Автор: admin

  • Денис Непогодьєв: «На деяких парах розумію, що знаю трохи більше, ніж інші»

    Денис Непогодьєв: «На деяких парах розумію, що знаю трохи більше, ніж інші»

    Денис Непогодьєв студент-журналіст 4 курсу Черкаського національного університету ім. Богдана  Хмельницького. Обіймає посади редактора стрічки новин та журналіста видання «18000».

    – Привіт, Денисе! Чому ти обрав у вступі до ЗВО саме журналістику?

    – Привіт, я закінчував навчання в школі в 2022 році й мені хотілося бути максимально корисним. Проаналізував свої знання та вміння, до війська не зміг приєднатися, тому обрав журналістику. Вирішив, що саме в цій сфері зможу якнайкраще показати себе та зробити щось важливе для суспільства.

    Як ти потрапив до пресслужби кафедри журналістики, реклами та PR-технологій?

    – Це була перша пара першого курсу, коли ми знайомилися зі старшими студентами. До нас прийшла Ірина Захарченко та прорекламувала роботу в пресслужбі. Подумав, що це цікаво, і вирішив спробувати.

    — Якою була твоя перша подія?

    — Це була презентація книги видавчині Ірини Прилуцької «Іван Піддубний: весь світ упав до ніг твоїх» у Черкаській обласній універсальній науковій бібліотеці імені Тараса Шевченка. Я дуже хвилювався, ще й захід мав високий представницький статус. Але все пройшло добре, я оперативно написав замітку.

    —Як робота в пресcлужбі підготувала тебе до майбутньої діяльності в медіа?

    — Насамперед це практичні напрацювання. Я ходив на події, спілкувався з людьми, брав коментарі й мав досвід написання заміток. Також чітко знав структуру, тому що вона фактично однакова для матеріалів на корпоративний сайт і для інтернет-видання.

    Чому для проходження практики ти обрав видання «18000»?

    – Пам’ятаю, на один із тренінгів до нас прийшов Сергій Макаренко, він розповідав про роботу з базами даних для проведення розслідування. На той момент (19 травня 2023 р.) я вже знав про «18000» як єдине незалежне медіа в Черкасах, окрім Суспільне Черкаси. Зрозумів, що це видання є місцем, у якому можу писати без цензури, не бути упередженим, доносити об’єктивну інформацію суспільству та бути частиною команди, що рухає громадянську свідомість і говорить правду.

    • Яким був твій шлях інтеграції в політичні події Черкащини?

    – Це почалося з акції «Гроші на ЗСУ» по всій країні, у Черкасах – восени 2023 р., і з того моменту я почав активно цікавитися посадовцями. Коли прийшов працювати, то дізнався багато інших ситуацій, нових облич, погано орієнтувався в місцевій політиці. Окрім інформаційного навантаження, вразили й обсяги роботи. Перші три-шість місяців я звикав до темпу роботи в редакції. Іноді здавалося, що від кількості нових фактів голова буквально «кипить».

    Що ти відчув, коли побачив «18000»на Мапі рекомендованих медіа, що опублікували ІМІ та «Детектор медіа»?

    —.Це гордість. Я вже два роки є частиною цієї крутої команди, але іноді зупиняюся і « ловлю» себе на думці: «Я реально тут працюю?!». Для мене це визнання є результатом масштабної роботи колег, до якої мені за честь бути причетним.

    Як ти плануєш свій тиждень, щоб поєднувати роботу і навчання?

    – Я не будую планів на тиждень, бо коли намагаюсь зробити це, то все йде шкереберть. Це неможливо. Я планую все «на ходу», коли є вільна хвилинка, то виконую навчальні завдання. У редакції ставляться до цього з розумінням, коли завчасно кажу, що маю бути присутнім на парі.

    Які особливості поєднання роботи і навчання ти можеш назвати, зважаючи на власний досвід?

    – Недоліком є зайнятість. Складність полягає в тому, що я «розриваюся» на дві частини: у редакції дуже багато роботи і до занять потрібно готуватися. Іноді перепрацьовую на роботі, потім треба виконувати навчальні завдання. Щодо переваг: коли почав працювати, то «відкрилася» журналістика такою, якою вона є насправді, а не в теорії. Фактично, на деяких парах я розумію, що знаю трохи більше, ніж інші студенти. Наприклад, треба виконати завдання про журналістське розслідування на пару з Тетяною Григорівною Бондаренко, а я вже маю контакти людей, кому можу написати, зателефонувати, тож мені в цьому плані легше. Важливим для себе вважаю отримання диплома та практичного досвіду водночас.

    Як навчання в університеті допомагає в роботі?

    – Напевно, найбільше мені допомогли інформаційні, аналітичні та художньо-публіцистичні жанри. Те, що було в лекційних матеріалах Олени Леонідівни Надточій, я запам’ятовував і застосовував. Це ті пари, які я б радив слухати попри будь-які труднощі. Потім – судова журналістика, тому що робота медійника дотична до цього. Знання та розуміння законодавства, своїх прав додають упевненості, коли готую матеріали. Загалом дисциплін багато, і з кожної беру щось корисне для себе.

    Що б ти порадив студентам першого – другого курсу, які хочуть розвиватися в певній сфері, але мають страхи?

    – Це прозвучить банально, але не боятися та бути ініціативними. Якщо є робота на кафедрі: написання заміток, фотографування, то йти й робити це. Коли мені написали після проходження практики та покликали на стажування у «18000», я погодився, хоча ця пропозиція викликала в мене мандраж. Я ще тиждень вагався, бо мені було страшно. Тому раджу перебороти це відчуття та спробувати.

    Які твої плани надалі?

    – Продовжуватиму працювати у «18000», тому що мені тут подобається. Це та команда, те місце, де я знайшов себе. Буду розвиватися, писати на нові теми, творити нові формати. Також планую продовжувати навчання в магістратурі.

    Дякую за корисну розмову, Денисе! Бажаю втілити в життя всі свої плани!

  • “Це можна було б сприймати як новий урок, але це більше схоже на певний травматичний досвід”, – Дана Борікова

    “Це можна було б сприймати як новий урок, але це більше схоже на певний травматичний досвід”, – Дана Борікова

    В умовах повномасштабної війни питання вимушеного переселення в Україні залишається одним із найгостріших. За даними Міністерства соціальної політики України, станом на 2025 рік в Україні офіційно зареєстровано близько 4,6 мільйона внутрішньо переміщених осіб.

    Ця тема є особливо актуальною, адже значна частина переселенців – це молодь і студенти, які змушені не лише змінювати місце проживання, а й адаптуватися до нового освітнього середовища. Наприклад, лише у Черкаській області станом на 2025 рік перебувало понад 128 тисяч ВПО, що показує масштаб внутрішнього переміщення навіть у відносно безпечних регіонах.

    Фото надане Даною Боріковою

    Вимушене переселення впливає не лише на побутові умови, а й на психічний стан людини. Втрата дому, розрив соціальних зв’язків і постійна невизначеність створюють додаткове навантаження на психіку. Якщо ігнорувати ці виклики, це може мати довготривалі наслідки, від зниження академічної успішності до погіршення психоемоційного стану молоді.

    Про те, з якими труднощами стикаються студенти-ВПО, як вимушене переселення впливає на навчання та що може допомогти у процесі адаптації, ми поговорили з психологинею-практиком Даною Боріковою.

    З якими основними психологічними труднощами стикаються студенти-ВПО після вступу або переведення до нового університету?

    – Якщо говорити про труднощі, варто враховувати попередній бекграунд студентів. У випадку переведення це передусім новий колектив, адаптація до змін, а також академічна різниця, яку потрібно закрити. Якщо йдеться про вступ, то це часто пов’язано з пережитим досвідом втрати, нестабільності та вимушених змін. Так відбувається тому, що сам процес вступу передбачає адаптацію до нового місця та людей. Додатковий аспект пов’язаний із вимушеною зміною місця проживання та життя загалом, що стає стресовим фактором і впливає на емоційний стан людини і проходженням нею цієї адаптації.

    Як вимушене переселення впливає на здатність особи адаптуватися до нового освітнього середовища?

    – Коли ми говоримо про те, що люди змушені, ми вже говоримо про порушення певної емоційної готовності до переїзду. Наприклад, якщо ми візьмемо нормотипову дитину з Черкас або з Черкаської області, яка вступила в Черкасах, вона певний проміжок часу готувалася до цього. Це може бути незнайоме місто або рідне місто – все одно людина вже розглядала цей варіант.

    Якщо говорити про вимушеність, то це коли нас, наприклад, зривають посеред ночі і кажуть: “Ти тепер у Черкасах”, і ми зіштовхуємось із тим, що це нове місто, ми не знаємо нікого. Ми не були готові і, можливо, не хотіли їхати в ті Черкаси. Це все впливає на адаптацію. Замість того, щоб сприймати це як новий урок, це більше схоже на певний травматичний досвід, який переживає людина.

    А як цей травматичний досвід впливає на навчання?

    – Тут варто звернути увагу на емоційнуий складник. Якщо розглядати кейс студента, який втратив домівку або був вимушений переїхати в інше місто, то ми говоримо про те, що емоційний фон уже може значно відрізнятись. Він може бути більш тривожний, більш депресивний, із додатковими страхами втрати стабільності, страхом довіри, тому що те місце, яке ми вважали домом, хтось забрав. Фізіологічно ми можемо говорити про погіршення сну, що буде впливати на навчання та освіту. Якщо студент-ВПО переживає тривожність, розлад адаптації, його концентрація, увага, пам’ять на фоні стресу і пережитих травматичних подій може знижуватись. Відповідно падає загальна результативність, успішність, рівень самодисципліни тощо.

    Які, на вашу думку, можуть бути труднощі соціальної інтеграції у студентів-ВПО?

    – На мою суб’єктивну думку, тут ми можемо говорити про певний рівень закритості до інтеграції, коли студент закривається перед новим досвідом і, відповідно, перед комунікацією. Також можна зазначити аспект довіри глобально до світу, який буде трансформуватись у соціальний контекст інтеграції.

    – Наприклад, переживаючи травматичний досвід втрати власного житла у зв’язку з війною, студент уникатиме прив’язаностей або тісних контактів. Як наслідок, менший рівень довіри до світу, тому що у будь-який момент можуть забрати стабільність.

    Які сигнали свідчать про те, що студенту потрібна допомога?

    – Насамперед це уникнення контакту та встановлення зв’язків з оточенням, закритість навіть у спілкуванні з рідними та батьками. Це певний червоний прапорець, який можна помітити перед тим, як щось робити далі. Тому що комунікація є першою ознакою, що щось йде не так. Коли не діляться емоціями, закриваються. Також випадки самопошкодження, якщо були помічені. Випадки вживання наркотичних речовин, алкогольних напоїв, ескапізм в ігри, книги або фільми тощо. Це може свідчити про вже наявні проблеми, які потребують допомоги. Сюди можна також зарахувати й панічні атаки, напади страху, тривожності, нічні нетримання тощо.

    А як подолати відчуття “я тут чужий/чужа”?

    – Це передусім про допомогу оточення. Якщо говорити про студентів-першокурсників, це діти 16–18 років, і їм потрібно розуміти цю безпеку та відчувати довіру. Це про інтеграцію куратора чи викладачів в освітньому середовищі, проведення зі студентами спільного часу, залучення до обговорення. Також важливо, щоб студент відчував себе частинкою цього оточення. Тому тут, на мою думку, йдеться про створення програм адаптації та інтеграції, які будуть максимально комфортними для всіх учасників освітнього процесу, без додаткового навантаження.

    А які програми адаптації ви знаєте?

    – Групи психологічної підтримки в центрі ментального здоров’я, а також у молодіжних хабах. Різного роду молодіжні та громадські організації, які відповідають за соціальну безпеку. Наприклад, Центр життєстійкості проводить групові заняття, індивідуальні консультації та заходи підтримки, де люди можуть отримати допомогу й відчути спільноту. Так само і в Черкаському молодіжному ресурсному центрі можна отримати психологічні консультації та відвідати безкоштовні заходи. Також громадські організації, наприклад “Друг”, де можна долучитися до процесу вигулу собак, можуть бути певною формою інтеграції та можливістю зняти стрес.

    Що, на вашу думку, заважає студентам активно користуватися наявною психологічною допомогою в університеті?

    – На моє переконання, це страх того, що буде порушена конфіденційність і, можливо, існування думок, що їхні питання, проблеми, суб’єктивні оцінні судження “вийдуть” за межі кабінету, у якому проходить консультація. Це може стримувати студентів. Також ми досі зіштовхуємось із питанням довіри до психологів і спеціалістів ментального здоров’я. Стигматизація психології та психологічного здоров’я продовжується, люди бояться діагнозів тощо.

    Що можна зробити, щоб заохотити людей звертатися по допомогу ?

    – Це просвітницька діяльність щодо психології: знайомство з нею, відповіді на найчастіші запитання. Тому що все ще мало говорять про самопошкодження, залежності, аб’юз. У своїй практиці я маю справу з тим, що мої клієнти, як ВПО, так і жителі Черкащини, кажуть: “Ну це ж ненормально так робити”. Такі аспекти дуже важливі, і їх потрібно озвучувати та пояснювати, мати можливість поставити психологу навіть “тупі” запитання.

    Варто вводити в медіа певні рубрики й детальніше розповідати, наприклад, що таке етичний кодекс психолога. Тому що, якщо без вашого погодження був винесений ваш кейс, ви можете притягнути психолога до відповідальності. На мою думку, підвищення рівня обізнаності може зменшити рівень критичності до професії та підвищити довіру до фахівців.

    Які, на вашу думку, мають бути програми психологічної підтримки для студентів ВПО?

    – Потрібні якісні програми інтеграції ВПО. Наприклад, уже є інклюзивні програми, ментальні програми, такі як “Ти як?”. Треба щось таке ж для внутрішньо переміщених осіб. Можливо, така програма є, а я про неї не знаю, але якщо я про неї не знаю – питання, наскільки вона висвітлена. Тут, скоріше, про обізнаність педагогів, про коректність висловлювань, про виховну роботу зі студентами. Пояснювати, що говорити “шуруй додому” – це не окей. Аналогічно мовне питання, яке виникає в рандомні моменти під час адаптації.

    Це про якісну інтеграцію, щоб кожен, хто заходить у простір, знав: ми не можемо узагальнювати, не можемо вішати ярлики. Якщо людина якось “не так” виглядає – це не означає, що з нею щось не окей. Можливо, ця людина взяла речі з центру допомоги, не маючи змоги купити нові. Це про суб’єктивні коментарі, які мають бути інтегровані на рівні культури, щоб про це говорили і наголошували. Це про цілісну культуру спілкування.

    Можливо, це навіть не суто психологічна історія, а норми спілкування. Зараз з’являються норми спілкування з військовими та людьми, які мають поранення. Я вважаю, що тут має бути така сама культура. Щоб люди знали: не окей жартувати, бо хтось це сприйме, а хтось ні; не окей коментувати деякі аспекти; не окей розпалювати конфлікти на фоні “та вони понаїхали”. І, можливо, потрібна також попередня психодіагностика студентів ВПО, щоб розуміти їхній психологічний стан, і адаптовувати відповідні програми під них.

    Виконала студентка 4-Ж курсу Чорна Вікторія

    у межах проєкту “Квота на майбутнє”

  •  Корисні навички в роботі журналіста

     Корисні навички в роботі журналіста

    1. Критичне мислення. Аналізуйте факти, перевіряйте джерела інформації. Критичне мислення допомагає відрізнити факти від фейків.

    2. Мультимедійність. Опановуйте нові навички. Подкасти, фото, відео, монтаж – знання всього цього навіть на мінімальному рівні робить вас більш ефективними в роботі.

    3. Комунікація. Якісне інтерв’ю чи репортаж – це наслідок вдалої комунікації.  Вам доведеться навчитися знаходити спільну мову з людьми різних професій, віку та статусу. Якщо журналіст емпатичний, у нього є більше шансів на глибшу розмову.

    4.  Тайм-менеджмент. Журналісту завжди потрібно працювати в ритмі, вчасно публікувати матеріали та вміти організувати свій день.

    5. Аналіз аудиторії. Зараз набагато простіше дізнатися, що цікавить аудиторію, про що суспільство хотіло б більше читати. Аналізуйте відгуки та коментарі під статтями – це допоможе вам у роботі.

    6. Самовдосконалення. Читайте якісні медіа, проходьте додаткове навчання та тренінги – так ви зможете дізнатися більше корисної інформації.

    Авторка: Ірина Поєздник, студентка 4-Ж курсу ННІ української  філології та соціальних комунікацій 

  • Маніпулятивні прийоми в рекламі

    Маніпулятивні прийоми в рекламі

    Підготувала студентка 2-PR Анастасія Мельник

    (дисципліна “Цифрові медіа”, викладач – Світлана Коваль)

  • Реалізація дитячої мрії: як піарниця стала дотичною до великого футболу

    Реалізація дитячої мрії: як піарниця стала дотичною до великого футболу

    Олександра Гончаренко –студентка-піарниця 4 курсу, більд-редакторка сайту кафедри журналістики, реклами та PR-технологій Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького, авторка індивідуальних фотосесій, позаштатна фотографиня ФК ЛНЗ, SMM-менеджерка у виданні «Табло».

