Ніколи не пізно зізнатися в коханні або прихильності до людини, якій симпатизуєте. А як щодо оригінальних листівок, які покажуть твої почуття у новому форматі?! Ділимось із вами святковими валентинками. Надсилайте, дивуйте, завойовуйте!
Авторка – студентка 4-Ж курсу Юлія Судаченко
Були собі дід та баба та дожились уже до того, що й хліба нема. Діток не було, нікому було допомогти, пенсія маленька. Тут дід і каже:
– А спечи-но, Бабо, колобка.
– Діду, та з чого ж я спечу, як і борошна нема?
– От, Бабо, піди в хижку та назмітай у засіку борошенця, то й буде колобок. Дивись, я піду до сусіда, а як прийду, то щоб колобок був спечений.
Послухалась баба, пішла в хижку, назмітала в засіку борошенця, витопила в печі, замісила гарненько борошно, спекла колобок, сидить милується та й ніяк не може дочекатися свого Діда.
– Бабо, вдома я. Ох і пахне колобок. НАШ КОЛОБОК!
– Дивись, який гарний. Будемо його доглядати, виховувати, а він буде допомагати та рости нам старим на втіху.
Минали роки… Дід і Баба не могли намилуватися своїм чадом, навчали його всіх правил життя та радісно проживали кожен день. Колобок став дорослим і Дід вирішив поговорити з Бабою про майбутнє їхнього синочка.
– Бабо, треба щось думати. Ми вже старі, а Колобок наш он який вже дорослий. Хай їде у місто та влаштовується на роботу. