбутньому?», – Анна Гуля

    «Навіщо я це роблю?, як це допоможе мені в майбутньому?», – Анна Гуля

    З наближенням сесії більшість студентів стикаються з хвилюванням, стресом і відчуттям перевантаженості. Це особливо важкий період, коли рівень прокрастинації зростає, а мотивація падає. Саме зараз час поговорити з психологинею Анною Гулею про ефективні методи боротьби з прокрастинацією, підтримання мотивації та збереження психологічного здоров’я. Це інтерв’ю стане чудовим ресурсом для студентів, які прагнуть успішно пройти сесію та зберегти емоційний баланс у період інтенсивного навчання.

    -Чому виникає прокрастинація?
    -Більшість людей вважає, що прокрастинація — це лінощі, але насправді-це захисний механізм психіки, що виникає, як реакція на стрес або страх перед завданням. Людина просто відкладає справу, щоб уникнути неприємних емоцій, таких як тривога або невпевненість у собі.

    -Які психологічні чинники заважають нам взятися за важливі справи?
    -Зазвичай це страх невдачі, низька самооцінка або вигорання. Також прокрастинація може бути викликана недостатньою внутрішньою мотивацією — якщо мета здається далекою і не дуже значущою, то відкладати завдання стає легше. Це все виникає, коли людина не отримує відпочинку і займається справами, які не приносять задоволення. Щоб уникнути цього, важливо дотримуватися балансу між роботою і відпочинком, а також знайти спосіб робити завдання приємнішими.

    -Як боротися зі страхом невдачі?
    -Страх невдачі — це природне почуття, але з ним можна працювати, ставлячи перед собою малі завдання, де шанси на успіх високі. Прийняття того, що помилки — це частина навчання, також знижує цей страх і допомагає рухатися вперед.

    -Як знайти внутрішню мотивацію до навчання?
    -Мотивація зростає, коли ми розуміємо цінність і особисте значення завдання. Спробуйте знайти відповіді на питання: «Навіщо я це роблю?, як це допоможе мені в майбутньому?»– Це може допомогти пов’язати навчання з вашими довгостроковими цілями. Також, коли бажання рухатися слабшає, зверніться до своїх особистих інтересів або обговоріть свої цілі з другом чи наставником. Інколи корисно змінити підхід, взяти невелику перерву або нагадати собі про досягнення.

    -Які найефективніші техніки тайм-менеджменту допомагають уникати прокрастинації?
    -Наприклад, метод Pomodoro, робота 25 хвилин із 5-хвилинними перервами, допомагає підтримувати концентрацію. Інша техніка — розбиття великого завдання на маленькі кроки: так ви відчуваєте прогрес.

    -Як правильно ставити цілі, щоб вони були досяжними та мотивували рухатися вперед?
    -Використовуйте техніку SMART: ціль повинна бути конкретною, вимірюваною, досяжною, значущою і обмеженою в часі. Наприклад, замість “краще вчитися”, спробуйте “вивчати одну нову тему щотижня”. Чим більше мета пов’язана з вашими особистими цінностями або великими цілями, тим легше її досягати.

    Автор – Слєсар Владислава, 2-Ж

  • “Головне – це не сам подарунок, а увага та любов…”, — Святий Миколай

    “Головне – це не сам подарунок, а увага та любов…”, — Святий Миколай

    6 грудня українці святкують день Святого Миколая. За традицією, в ніч дійства дух приносить під подушки подарунки слухняним дітям та різки вередливим. Проте зараз більшість зі студентів чують такі фрази від батьків: “ти вже дорослий”, “та тобі тільки різку, за навчання”, “у Миколая вже грошей нема” то що. Отже в цьому матеріалі ви дізнаєтеся, як чудотворець ставиться до подібних речей, чи зможе він закрити всім нам сесію та багато іншого.

    *Матеріал створено за допомогою штучного інтелекту*

    -Добрий день, щиро дякую вам, що змогли виділити час.

    -Добрий день, мені завжди цікаво поговорити на важливі теми для людей, які вірять у мене та не втрачають святковий настрій.

    -Звідки ви дізнаєтеся про те, чого саме хочуть діти?

    -Це велика таємниця! Але можу тобі підказати, що я маю дуже багато помічників по всьому світу. Вони уважно слухають бажання дітей, читають їхні листи і розповідають мені про все. Також, я можу бачити в серцях дітей їхні найзаповітніші мрії.

    -Чому ви кладете саме різки неслухняним дітям?

    -Різка – це не покарання, а нагадування. Вона символізує те, що дитина має попрацювати над своєю поведінкою. Адже кожен з нас може стати кращим, якщо докладати зусиль. Я вірю, що кожна дитина заслуговує на подарунок, але спочатку потрібно підтвердити це своїми вчинками.

    -З якого віку людей ви припиняєте дарувати їм чудо?

    -Чудо ніколи не припиняється! Навіть дорослі люди можуть відчувати його в різних проявах. Але коли ми говоримо про традиційні подарунки під подушку, то зазвичай діти найбільше вірять у диво. Проте, якщо людина зберігає в душі чуйність та вірить у добро, то вона завжди може відчути магію.

    -Ви сказали, що вік немає значення, отже я б хотіла поговорити про своїх однолітків. Що найчастіше у вас просять студенти?

    -Студенти зазвичай просять про те, що допоможе їм в навчанні: нові підручники, гаджети, або просто трохи більше вільного часу. Але найчастіше вони просять про легке складання сесії. Звісно я все це виконую, адже знаю про нелегку долю студентства.

    -Як ви ставитеся до батьків, які вважають своїх дітей надто дорослими для подарунків?

    -Я розумію, що кожна сім’я має свої традиції. Головне – це не сам подарунок, а увага та любов, які ми даруємо один одному. Навіть дорослі діти потребують підтримки та схвалення. Тому я закликаю батьків не позбавляти своїх малят радості від отримання подарунків. Нехай свято завжди буде в твоєму серці!