    — Привіт, Сашо, як ти почала займатися фотографією?

    — Коли навчалася на першому курсі, то на практичне заняття із дисципліни «Вступ до фаху» Світлана Валеріївна Коваль принесла камери, ми зробили кілька кадрів, і тоді я зрозуміла, що мені потрібна своя камера, і незадовго вона в мене з’явилася. Наприкінці першого курсу пішла працювати в пресслужбу кафедри і там здобула перший свій досвід.

    —.Що тебе приваблює в роботі фотографині?

    —.Знайомства з новими людьми, із якими інколи починаємо дружити. Наприклад, якось я знімала дівчатам дівич-вечір, і ми так потоваришували, що згодом вони довірили мені зафільмувати два дні свого весілля.

    —Як робота в пресслужбі кафедри вплинула на те, що ти почала робити індивідуальні фотосесії?

    — Робота в пресслужбі – це перший реальний досвід, дедлайни, відповідальність. Матеріал має бути написаний, фото додані та все це опубліковано. Кореспондентам простіше, якщо вони щось не записали, то можуть зателефонувати і запитати, що було на зустрічі, а якщо фотографії немає, то зустріч ніхто знову не проведе. У пресслужбі здобула «бойове загартування», тому що другою подією, яку я фотографувала, був випуск бакалаврів.

    — Що було першим: індивідуальні фотосесії чи робота позаштатною фотографинею ФК «ЛНЗ»?

    — Першими були особисті фотосесії. Після того, як почала працювати у пресслужбі, поринула у створення особистого бренду, тож робила особисті фотосесії.

    — Як ти створила нікнейм «svitliarka.sasha»?

    — Мені допомогла Тетяна Григоріївна Бондаренко, тому що я працювала фотокореспонденткою проєкту «Come on talk», і вона прозвала мене світляркою. Я рада, тому що фотографів багато, а світлярка Саша — одна.

    — Як розпочалася твоя історія з ФК «ЛНЗ»?

    — Мене покликав Антон Кравченко. Приємно згадувати перший день на базі. Вона відокремлена, розташована в с. Геронимівка, і немає нічого поруч, тому складається враження, ніби потрапляєш в іншу країну. Це величезна територія, уся брендована. Пам’ятаю, як мені кажуть: «Треба зробити командні фото», а цих команд близько двадцяти. Як мені їх розрізнити? Це зараз я розумію, що треба записати ці команди й підійти сфотографувати. Тоді для мене було все нове. Пам’ятаю, як Антон водив і все показував. Лише нещодавно усвідомила, що це реалізація моєї дитячої мрії, бо в четвертому класі хотіла стати футболісткою. Зараз приємно бути дотичною до футболу.

    Ще був турнір «Elite CupUA», на якому я фотографувала футболістів «Шахтаря» і «Динамо». Незабутні емоції, коли побачила, що світлини, які я зробила, опублікували у футбольних клубах цих академій.

    — Які особливості знімання футболу, якщо порівнювати з індивідуальними фотосесіями?

    — Перше, це техніка. Нам потрібні інші налаштування: висока витримка, адже щосекунди щось змінюється, приміром, передача м’яча; дальній об’єктив, тому що поле велике. Також треба стояти за воротами і стежити за грою — куди «пішла» передача, коли починається атака і намагатися «вхопити» кожен рух. Футбол – це про швидкість. Ти не контролюєш ні погоду, ні емоції. Мій улюблений момент, коли триває боротьба між гравцями з однаковими номерами. Це має прикольний вигляд, якщо дивитися зі спини. І ще люблю складати із цих номерів математичні приклади. Наприклад, другий номер, п’ятий і поруч десятий, і я рахую: «Так, п’ять на два – це десять». Мабуть, це тому, що буває вільний час, не завжди відбувається атака, особливо, коли діти грають. А особисті фотосесії – це контакт із довірою людини. Я створюю таку атмосферу, щоб людина розкрилася.

    — Які особливості портретних знімань? Мені здається, складно працювати з людиною, яка не подобається собі та вважає, що фотографиня це пластичний хірург.

    — Справді, таке трапляється. Іноді говорять: «Приберіть мені підборіддя», «15 зайвих кг» та ін. Я пояснюю, що можу зробити ретуш і усунути недоліки шкіри, але пластичної операції я не зроблю. Ідеться про сприйняття себе. Якщо людина не подобається собі, то світлини, які зробив найкращий фотограф, не вплинуть на її самосприйняття.

    — Які особливості поєднання роботи і навчання?

    — Перевагою є те, що теорію одразу закріплюю практичними навичками, тож відбувається самореалізація під час навчання. Якщо перед роботодавцем буде вибір між людиною з дипломом і диплом+досвід, то він обере другого кандидата. Недоліком є втома, що накопичується. Ти приходиш після роботи, а на тебе «чекають» пари, можна отримати вигорання… Іноді лежу в кімнаті, дивлюся на стелю і думаю: «За що мені це все?!».

    — Як ти відновлюєшся?

    — Коли вже зроблені практичні завдання, які потрібно «наздогнати» в університеті, то можна видихнути. Щодо футболу, то легше стає, коли закінчується сезон гри. Я б не змогла цим займатися 24/7, бо набридає. Балансую – місяць попрацювала, потім просто студентське життя.

    — Як ти плануєш свій тиждень, щоб встигати і на пари,і на знімання?

    — Не завжди вдається поєднувати роботу і навчання, але якщо є вільна годинка, я обов’язково прийду на пару. Відразу роблю домашні завдання і потім чекаю, коли можна це скласти онлайн чи індивідуально.

    — Як навчальна програма допомагає в роботі?

    — Дуже виявилося корисним у роботі, коли Світлана Валеріївна Коваль розповідала про композицію, побудову різних кадрів. Загалом про все, що пов’язане з фото- та відеозніманням.