    Автор – Слєсар Владислава, 2-Ж

  • “Сесія — це не монстр, якого треба боятися”, – Максим Кожушний

    “Сесія — це не монстр, якого треба боятися”, – Максим Кожушний

    Зовсім незабаром розпочнеться сесія – напружений період для всіх студентів, який вимагатиме максимальної зосередженості та відповідальності. Уже за кілька тижнів студенти перевірять знання, здобуті протягом семестру, а результати іспитів вплинуть на подальший навчальний процес. Психологічне навантаження, як завжди, буде високим, адже сесія – це не лише тест знань, а й випробування на вміння справлятися зі стресом, розподіляти час та зберігати впевненість у своїх силах. Тому ми вирішили поспілкуватися з Максимом Кожушним, студентом 4 курсу, який навчається на факультеті обчислювальної техніки, інтелектуальних та управляючих систем про те, як підготуватися до сесії.

    – Що для тебе означає “сесія” в університеті?

    – “Сесія” в університеті – це особливий час, коли я маю показати все, чого навчився на заняттях. Це може бути важко, оскільки потрібно виконати багато тестів і робіт, але це також шанс для мене дізнатися як краще керувати своїм часом і наполегливо працювати. Це допомагає мені побачити, як багато я вивчив.

    – Як ти готуєшся до сесії?

    – Я складаю список завдань, аби оптимально використати час і матеріали для підготовки. Спершу переглядаю весь вивчений матеріал з пар і власні нотатки, визначаючи, що саме потрібно повторити для тесту. Далі складаю перелік тем і завдань, які варто опрацювати – це допомагає тримати все під контролем і знижує рівень стресу.

    Важливим для ефективного навчання є також розпорядок дня, де обов’язково виділяю час на відпочинок і фізичні вправи. Це підтримує рівень енергії та сприяє кращій концентрації. Не менш значущим є моральний стан: віра в себе і впевненість у власних силах допомагають не перевантажуватися навчанням і залишатися зібраним для виконання завдань.

    – Чи є у тебе традиції або ритуали, які допомагають вчитися під час сесії?

    –  Перед тим як почати навчання, я завжди дбаю про те, щоб моє робоче місце було чистим і акуратним. Іноді вмикаю музику або запалюю аромасвічку, щоб створити спокійну й приємну атмосферу. Під час навчання завжди роблю перерви, інколи виконую кілька легких вправ або виходжу на коротку прогулянку, щоб відновити енергію та концентрацію.

    – Яка твоя головна стратегія для успішного складання сесії?

    – Перш за все треба зрозуміти, щосесія — це не монстр, якого треба боятися. Моя основна стратегія складається з декількох компонентів. Спершу  створюю детальний план підготовки, де визначаю час для кожного предмету, щоб зменшити рівень стресу перед екзаменами. Я виділяю пріоритети, зосереджуючись на більш складних предметах, та організовую навчання циклічно, чергуючи інтенсивні заняття з короткими перервами для відновлення уваги. Ще один важливий елемент — це групові заняття, де я можу обмінюватися знаннями з одногрупниками, що дає можливість розглянути матеріал під різними кутами. Слідкувати за фізичним здоров’ям також є ключовою частиною підготовки: я правильно харчуюсь, займаюся спортом, оскільки це позитивно впливає на ефективність навчання. Ця стратегія допомагає мені ще з першого курсу.

    – Як ти борешся зі стресом?

    – Перед тим, як починається сесія, я завжди намагаюся піклуватися про своє тіло. Це включає те, що я намагаюся більше відпочивати і спати вдосталь. Також стежу за своїм харчуванням та виконую фізичні вправи, аби допомогти м’язам розслабитися і зменшити напругу. Щоб почуватися спокійніше, я займаюся медитацією, і це допомагає мені зберігати хороший настрій. Намагаюся зосередитися на позитиві, концентруюся на хороших речах, адже це сприяє навчанню і розвитку, а не просто нагромадженню стресу.

    – Як ти реагуєш на невдачі або низькі бали під час сесії?

    – Інколи, коли в мене щось не вдається або я отримую погані оцінки, я розумію, що це лише частина процесу навчання. Це можливість для мене покращити себе і дізнатися нове. Замість того, щоб засмучуватися чи сердитися, я аналізую, чому так сталося, і думаю, що можна зробити, щоб наступного разу показати кращий результат. Моя головна мета — вчитися на своїх помилках. Я завжди слухаю поради викладачів, адже це допомагає мені ставати більш успішним. Для мене дуже важливо зберігати позитивний настрій, навіть коли щось йде не так. Низькі оцінки чи повторні спроби — це цілком природно, тому не варто засмучуватися, якщо трапляються невдачі.

    – Який найважливіший урок ти винес з власного досвіду підготовки до іспитів?

    – Це підтримувати баланс між навчанням і відпочинком. На перших курсах я часто старався вивчити все за дуже короткий час, думаючи, що постійні заняття до пізньої ночі дадуть кращі результати. Але з часом помітив, що такі методи призводять до вигорання і втрати концентрації. Тепер я більше уваги приділяю плануванню та регулярному повторенню матеріалу протягом семестру, а не залишаю все на останній момент. Навчився розділяти матеріал на менші частини й працювати з ним поступово. Перерви між заняттями також стали важливими для мене: навіть короткий відпочинок допомагає освіжити думки й зберігати продуктивність. Ще один важливий урок – це впевненість у своїх силах і позитивний настрій. Замість того, щоб фокусуватись на страху провалу, я концентруюсь на тому, що вже вивчив. Такий підхід знижує тривогу, що допомагає краще продемонструвати свої знання на іспиті.

    – Які поради ти можеш дати студенту-першокурснику, щоб успішно скласти сесію?

    – Студентам слід виконати кілька важливих кроків: створити чіткий план часу для навчання, відпочинку та інших обов’язків, поставити конкретні цілі для кожного предмета. Важливо також піклуватися про свій фізичний і психічний стан. Переконайтеся, що добре спите — це допоможе почуватися енергійним і більш зосередженим. Якщо ви чогось не розумієте або потрібна допомога, не бійтеся звертатися за нею. Викладачі можуть дати корисні поради та підтримати. Спілкування та спільне навчання з одногрупниками також може бути корисним. Регулярно переглядайте свої матеріали і рухайтесь за певним планом. Не хочеться виконувати все підряд без відпочинку або розваг, адже баланс — це ключ. Завжди підтримуйте позитивне мислення і вірте у свої сили. Впевненість у собі й позитивний настрій надзвичайно важливі для досягнення успіху!

    Автор: студент 2-Ж курсу Іщенко Артем

    Фото: з особистого архіву героя

  • «Світ бачить тих, хто рухається», — Карина Нездолій

    «Світ бачить тих, хто рухається», — Карина Нездолій

    Неформальна освіта та програми академічної мобільності, які пропонує університет є фундаментом для удосконалення професійних навичок та розширення кругозору. Студенти кафедри журналістики, реклами та PR-технологій активно використовують запропоновані можливості та отримують шанс здобувати знання в інших країнах, таких як Іспанія, Латвія чи Польща. Студентка 3-PR курсу Карина Нездолій взяла участь в більш ніж 50 програмах освіти поза університетом та поділилася з нами досвідом.

    — Коли ти почала цікавитися різноманітними можливостями навчання поза закладом освіти?

    — Ще в школі. На момент вступу до університету я була досить обізнаною в цій темі. Якось навіть могла поїхати на навчання до США за програмою обміну «FLEX», але не вийшло через карантинні обмеження.

    — Чому вирішила заглибитися у використання можливостей неформальної освіти?

    — Спочатку я переслідувала дещо егоїстичну ціль: коли ти є волонтером та активною людиною, стає легше знайти роботу. По-друге, хотілося мати велику кількість корисних контактів та розширити коло спілкування. Наразі у мене є друзі в кожній області України. А ще хотілося безплатно подорожувати. Я почала займатися громадською діяльністю в 15 років і, спілкуючись із людьми, які їздили навчатися за кордон, вирішила, що теж так хочу.

    — Розкажи, учасницею яких проєктів, програм та тренінгів ти вже була?

    — Насправді я була на дуже великій кількості програм і зараз усі не згадаю. З тих, що найбільше запам’яталися можу виокремити «Воєнний Хаб медіа мобільності» — завдяки їй я 2 тижні проходила стажування на «Суспільне Новини» у Києві та паралельно відвідувала тренінги з воєнної журналістики. На них  люди, які працюють журналістами в зоні бойових  дій, розповідали нам, як працювати в таких умовах, як бути захищеними за допомогою законодавства та про інші подібні нюанси. Другим таким великим проєктом було стажування від MDF. Тоді я місяць проходила стажування у виданні «Погляд», де ми писали про Київщину, деокуповані території та спілкувалися з постраждалими. Також я була учасницею польського проєкту «Study to Poland» та відвідувала тренінги з радіомовлення. Також  мала можливість взяти учать в програмі «ERASMUS+» Естонії. Це був не академічний, а волонтерський проєкт, який тривав протягом 3 тижнів, але я дуже рада, що змогла стати частиною такого масштабної мобільності студентів. 

    — Опиши процес участі в таких програмах. Як відбувається весь процес від початку і до кінця?

    — Для початку потрібно знайти проєкт. Для цього я використовую різні канали в телеграмі, сторінки в інстаграм, про деякі дізнаюся від знайомих. Далі — етап відбору. Це може бути як звичайна гугл-форма, яку ти заповнюєш і обґрунтовуєш, чому ти підходиш для участі в цьому проєкті. Важливим етапом є мотиваційний лист: потрібно написати, чому тобі це цікаво, чому ти хочеш потрапити до них. Далі, залежно від проєкту та результатів попередніх етапів, тебе можуть запросити на співбесіду або попросити записати відео про себе. В разу успіху тебе додають до бесіди в телеграмі, де ти знайомишся з іншими учасниками. Якщо це офлайн захід — їдеш в інше місто/країну, якщо онлайн — користуєшся спеціальною платформою. На завершення зазвичай є фідбек-форма, де ти ділишся враженнями. 

    — Участь в різних тренінгах, проєктах, таборах —безоплатна?

    — Це все повністю залежить від програми та донорів, які її організовують. Є такі, де все оплачується і, як приємний бонус,  є опція кишенькових грошей. Є проєкти, на яких нічого не покривається і дорога, проживання та харчування оплачується учасниками. Є заходи, за участь у яких я платила певну суму, тому що просто цікаво було взяти в них участь. 

    — Для певної частини людей мовний бар’єр стає перешкодою для участі в програмах обміну. Що ти можеш сказати про знання іноземної?

    — Знати бажано, але не обов’язково на рівні носія. Достатньо мінімальної мовної бази та комунікативних навичок. Повірте, за декілька днів в іншомовному оточенні ваш рівень іноземної підвищиться в декілька разів. Як показує досвід, багато людей беруть участь у програмах обміну з початковим рівнем англійської й чудово комунікують. Звісно, спочатку складно, але головне — побороти страх спілкуватися і пробувати.

    —  Куди ти порадиш звертатися зацікавленим в програмах студентам?

    — До мене. Я завжди відкрита до спілкування. А взагалі, у мене є окрема тека в телеграмі, де зібрано багато каналів, які розповсюджують інформацію про різноманітні тренінги, конкурси, проєкти та програми. Я не проти поділитися досвідом. Рекомендую моніторити різні гранти, проєкти, підписуватися на громадські організації і т.д.

    — Наразі ти навчаєшся у 2 університетах, але при цьому  встигаєш брати участь у багатьох інтерактивних заходах. Як це вдається робити?

    — Це результат якісного тайм-менеджменту. Дуже часто на співбесідах запитують про власні переваги та недоліки. Моєю перевагою є вміння робити місячний обсяг роботи за один день, а недоліком те, що я буду відкладати все на останній день. Потрібно правильно розставляти пріоритети та обирати, що для тебе важливіше. В будь-якому випадку виникне ситуація, коли потрібно буде від чогось відмовитись. Потрібно вчитись встигати  та робити все максимально якісно. Щодо роботи, то оптимальним варіантом є віддалена або фриланс.

    — Як ти думаєш, чому варто спробувати взяти  участь у таких програмах?

    — На одному з проєктів мені сказали, що світ бачить тих, хто рухається. Ця фраза мене мотивує. Коли ти чимось займаєшся, у тебе набагато більше контактів, більше досвіду, ти можеш підтримувати більше діалогів, ти розвиваєшся. Не варто зациклюватися на якійсь одній сфері. Навчання в університеті замало. Треба стукати в усі двері, якщо їх не відчиняють — стукати у вікно. Навіть якщо страшно. Не обов’язково відразу їхати закордон. Для початку можна спробувати щось в Україні. Якщо одному страшно — запрошуй друзів. Починати завжди складно, але далі просто ловиш ритм.