    — Якби ти могла повернутися на перший курс, щось би змінила?

    — Я б не чекала закінчення першого курсу й одразу пішла б працювати в пресслужбу кафедри, не боялась би проявляти себе. Але мені важко було адаптуватися після школи. Там я всіх знала, у мене була репутація. А тут була «білим аркушем», тож потрібно було знову показати, яка ти, завоювати довіру.

    —Що б ти порадила студентам першого– другого курсу, які хочуть розвиватися в певній сфері, але мають страхи?

    — Це буде тривіальна порада, але все ж пробувати. Брати камеру, кликати подруг і фотографувати. Тому що треба здобувати практичні навички. Варто підійти до Олени Олександрівни Погрібної, вона розповість, які є напрями в пресслужбі кафедри. Я одразу прийшла на фотокореспондента, але на першу подію пішла як фотокор і кор, на сайті є один матеріал, який написала з Іриною Захарченко, але зрозуміла, що робота з текстом – це не моє.

    — Які плани на найближче майбутнє?

    — Вступити на магістратуру, отримати пропозицію щодо роботи. Наприклад, працювати у футбольній команді, щоб уже не залежати від турнірів, а бути в складі однієї команди, їздити з ними по країні та світу.

              — Сашо, дякую за розмову! Бажаю успішного вступу до магістратури та омріяного контракту з футбольним клубом для подорожей світом разом із командою.

    Інтервʼю підготувала Юлія Євтушевська в межах проєкту «Кейс інтервʼю зі студентами-журналістам про поєднання роботи та навчання»
    Науковий керівник – канд. філол. наук, доц. Федоренко О. Д.

  • Як студентам уникнути емоційного вигорання: корисні поради

    Як студентам уникнути емоційного вигорання: корисні поради

    Емоційне вигорання — це стан психічного та фізичного виснаження, що виникає через тривалий вплив стресу на організм. Якщо не вживати заходів, це може призвести до серйозних проблем зі здоров’ям.

    Симптоми стресу, нервового та емоційного виснаження:

    –      Роздратованість.

    –      Зниження продуктивності, відсутність концентрації.

    –      Безсоння або відчуття недосипу.

    –      Фізичні симптоми: головний біль, прискорене серцебиття, зниження імунітету.

    Психологічні техніки подолання стресу

    1.  Дихальні вправи. Квадратне дихання – вдих – затримка, видих – затримка на 4 рахунки. Або вдих носом, повільний видих через рот.

    2.  Техніки заземлення (5,4,3,2,1). Назвіть 5 речей, які вибачите; 4, які можете торкнутися; 3, які чуєте; 2, які відчуваєте на запах; 1, яку можете скуштувати.

    3.  Когнітивні техніки (перемикання). Когнітивні техніки (перемикання): Зосередьтеся на тому, що ви можете контролювати, а не на зовнішніх обставинах.

    4.  Фізична активність та відпочинок: Фізичні вправи (навіть 20-хвилинна прогулянка) знижують рівень стресу. Важливо дотримуватися режиму сну та харчування.

    Щоб уникнути вигорання варто дотримуватись декількох порад:

    Тайм-менеджмент. Варто визначитись, скільки часу ви собі даєте на виконання певних завдань.

    Не відволікатись на дрібниці. Для того, аби не витрачати час на телефон, варто вимкнути його під час роботи.

    Відпочинок. Якщо у вас є чіткий графік навчання, то має бути розуміння того, що після нього ви маєте час на відпочинок, час для себе.

    Авторка: Ірина Поєздник, студентка 4-Ж курсу ННІ української  філології та соціальних комунікацій

  • Динаміка та бар’єри вступу внутрішньо переміщених осіб до закладів вищої освіти України

    Динаміка та бар’єри вступу внутрішньо переміщених осіб до закладів вищої освіти України

    В умовах повномасштабної війни доступ внутрішньо переміщених осіб (ВПО) до вищої освіти в Україні залишається не лише освітнім, а й важливим соціальним питанням. Освіта є ключовим інструментом інтеграції, стабілізації та відновлення життєвих перспектив для молоді, яка постраждала від війни. За даними УНН, у 2025 році до українських університетів було зараховано 4960 абітурієнтів із тимчасово окупованих територій та районів бойових дій. Переважна більшість із них (понад 99%) вступили на денну форму навчання за кошти державного бюджету, скориставшись спеціальними умовами вступу без складання національного мультипредметного тесту.

     У 2026 році для ВПО передбачено можливість вступу як на загальних умовах, так і за механізмом подальшого переведення з контрактної форми на бюджетну. Зокрема, абітурієнти можуть бути переведені на вакантні бюджетні місця за умови наявності конкурсного бала не нижче 120 та підтвердження статусу ВПО через Єдину державну електронну базу з питань освіти (ЄДЕБО). Такі дані вказано на освітньому порталі Education.ua. Ці механізми сприяють не лише доступу до освіти, а й фінансовій підтримці студентів, що є критично важливим для їхньої адаптації.

    Проблеми доступу до вищої освіти для ВПО та вступників з ТОТ

    Попри розширення можливостей вступу, доступ до вищої освіти для осіб із тимчасово окупованих територій (ТОТ) і ВПО залишається нерівномірним і обмеженим. Однією з ключових тенденцій є зменшення кількості вступників із Криму. За даними «Суспільне Крим», якщо у 2023 році до українських ЗВО вступило близько 80 осіб, то у 2024 році 51, а у 2025  лише 42.  Серед основних проблем: обмежені можливості виїзду з окупованих територій, відмінності в освітніх програмах і рівні підготовки, ускладнення вступних процедур, фінансові труднощі, зокрема неможливість оплачувати контрактне навчання або проживання.


    Додатково ситуацію ускладнює обмежена кількість бюджетних місць. У більшості закладів вищої освіти квота для таких вступників становить близько 10% від державного замовлення, тоді як у переміщених або прифронтових університетах  до 40%. Важливу роль у підтримці вступників відіграють освітні центри “Крим-Україна” та “Донбас-Україна”, які надають консультації та супровід під час вступної кампанії. Проте навіть за їхньої участі процес адаптації студентів залишається складним, особливо для тих, хто тривалий час перебував поза українською освітньою системою. Окремим викликом є нерівні стартові можливості. Абітурієнти, які навчалися на підконтрольній території, мають кращу підготовку, ніж ті, хто тривалий час перебував в окупації, однак усі вони беруть участь у конкурсі на однакових умовах.

    ( Зображення згенероване ШІ )

    Тенденції та системні особливості вступу Аналіз динаміки вступу свідчить про поступове зростання кількості вступників із ТОТ упродовж 2016–2021 років: з 1008 осіб у 2016 році до 2083 у 2021 році. За даними аналізу Громадської організації “ГРУПА ВПЛИВУ”, у 2022 році цей показник зріс до 7018 осіб, що можна пояснити як розширенням доступу до освітніх програм, так і масштабами внутрішнього переміщення населення. Ключовим чинником цього зростання стало впровадження спрощених процедур вступу через освітні центри, які дозволяють вступати без складання ЗНО чи НМТ, замінюючи їх співбесідою або вступними іспитами. Крім того, було значно розширено перелік закладів вищої освіти, що працюють за цією системою.

    ( Зображення згенероване ШІ )

    У відповідь на виклики війни у 2022 році також було запроваджено дистанційні формати вступу, зокрема онлайн-співбесіди. Це дозволило залучити до освітнього процесу абітурієнтів, які не мали змоги виїхати з окупованих територій. Водночас відсутність єдиного алгоритму дій, різні вимоги до документів у різних ЗВО та недостатня інформаційна підтримка знижують ефективність цих механізмів. Суттєвим бар’єром залишається неврегульованість процедури підтвердження освіти, здобутої на ТОТ. Відсутність визнання таких документів обмежує можливості вступу, продовження навчання або працевлаштування.

    Попри позитивну динаміку зростання кількості вступників із числа ВПО та жителів ТОТ, система доступу до вищої освіти в Україні залишається нерівномірною та залежною від інформаційних, правових і соціально-економічних бар’єрів. Запроваджені механізми підтримки, спрощений вступ, квоти, дистанційні формати  є важливими, але недостатніми для забезпечення повноцінного рівного доступу до освіти. Без подолання цих бар’єрів освіта не зможе повною мірою виконувати свою функцію інструмента реінтеграції та відновлення людського потенціалу країни.

    Виконала студентка 4-Ж курсу, Чорна Вікторія.

    В межах проєкту “Квота на майбутнє”

  •  Як покращити пам’ять: 5 дієвих порад

     Як покращити пам’ять: 5 дієвих порад

    Кожній людині властиво іноді щось забувати, особливо під впливом стресу чи перевтоми. Існує кілька порад, щоб покращити свою пам’ять,:

    1. Сон. Повноцінний сон важливий не лише для фізичного здоров’я, а й для роботи мозку. Поганий сон збільшує ризик високого кров’яного тиску, а погана якість сну або регулярне недосипання можуть, крім іншого, вплинути на пам’ять.

    Дорослі мають регулярно cпати 7-8 годин на добу. Декому, зокрема молодим людям та людям із хронічними захворюваннями, необхідно навіть більше – 9 годин сну на добу. При цьому ваш відпочинок має бути якісним:

    –         лягайте та вставайте в один і той же час, навіть у вихідні. Це синхронізує біологічний годинник;

    –         у кімнаті має бути темно, тихо та прохолодно;

    –         не користуйтеся гаджетами за годину до сну.

    2. Тренуйте мозок за допомогою ігор. Кросворди, шахи, пазли та інші ігри на пам’ять допоможуть розвинути концентрацію уваги та покращити роботу пам’яті.

    3. Час на свіжому повітрі. Свіже повітря та фізична активність покращують кровообіг і допомагають зменшити стрес та втому.

    4. Перерви між завданнями. Якщо ви витратили декілька годин на завдання і ваша увага починає розсіюватися – варто звернути на це увагу та дати собі 10-15 хвилин на відпочинок. Короткі перерви допомагають «перезавантажитися» та повернутися до роботи з новими силами, підвищуючи загальну ефективність.

    5.Вправи на концентрацію  уваги

    –  малювання протягом 15 хвилин;

    –  методика Мюнстерберга. Покладіть перед собою суцільний текст, у якому є слова. Вашим завданням є, зчитуючи текст, якнайшвидше знаходити ці слова. Роботі приділяється 2 хвилини.

     Авторка: Ірина Поєздник, студентка 4-Ж курсу ННІ української  філології та соціальних комунікацій 

  • Життя в режимі «встигнути все»

    Життя в режимі «встигнути все»