    Screenshot

    — Що тобі дала участь у різних проєктах?

    — Перш за все це комунікабельність. Я стала дуже легко знайомитися. В якомусь плані ще тайм-менеджмент, адже, як не крути, доводиться аналізувати використання свого часу і робити його  більш продуктивним. Ти звикаєш до нового ритму, що дуже класно загартовує.

    Автор: студентка 2-Ж Ольга Ярмолич

    Фото: з особистого архіву героїні

  • Марʼяна Шевченко: «Людина починає сприймати інших, як щось нереальне»

    Марʼяна Шевченко: «Людина починає сприймати інших, як щось нереальне»

     

    Марʼяна Шевченко – психолог, член Української і Європейської асоціації Транзактного аналізу. Ми поспілкувалися з психологинею  про проблему інтернет-залежності й з’ясували, наскільки гострою вона є нині.

    •  Чим небезпечна саме інтернет-залежність, зважаючи на ряд інших залежностей?
    •  Найперше, потрібно пояснити, чи є інтернет-залежність психічним розладом або хворобою. Якщо опиратися на медичні критерії Міжнародної класифікації хвороб (МКХ) 10 перегляду або Діагностичного та статистичного керівництва з психічних розладів (DSM-5), розроблене Американською психіатричною асоціацією (APA), – то ні. Проте в цьогорічному 11-му перегляді МКХ, залежність від відеоігор та азартних онлайн-ігор вже внесено як розлад. Тому говоритимемо про інтернет-залежність таку, коли людина має нав’язливе бажання провести час в мережі й не може вплинути на це. Вона самостійно не здатна зменшити час свого перебування в інтернеті. Небезпека полягає в тому, що це не є чимось небезпечним для суспільства. Залежність не порушує юридичні, етичні чи культурні норми для соціуму. Цей вид поведінкової адикції (англ. addiction – набута гостра потреба здійснювати будь-які дії або вживати речовини) не привертає необхідну увагу суспільства. Небезпека для особистості полягає в розмиванні межі між реальним і віртуальним світом. Людина починає сприймати інших, як щось нереальне. У віртуальному світі індивіди можуть втрачати себе біологічно і витісняти свій інстинкт самозбереження. До реальної-реальності ставиться як до віртуальної і непомітно переносити у неї ті правила, які діють в інтернеті. Думають, що вони можуть дати зворотній хід своїм вчинкам. Часто це призводить до того, що в людини порушується регуляторна функція «его» і втрачається зв’язок із реальністю.
    •  Які вікові групи більш схильні до інтернет-залежності?
    • Найбільш схильними є вікові категорії підлітки та молодь. За статистикою дослідження, яке було проведено серед українських підлітків, стало відомо, що близько 80% мають помірну інтернет-залежність, 10% – сильну, 8% – не відчувають потреби у постійному користуванні інтернету.
    •  Які основні причини інтернет-залежності серед молоді, зокрема студентів?
    • До причин розвитку залежності від інтернету можна зарахувати базові потреби людини. Потреба виживання. Виживання будь-якої істоти залежить від обережності та інтересу до взаємодії зі світом. Інформація допомагає вижити. Відшукуючи її в мережі, варто бути обережним з вибором джерел. Потрібно дотримуватися інформаційної гігієни та розвивати критичне мислення, аби не набрати зайвої інформації, яка буде викривляти її світогляд. Ще однією потребою людини є її належність до певної групи. Це дає відчуття безпеки та захищеності. Задовольнивши цю потребу, людина може зайняти місце у певному соціумі й впливати на інших людей, що важливо абсолютно для кожного.

    Соцмережі багато в чому побудовані на цих потребах. Важливо не потонути в ілюзії соціального життя, яке ми можемо сприймати за частину реальності. Часто люди, які звертаються до мене по консультацію, говорять про те, що оця ідеальна картинка в соцмережах впливає на їхнє сприйняття реального світу. Побачивши в інтернеті картинку успішного-успіху, щасливого життя, люди можуть почати тривожитися, навіть сварити себе. Звинувачувати, що вони не мають такого життя, за яким спостерігають в онлайні. Часто люди забувають, що є зворотна картинка того, як люди прийшли до тієї реальності, яку вони мають.

    Ускладнює ситуацію те, що успішні блогери рідко розповідають про труднощі, з якими зіштовхуються. Це часто сприяє зниженню самооцінки інших та підвищує невпевненість у собі. Людина ізолюється від соціуму й втрачає спілкування в реальному світі, яке мала раніше. Ще однією із причин є проблема низького рівня навичок соціальної адаптації та заниженому емоційному інтелекті. Людина, що має труднощі в спілкуванні, занурюється у віртуальний світ, де вона може бути будь-ким, створювати собі образ себе ідеального, той, який вона б хотіла мати в реальному житті. Ще одним важливим критерієм є втеча від проблем реального життя. Людина відкладає нагальні справи, розвиток, а натомість проводить час в мережі. Також проблема підвищеного рівня тривожності дуже впливає на залежність. Люди намагаються втекти від тривоги поринаючи в інтернет і таким чином знижують тривогу, але лише на певний період часу. Важливо працювати над цим, для цього є методи позбавлення від підвищеного рівня тривожності.

    •  Як запобігти схильності до перебування в мережі?
    •  Профілактувати її. Але при цьому не підходять радикальні методи. Повна відмова від інтернету недоцільна, адже гаджети є важливим інструментом комунікації в сучасному світі, що необхідна для роботи. Якщо відчуваєте, що починаєте втрачати контроль над часом, то є декілька прийомів.

    Найперше, це спостерігайте за тим, скільки часу витрачаєте онлайн. Для цього є спеціальні додатки. Визначте, чи шкодить перебування в інтернеті вашому розпорядку дня, часопроводженню, можете звіритися з іншими людьми. Інший прийом – як визначити причину. Запитайте себе:  чому мені краще в інтернеті, аніж в реальному житті? Що я заміняю інтернетом і щоб було б, якби його не існувало? Щоб я робила/-в у реальному житті?

    Наступний прийом – це спосіб таймінгу. Для цього можна встановити будильник, якщо ви не можете самостійно контролювати. Намагайтеся зробити своє життя більш цікавим, різноманітним, емоційним. Це допоможе заміниити час, проведений у мережі. Запропонуйте собі альтернативу: прогулянки, спілкування з іншими людьми, хобі. Якщо ви помічаєте надмірне перебування, для того щоб не сприяти формуванню залежності, буде корисно поступово зменшувати свій час. Але в жодному разі без різкої відмови.

    •  Як інтернет-залежність впливає на соціальні взаємодії та особисті стосунки молоді?
    •  Вона сприяє збідненню кола спілкування людини. Також провокує підвищення тривожності під час соціальної взаємодії, а отже, і до підвищення конфліктності між людьми. Людина, яка забагато часу проводить у мережі, може мати складнощі з побудовою близьких відносин і бути соціально ізольованою, внаслідок чого страждати від самотності. Проблеми, які спричинені інтернет-залежністю можуть серйозно вплинути на соціальні зв’язки.
    •  Які підходи та методи лікування ви вважаєте найбільш ефективними для подолання інтернет-залежності?
    •  Найбільш ефективним є виявлення усіх причин залежності та  робота над їх усуненням. Також це може бути робота структурування свого часу, над тим, як людина проводить свій день. Як вона змінює часопроведення. Робота з розвитку комунікативних навичок, емоційної грамотності, а також буде корисна робота із тривожністю та страхами. Дуже ефективною є робота  не лише індивідуальна, а і в групах. Об’єднання методів групової та індивідуальної роботи, зроблять процес позбавлення залежності швидшим.
    •  Наскільки важливою є підтримка сім’ї у процесі лікування інтернет-залежності? Чи взагалі потрібна вона? Можливо, це навпаки буде шкодити?
    •  Підтримка сім’ї, справді, важлива в тих випадках, коли цю підтримку можуть надати якісно і коли сім’я може бути в підтримці послідовною. Тобто коли не лише говорить, що молодець, ти справишся, а й показують свою залученість у процес лікування. Добре, коли родина проводить час разом, виїжджаючи за місто або виходить на прогулянку туди, де не ловить вай-фай. Також дієвими є спільні настільні або активні ігри. Як приклад, можна піти всією родиною в ресторан чи кафе і залишити гаджети вдома. Це хороша підтримка, коли не лише слова, а й дії відповідають тому, що сім’я працює заради однієї мети.
    •  Які, на вашу думку, тенденції розвитку інтернет-залежності серед молоді у найближчі роки?
    •  Я маю припущення, що ситуація буде розвиватися не на краще. Стрес, зокрема пов’язаний з війною, сприяє тому, що люди все частіше втікають у віртуальний світ. Все ж є віра, що суспільство більш свідоме, і люди покращуватимуть якість свого життя за допомогою урізноманітнення проведення свого часу і, наприклад, роботи над особистісним зростанням.
    •  Що, на вашу думку, потрібно змінити на рівні суспільства, щоб ефективніше боротися з цією проблемою?
    •  Насамперед на це може впливати сім’я. Батьки можуть запропонувати своїм дітям альтернативні способи проведення часу і не шукати легких шляхів, даючи своїй 2-х річній дитині телефон. Також вони можуть показувати власним прикладом, що можна займатися не менш цікавими справами: читати, гуляти, малювати. Мати хобі, а не лише гортати стрічку соцмереж, адже, як відомо, діти не чують те, що ми говоримо, а бачать наші вчинки. Також важливим впливом на це є школа чи університет. Участь у різних заходах, організація спільного дозвілля – все це допомагає мінімізувати час проводження в інтернеті та допомагає формувати навички правильної структуризації дня.

    Підготувала студентка 4-Ж Юлія Гайдук у межах кваліфікаційного проєкту «Висвітлення проблеми інтернет-залежності в студентському онлайн-медіа»

  • Якщо у студента є жага до життя, тоді він буде добиватися всього та цікавитися життям, —психолог Тетяна Онищенко

    Якщо у студента є жага до життя, тоді він буде добиватися всього та цікавитися життям, —психолог Тетяна Онищенко

    У більшості людей виникає тривога, а це приблизно 40,7 % та страх 17,9 % внаслідок повномасштабної війни в Україні,- про це повідомляє ІА «Укрінформ».

    Про те, які причини виникнення страху та тривоги саме в студентів та, як із ними боротися, ми вирішили поспілкуватися з психологом Тетяною Онищенко.

    — Добрий день, пані Тетяно. Я рада, що ви готові допомогти мені.

    — Добрий день. Завжди з радістю.

    — Чи змінилася ваша робота з початком повномасштабної війни в Україні?

    — Звісно, змінилася. Повністю змінився графік та умови роботи. Я почала давати консультації людям не онлайн та не офлайн, а за допомогою телефону. Одночасно психологи і клієнти вчилися. Психологи надавати правильну допомогу, а клієнти її приймати.Проходили вебінари за ізраїльськими або американськими програмами, де психологи з Польщі давали термінові семінари саме по правильній підтримці людей під час воєнного часу. Це все та багато іншого навчало нас, підіймало на новий рівень. Також я маю нові навички, нових клієнтів, і тому моя професія змінилася внаслідок війни в Україні.

    -Що породжує виникненню страху та тривоги в студентів під час війни?

    — Я вважаю, що страх та тривога виникає в студентів саме під час війни через нестабільність, незрозумілість та відсутність мотивації. Немає мотивації, тому що зовнішній світ не дає ніяких гарантій та не зрозуміло, для чого прикладати зусилля. Також немає стабільності, наприклад, відключення світла, інтернету, повітряні тривоги. Саме в цей час людина знаходиться в хаусі і вона не буде продуктивною. Якщо говорити про студентів, то в них немає опори на реальність. А також у студентів різні обставини, хтось має опору в сім’ї, хтось у зовнішньому світі, хтось приїхав із зони бойових дій. У когось є підтримка в сім’ї, а в когось її немає. Це все відображається на ресурсах, які є в людини. Студенти — не діти, але і -не дорослі. Інколи буває таке, що студент не визначився, він немає мотивації вчитися та здобувати професію. Він не бачить результату, саме тоді він впадає в тривожність та в сумніви. У нього з’являються негативні думки, які завжди в його голові. «Я все роблю без результату, без сенсу»,- такі думки виникають у студента. Також у людини з’являється екзистенційна криза(стан тривоги та внутрішнього конфлікту). Це коли людина, наприклад, йде в бомбосховище, або ж вимикають світло чи чує негативні новини. Це все породжує в людини «безглуздість дії».