    Сучасний студент/ка дедалі частіше існує в режимі 24/7: навчається, працює, проходить курси, веде соцмережі й намагається не втратити особисте життя. Але де межа між амбітністю та виснаженням? Чи варто працювати під час навчання? І чи можливо сьогодні поєднати все це без емоційного вигорання?
    Ще десять років тому підробіток під час навчання був радше винятком або вимушеним кроком. Сьогодні це майже норма. За неформальними опитуваннями в університетському середовищі, більшість студентів починають працювати вже з першого або другого курсу. Молодь шукає часткову зайнятість, фриланс-проєкти або стажування. Це рішення має кілька причин – економічних, соціальних і професійних. Студенти прагнуть самі оплачувати оренду, транспорт, навчальні матеріали, додаткові курси. Коли запитуєш студентів, чому вони починають працювати так рано, відповіді звучать по-різному, але в них легко впізнати спільну інтонацію – бажання бути самостійними. Для багатьох це відчуття приходить ще до університету. Андрію 20 років, він навчається на другому курсі Уманського державного педагогічного університету за спеціальністю «Геодезія та землеустрій». Першу роботу, різноробочим на будівництві, знайшов ще у школі. Каже, що справа була не у фінансових труднощах родини. «У якийсь момент стало просто соромно просити гроші в батьків. Хотілося самому заробляти хоча б на свої витрати», – згадує він. Подібні історії повторюються у багатьох студентських розповідях. 19-річний Владислав, який навчається на першому курсі у Черкаському державному технологічному університеті, говорить, що думка про роботу з’явилася ще наприкінці дев’ятого класу: «Бажання заробляти прийшло десь у той час. Просто стало ніяково просити кошти у батьків на кожну дрібницю. Коли вступив до університету, вже з другого семестру працював постійно».
    Утім фінансова самостійність – лише частина мотивації. У відповідях студентів постійно звучить ще один аргумент: робота дає досвід, який університет не завжди може забезпечити. Двадцятирічний Максим, студент другого курсу ІТ-спеціальності, який вчиться у Хмельницькому національному університеті, розповідає про це досить прагматично: «Робота – це крутий досвід. Нові знайомства, реальні задачі, навички, які точно знадобляться в житті».
    Частина студентів говорить ще відвертіше: диплом сприймається як необхідний формальний етап, натомість реальне професійне життя починається значно раніше. Саме тому багато хто намагається знайти роботу вже під час навчання, щоб зрозуміти, як працює галузь і де себе шукати. Водночас змінюється й логіка входження в професію. Ринок праці орієнтований на практичний досвід. Роботодавці очікують від молодих фахівців портфоліо, навичок командної роботи, розуміння реальних процесів. Через це студенти намагаються накопичувати досвід паралельно з навчанням: працюють у сфері SMM, ІТ, сервісі, проходять стажування, беруть участь у проєктах. Такий підхід сприймається як стратегія раннього старту. «Працюю за спеціальністю з другого семестру першого курсу. Зараз вже на третьому курсі, маю досвід рік в будівництві та зараз набираю досвід в проектуванні. Пішла працювати, бо навчання дистанційне, та навчають загалом. Я ж працюю з вузькою спеціалізацією, яку мій університет не розвиває», – пояснює 21-річна Ірина, студентка спеціальності «Будівництво та цивільна інженерія».
    Водночас не всі обирають шлях постійної зайнятості. Деякі студенти свідомо відкладають роботу, щоб зосередитися на навчанні або професійній підготовці. Наголошують, що багато залежить від спеціальності. Там, де навчання потребує великої кількості практики та інтенсивної підготовки, суміщати два ритми значно складніше. «Якщо навчаєшся на лікаря чи правника, це дуже важко поєднувати з роботою», – вважає 22-річна Аліна, яка навчається на юридичному факультеті Західноукраїнського національного університету. «Я вирішила не поспішати з підробітком, принаймні перші два роки», – розповідає вісімнадцятирічна першокурсниця Марія, яка вчиться на психолога в Українському державному університеті імені Михайла Драгоманова, – «Через графік університету і практику, сил після цього немає. Єдине, що роблю, поки розвиваюсь у тій сфері, на яку навчаюсь. Веду психологічну сторінку, знімаю відео. Але хочу спробувати щось в інтернеті у вигляді заробітку. Можливо, ведення сторіс, пости, СММ, щоб потім допомагало з розвитком моєї спеціальності». Інші наголошують, що перші курси мають свою особливу цінність, бо саме в цей період формується фундамент знань, на який потім спирається професійна підготовка. «На перших курсах краще вчитись, бо там дають базу, яка точно не буде зайвою», – пояснює 19-річний Сергій, студент другого курсу Державного університету інтелектуальних технологій і зв’язку спеціальності «Інформаційно-вимірювальні технології».
    Навчання вже рідко становить єдину сферу діяльності студента. Воно стає частиною ширшої моделі самореалізації, де паралельно розвивається професійна, фінансова й соціальна активність. Деякі студенти наголошують, що роки навчання – це також час для громадської діяльності, волонтерства або власних ініціатив. «Щоб я прямо-таки радив, це поєднувати навчання не з роботою, а з громадською діяльністю. Зараз це може бути трохи важче, через війну, але все ще можливо. Студентство – це можливості, яких доросле життя може не подарувати або, щонайменше, точно не подарує, якщо не почати прокладати шлях заздалегідь», – переконаний 23-річний Олексій, який поєднує навчання в Українському католицькому університеті з участю у молодіжних проєктах.
    Разом із новими можливостями приходить і інша реальність – постійний брак часу. У відповідях студентів це звучить майже як попередження для тих, хто лише планує поєднувати роботу й університет. Артем, який навчається на графічного дизайнера у Черкаському державному технологічному університеті, почав працювати на третьому курсі й зізнається, що баланс дається непросто: «Для кар’єри це добре. Але для хобі й особистого життя часу стає значно менше. Доводиться постійно обирати, на що витратити вечір». Схожі думки висловлює і Денис, студент четвертого курсу економічного факультету Уманського національного університету, який поєднує навчання з роботою у сфері маркетингу: «Якщо зможеш отримати досвід роботи, при цьому здобути диплом, і, що найголовніше, не вигоріти, то вважай виграв у лотерею». Отже, багатозадачність відкриває можливості, проте водночас підвищує навантаження і вимагає нових навичок управління власними ресурсами.
    Типовий графік студента, який працює, складається з пар, дороги, зміни на роботі, підготовки до занять і постійної онлайн-присутності. Навіть якщо формально зайнятість становить 20-25 годин на тиждень, фактичне навантаження значно більше. До нього додаються дедлайни, комунікація в месенджерах, участь у проєктах, підготовка до сесії. Головна особливість сучасного ритму – відсутність чітких меж. Робочі чати активні ввечері, навчальні платформи доступні цілодобово, повідомлення надходять без пауз, тож мозок перебуває в режимі постійної готовності реагувати. Відпочинок стає фрагментованим, неповноцінним.
    Психологи наголошують, що перевантаження не виникає раптово, зазвичай воно накопичується поступово. Це зазначає, зокрема, Олександра Коцюк – старший викладач Хмельницького національного університету на кафедрі психології та педагогіки, а також психолог-практик в інтегративному підході, яка веде на регіональному телеканалі рубрику психологічних порад. Вона говорить, що нерідко йдеться саме про життя в сучасному напруженому ритмі, й про так зване «вигорання». «Спочатку з’являється нестача сну, далі зниження концентрації, дратівливість, формується хронічна втома. студентському середовищі такий стан часто сприймають як норму, адже багато хто живе в подібному темпі», – пояснює Олександра Коцюк. «Проблема полягає в тому, що організм у 18–25 років також має фізіологічні межі. Когнітивні ресурси, здатність до навчання, пам’ять і швидкість обробки інформації безпосередньо залежать від сну, регулярності відпочинку та емоційної стабільності. Коли ці базові чинники порушуються, то страждає і навчальна ефективність, і якість роботи».
    Утім, поєднання навчання й роботи не обов’язково означає постійне виснаження. Багато студентів з часом виробляють власні правила, які допомагають витримувати темп і не втрачати контроль над життям. Найчастіше це про вміння визначати пріоритети. Коли одночасно є університетські дедлайни, робочі завдання і особисті справи, доводиться чесно відповідати собі на запитання: що зараз справді важливе, а що можна відкласти. Молоді люди зізнаються, що на перших курсах намагалися встигнути все: брати додаткові зміни, записуватися на всі можливі курси, активно вести соціальні мережі. Через кілька місяців такого темпу більшість переглядає свої підходи і залишає лише ті активності, які мають реальний сенс.
    Ще одна порада, яку часто можна почути від тих, кому вдалося знайти баланс: не заповнювати час повністю, залишати «порожні» проміжки. Саме вони рятують у періоди сесії, авралів на роботі або непередбачуваних дедлайнів. Не менш важливою навичкою стає і здатність відмовлятися. Роботодавці часто пропонують додаткові зміни, університет оголошує набір на нові проєкти, а знайомі запрошують на ще одну активність або підробіток. Іноді сказати «ні» складно, а особливо коли здається, що кожна можливість може стати вирішальною. Проте варто пам’ятати, що в ті моменти, коли людина бере на себе більше, ніж реально може витримати, виникає найбільший ризик перевантаження. Щоб триматися на плаву та знижувати рівень стресу, психологи також рекомендують запровадити стабільні ритуали відпочинку. Можливо регулярні тренування, прогулянка після пар, зустріч з друзями, цікава книга або вечір без робочих чатів. Такі прості речі допомагають створити відчуття меж між навчанням, роботою і особистим життям, яких у цифрову епоху стає дедалі менше.
    Зрештою, поєднання навчання і роботи дедалі більше стає типовим досвідом студентських років. Для когось це шанс раніше розпочати професійну кар’єру, для інших можливість фінансової самостійності чи спосіб зрозуміти, чим насправді хочеться займатися в майбутньому. Проте майже всі, хто проходить через цей період, погоджуються в одному: витримати такий темп допомагають ефективний тайм-менеджмент та вміння час від часу зупинятися і відновлювати сили.