    — Чим стан студентів, під час війни, відрізняється від дорослих?

    — Дорослі мають відповідальність та схему дій. Хоча вони також можуть губитися, коли втрачають житло, роботу, кудись виїжджають. Це все руйнує наші опори. Студент- це молода людина, яка має багато внутрішнього ресурсу та жагу до життя. «Мортідо» — це тенденція до смерті. «Ліпідо» — це жага до життя. Якщо в студента є ця жага до життя, тоді він буде добиватися всього та цікавитися життям. Дуже важливо, який ресурс має людина в цей момент. Чи вона має стосунки, сім’ю або фізичну чи фінансову опору.

    — Яка вікова категорія може краще подолати страх та тривогу?

    — У всіх вікових категоріях може виникати страх та тривога. Це все залежить від того, який досвід у людини, які в неї захисні механізми та, як вона чинить опір. Дитяча психіка менш сформована. Підліткова психіка має гормональні зміни. Дорослі люди не завжди стійкі, як молоде покоління. Не мою думку, чим здоровіша фізично та морально людина, тим вона краще проживає процеси страху та тривоги.

    — Чим загрожують ці емоції?

    — Стани тривоги, страху, панічні атаки — це все дія стресу, обумовлена гормональною системою. Під час небезпеки наш організм виділяє гормони стресу, адреналін, який перетворюється в кортизол(гормон стресу). Це перетворення відбувається, аби ми мали змогу себе врятувати. «Бий, біжи, замри» — це реакція на стрес.

    Якщо ми себе не рятуємо та не робимо, якісь дії аби покращити умови життя, наприклад, не волонтеримо, не робимо те, що нам допомагає в зовнішньому світі, страждаємо від думок про небезпечний та страшний світ, тоді ми поринаємо в кортизол. Гормон кортизолу надмірно впливає на весь організм. Він перенасичується і стає стресом. Кортизол впливає на всю гормональну систему фізично, тоді людина втрачає здоров’я, сон, починає тривожитись та нервуватись. Тоді нас усе це дратує та турбує і ми стаємо не продуктивними. Ці всі стани впливають на нас фізично, змінюється структура головного мозку й це все не можна подолати самотужки, тому дуже важливо із цим станом вчасно впоратися.

    — Як людина може подолати страх та тривогу?

    — Людина може подолати страх та тривогу, якщо це не надмірний розлад та все лише починається. Особа може подолати ці емоції вправами самодопомоги, наприклад, диханням, прогулянками, переключенням уваги та думок, заняттями спорту. Потрібно концентруватися на своїх думках. Негативні думки потрібно відслідковувати, помічати та зупиняти. Треба завжди запитувати себе:«Як це все на мене впливає? Чи справді це все для мене важливе? Чи я зараз думаю про те, що може статися? Чи мої думки реальні?». Дуже важливо тримати своє фізичне тіло в розпорядку, тому що рутинна робота нас підтримує. Щоденні справи, турбота про себе, про своє тіло дає нам опору в нормальному житті. Також треба турбуватися про їжу, яку ми куштуємо, про сон, простір, стабільність. Це все дуже важливо, тому що воно нас тримає в «позитивному ключі». Думки також відіграють велике значення в нашому житті. Якщо ми думаємо про погане тіло — воно хворіє. Якщо про позитивне тіло-тоді людина себе почуває дуже добре. Лінгвістичне програмування дає гарну позицію, що якщо ми згорблені, сутулі, тоді ми одразу переходимо в негативні думки. Якщо ми розправляєм плечі, піднімаємо голову, дихаємо на повні груди, тоді ми одразу переходимо в інше русло у своїх відчуттях.

    — З якими симптомами частіше до вас проходять люди на сеанс?

    — Всі звертаються з особистими питаннями та проблемами, з якими не можуть справитися, але вони обумовлені зовнішніми факторами. Дитячі травми, травми покинутості, відверженості, травми зради — це все підсилюється зовнішнім світом. Кожна людина, яка приходить із певним запитом має «коріння» проблеми, тобто із чого все почалося. Найчастіший запит зараз — це нестабільність, тривожність та страх, тому бережіть своє фізичне, психологічне здоров’я та турбуйтеся про звичайні речі, вони дадуть стабільність у великому світі.

    Тетяна Онищенко

    Автор: студентка 2-Ж Ангеліна Зерніченко

  • Наші в Польщі: тренерка, масажистка, бізнесвумен Надія Максимюк

    Наші в Польщі: тренерка, масажистка, бізнесвумен Надія Максимюк

    Авторський проєкт студентки 4-Ж курсу Анастасії Ботвенко “Наші в Польщі”, який презентує життєві історії про українських заробітчан у Польщі. У відео – інтерв’ю з тренеркою, масажисткою та бізнесвумен Надією Максимюк.

  • Наші в Польщі: футболіст, засновник футбольної академії для українських дітей Руслан Процюк.

    Наші в Польщі: футболіст, засновник футбольної академії для українських дітей Руслан Процюк.

    Авторський проєкт студентки 4-Ж курсу Анастасії Ботвенко “Наші в Польщі” , який презентує життєві історії про українських заробітчан у Польщі. У відео – інтерв’ю з футболістом, засновником футбольної академії для українських дітей в місті Зелена Гура Русланом Процюком.

  • Наші в Польщі: фотограф Макс Рибка

    Наші в Польщі: фотограф Макс Рибка

    Авторський проєкт студентки 4-Ж курсу Анастасії Ботвенко “Наші в Польщі”, який презентує життєві історії про українських заробітчан у Польщі. У першому відео – інтерв’ю з фотографом Максом Рибкою.

  • Інна Косенкова: «Той, хто навчався гарно в класі і в кого є мотивація вступити до ЗВО, той навчається гарно»

    Інна Косенкова: «Той, хто навчався гарно в класі і в кого є мотивація вступити до ЗВО, той навчається гарно»

    Черкаські школярі з 5 квітня знову навчатимуться у дистанційному форматі, у зв’язку зі збільшенням кількості хворих на ковід. Багато шкіл уже перейшли на онлайн форму навчання. Актуальне це питання  для одинадцятикласників, які через кілька місяців матимуть складати ЗНО.

    За статистикою «Українського центру оцінювання якості освіти» відомо, що у 2019 році кількість учасників, які отримали 200 балів за тестування становила 0,006 відсотка із 285 772 тисяч учасників, а у 2020 році, коли запровадили дистанційні уроки, відсоток тих, хто отримав таку ж кількість балів, зменшився до 0,003 за участі 251 648 осіб. Чи дасть можливість таке навчання якісно підготуватися випускникам до складання іспитів,про це ми вирішили поговорити із директором черкаського колегіуму «Берегиня» – Інною Косенковою.

    На фото Інна Косенкова

    – Добрий день, Інно Анатоліївно. Напевно, не секрет, що багато вчителів та учнів були не готові до запровадження обмежень. Скажіть, будь ласка, які труднощі виникали на початку дистанційного навчання?

    – Перша проблема полягала в тому, що багато вчителів не вміли навіть налаштувати і організувати навчання в програмах «Meet», «Zoom» і таке інше. Друга – нестача технічного забезпечення. Тобто елементарно не вистачало комп’ютерів, слабкий інтернет, кабінети, були без інтернету.  А особливо проблеми є, коли двоє-троє школярів в одній родині, а в наявності один комп’ютер. Або взагалі його вдома немає.

    – Які подальші кроки ви здійснювали для покращення рівня організації у школі?

    – Спочатку ми зареєстрували всіх наших педагогів на освітній платформі «G Suite for Education». Для кожного вчителя там ми створили класрум, в якому і надали можливість кожному педагогу працювати. Потім, під час зимових канікул, наші вчителі інформатики проводили навчання, створювали невеликі відеоролики і надавали індивідуальні консультації, навчали всіх працювати у класрумі.

    – Що робити дітям, які не мають вдома належного технічного оснащення?

    – Щодо цих дітей положення передбачає, що ми можемо надсилати завдання у вигляді СМС, диктувати по телефону, на крайній випадок ми можемо відправляти завдання навіть листом через пошту. Батьки зараз зрозуміли наскільки важлива школа, що це величезна праця педагога, який вкладає в учням ті чи ті знання. Тим більше, якщо діти не дуже бажають навчатися.

    – Чому зараз саме діти з початкової школи залишилися на очній формі навчання?

    – Оскільки  зрозуміло, що батькам потрібно покинути роботу, щоб сидіти з маленькими дітьми вдома і приділяти їм належну увагу, самостійно здійснювати навчання. Тому те, що вони зараз можуть бути у школі – це великий «плюс».

    – Яке ваше ставлення до дистанційного навчання, як явища?

    – Ви ж розумієте, що є предмети, які неможливо дистанційно ефективно роз’яснити. Ті ж самі технології, що одна справа – це зробити щось власноруч в класі, а інша – сидіти вдома перед ноутбуком і переглядати відео з YouTube, як це можна зробити. Я все-таки схильна до того, що ми не можемо повністю перейти на дистанційну форму. Комбінована форма може бути, тому що дійсно треба використовувати ті можливості, які нам надає Google та інші ресурси.

    – Відомі випадки, коли учні, які гарно навчалися у звичайному режимі, почали погано вчитися онлайн. Як ви думаєте, чим це зумовлено?

    – Знаєте, хто навчався гарно в класі й у кого є мотивація вступити до ЗВО, той навчається гарно і на дистанційній освіті. Але тенденція така, що діти безвідповідально ставляться до навчання. Можуть увімкнути камеру, показати свою присутність і спокійно займатися своїми справами. Звичайно, це розслабляє дитину, вона може їсти, рухатись, дивитись паралельно телевізор і щось ще робити. Якщо батьки поруч, то можуть проконтролювати, але ж батьки на роботі, тому це все винятково на совісті самого учня. І тут постає питання його мотивації: наскільки він бажає навчатися.

    – Як ви ставитесь до того, що нині випускники можуть складати ЗНО за бажанням?

    – Знову ж таки, це знижує мотиваційний рівень підготовки до тих чи тих предметів. Якщо, скажімо, випускник школи мав скласти ЗНО з української мови і літератури, з математики, з історії України і ще предмет на вибір, то на сьогодні, якщо учень не планує вступати до закладу вищої освіти, то взагалі можна не складати ДПА у форматі зовнішнього незалежного оцінювання. Річна оцінка й оцінка, яку вписують в атестат фактично формується з поточного оцінювання. Виходить так, що: «Хочеш вчитися – вчись, не хочеш – не вчись».

    – Кількість хворих постійно зростає, на вашу думку, які наслідки це спричинить у сфері освіти?

    – Наслідки будуть найбільш негативні. По-перше, це може означати, що карантин запровадять і для початкової школи, про наслідки цього ми говорили з вами попередньо. А саме, хтось із батьків має відмовитися від роботи. Не в усіх є можливість дистанційно працювати. Інколи виникають ситуації, що сім’я неповна, в такому випадку дитина залишається сам-на-сам вдома і робить те, що вважає за потрібне, а не те, що треба. Також, якщо буде посилення карантину, це призведе до збільшення кількості хворих, що будуть хворіти і викладачі, які безпосередньо здійснюють навчання. Коли людина захворіє, вона не зможе працювати дистанційно, бо це дуже серйозний вірус. І заміни не завжди можуть бути ефективними, тому що, наприклад, у школі немає великої кількості вчителів з такого предмету, як, скажімо, хімія.

    Читайте матеріал за схожою темою: https://mediastudent.online/text/690-iak-zberehty-produktyvnist-v-umovakh-karantynu.html

    Авторка: Ірина Горпинчук, студентка 3-Ж курсу

  • Ганна Хомік: «Зараз план вакцинації створюють так, щоб вистачило доз для ревакцинації»

    Ганна Хомік: «Зараз план вакцинації створюють так, щоб вистачило доз для ревакцинації»

    Вакцинація проти COVID-19 в Україні розпочалася 24 лютого. Після доставлення перших партій вакцини відбулося розгортання якомога більшої кількості точок і пунктів щеплення по всій Україні.