    Фото ілюстративні, створені за допомогою ШІ

    Автор тексту: Тимошенко Вікторія, студентка 4-Ж. ННІ української філології та соціальних комунікацій

  • Як встигати більше та правильно будувати свій день?

    Як встигати більше та правильно будувати свій день?

    Тайм-менеджмент — це про раціональний розподіл годин в добі так, щоб  усе встигнути, але при цьому мати повноцінний сон та час на себе. Люди, які володіють навичками тайм-менеджменту, краще дисципліновані, рідше зазнають упливу прокрастинації та ефективніше поєднують роботу з відпочинком.

    Для того, щоб правильно планувати свій час, потрібно:

    1. Визначити пріоритети

    Серед завдань на день потрібно визначити важливі, термінові та другорядні завдання, які треба виконати протягом дня. Далі вам допоможе метод «з’їсти жабу». Жаба – це найтерміновіше завдання, яке вас лякає. Його потрібно зробити одразу і таким чином ліквідувати «жабу», щоб потім займатися іншими, менш важливими справами .

    2. Спланувати день

    Організуйте свій день за блоками, включаючи перерви та відпочинок.

    3. Концентрація

    Не використовуйте гаджети, відкладіть все, що вас може відволікти під час роботи. Якщо ви сконцентровані на вирішенні одного завдання – варто доробити його до кінця і вже потім починати робити щось інше.

    4. Контроль часу

    Контролюйте час у ході виконання завдань, якщо впоралися швидше або, навпаки, щось не встигаєте – можна скоригувати час так, щоб не вибитися з графіка.

    5- Організація робочого простору

    Це важливий фактор швидкої та якісної роботи. Організуйте своє робоче місце так, щоб ви могли швидко знайти потрібні матеріали. Можна використовувати стікери або помітки для швидкого розпізнавання завдань.

    6- Самодисципліна

    Над самодисципліною потрібно працювати завжди:  навчіться контролювати свої бажання під час роботи, не відволікайтеся на гаджети навіть на 5 хвилин, вимкніть сповіщення та зосередьтеся на роботі.

    Авторка: Ірина Поєздник, студентка 4-Ж курсу ННІ української  філології та соціальних комунікацій 

  • Любов очима дитини

    Любов очима дитини

    Опитування дітей в садочку показує, що таке любов, яких кольорів вона і як її уявляють малюки.
    Відео відображає їхні спостереження та відповіді для дослідження дитячого сприйняття почуттів.

    Авторка: Валерія Різник, студентка 2-Ж курсу