    Фото з особистого архіву героїні

    Усі щеплення є добровільними та безкоштовними, однак за даними МОЗ України станом на сьогодні отримали перший курс вакцини 403 551 людина, тим часом як у сусідній Польщі майже 6 млн громадян, 2 млн з яких, пройшли повну вакцинацію. Зважаючи на календарний план МОЗ, розрахований прищепити понад 14 мільйонів людей до кінця 2021 року, такі низькі українські показники свідчать про неефективність кампанії розповсюдження вакцинації, запровадженої парламентом країни.

    Про проблеми пов’язані з масовим щепленням від COVID-19 в Україні ми вирішили поговорити із заступником головного лікаря центру первинної медико-санітарної допомоги №2 міста Біла Церква Ганною Хомік.

    – З огляду на тенденцію поширення захворюваності в нашій країні, адже Україна посідає 7 місце у світі та 1-ше в Європі за даними міжнародного сайту Worldometers, чому вакцинуватися від ковід так важливо?

    – Усі пандемії подолано шляхом створення колективного імунітету, єдине рішення – вакцинація. Жодна вакцина у світі не дасть стовідсоткової гарантії, що людина не захворіє, але ймовірність хвороби значно менша, ніж у людини, яка не пройшла вакцинацію. Але справжня важливість полягає в тому, що вакцина дає людині гарантію – вона не помре від цієї хвороби.

    Дехто вважає, що його здоров’я – це справа винятково особиста, але нині це вже питання загальнонаціональної безпеки. Ніхто не буде примушувати і вводити вакцину силою, але не вакцинована людина може бути носієм ковіду й легко заразити старшу людину чи, наприклад, вагітну жінку.

    І, звичайно, ніхто без повного курсу вакцинації не зможе подорожувати за кордон.

    – Як формується колективний імунітет?

    – Коли 95% населення матиме антитіла до відповідного збудника. Деякі вчені вважають, що навіть 75% дасть можливість його створити. Варто пам’ятати, що навіть якщо набути колективного імунітету в кількох регіонах по всіх країнах, це не захистить людей у всьому світі.

    – Чим вакцини від різних виробників відрізняються?

    – Це не в останню чергу залежить від країни, яка її розробила. Китайська ConovaVac є експериментальною вакциною, вона хоч і викликає швидку імунну відповідь, водночас створює невелику кількість вироблених антитіл.

    CoviShield або Oxford-Astra Zeneca має кращі показники ефективності, проте у деяких людей виникають тромбози венозного синуса.

    Є стандарти проведення досліджень будь-яких вакцин, які відбуваються у кілька етапів. Зараз всі випробування проходять дуже швидко, цьому сприяє епідеміологічна ситуація у світі й це насправді дуже впливає на якість будь-якої вакцини, відомої нині. А якщо брати винятково технічний бік запитання, головна відмінність – це спосіб зберігання партій вакцин. А це вже  турбота безпосередньо медичних закладів.

    – Яким чином людина може захиститися від COVID-19, поки не має змоги отримати вакцину?

    – Усі процедури, які рекомендують лікарі протягом усієї пандемії: дотримання дистанція, мінімізація контактів, уникнення місць скупчення людей, використання засобів індивідуального захисту: маска, антисептики, дотримання правил гігієни. Ці нескладні правила працюють ефективно.

    – Відомо, що постачання наступної партії вакцини проти коронавірусу AstraZeneca (CoviShield) до України можуть відкласти «на певний термін», а натомість комітет Верховної Ради з питань охорони здоров’я починає закуповувати китайську вакцину  CoronaVac. Виникає запитання: як правильно здійснювати ревакцинацію, оскільки повторно можна використовувати лише вакцини, які виробляють на одній платформі?

    – ВР України розуміє це, ревакцинація справді буде проводитися подібною вакциною, CoviShield – повторна ревакцинація через 90 днів, ConovaVac – через 28 днів. Саме тому зараз створюється таким чином план вакцинації коронаваком, щоб вистачило доз для ревакцинації.

    – Чому такий великий інтервал ревакцинації між CoviShield і CoronaVac?

    – Тому що ці вакцини абсолютно різні, вироблення антитіл відбувається внаслідок ревакцинації. Доведено дослідниками, що кращий ефект для CoviShield через 90 днів після вакцинації, для ConovaVac – 28 днів.

    – Якщо людина не потрапила у пріоритетну групу вакцинації, як вона може отримати свою вакцину?

    – Чекати в черзі. Це єдиний варіант. Якщо вам років 30 і ви повністю здоровий, за держкошт зможете вакцинуватися ще не скоро. Записуватися в чергу можна ще з 1 березня.

    – У крові хворих на COVID-19 вчені знайшли понад 250 видів антитіл, які організм виробляє, щоб зупинити зараження. Зважаючи на те, що він сам допомагає знешкодити хворобу, дехто з людей, які вже перехворіли на коронавірус, свідомо відмовляються від отримання щеплень. На вашу думку, чи потрібно вакцинуватися тим, хто подолав хворобу?

    – Після захворювання людський імунітет завжди нестійкий, а після такого важкого вірусу, як ковід, під час постковідного періоду навіть психіка є нестійкою. Також трапляються випадки повторного інфікування. А нині й досі немає точних показників, як довго зберігається набутий імунітет після ковіду. Тому вакцинація — надійний захист від COVID-19.

    – На початку квітня президент заявив, що в Україні потрібно розробити «паспорти вакцинації», як у країнах ЄС, Ізраїлі, Швейцарії та США. Чи видаватимуть ці сертифікати тим, хто пройде повний курс щеплення?

    – На сьогодні паспорти вакцинації не затверджені Кабінетом міністрів України. Усі дані про вакцинацію зберігаються в електронній папці пацієнта, яка автоматично генерує дані до Національної служби здоров’я України, Міністерства здоров’я України та інших відомчих органів. Про паспорт поки що не йдеться. Якщо людині потрібно виїхати за кордон або потрібні інші дані про вакцинацію, вона отримає їх від сімейного лікаря за довільної форми.

    – Тож, на вашу думку, чи зміниться в подальшому рівень вакцинації за такої кампанії, яка існує нині в Україні?

    – Не зміниться. Закупівлі на низькому рівні, черги розподілені, м’яко кажучи, не дуже добре, більшість людей вже перехворіли й вакцинуватися бояться. Плюс інформації про самі вакцини та лабораторії, де їх виготовляють, у ЗМІ мало й вона дуже суперечлива.

    Авторка: Дарина Луценко, студентка 3-Ж курсу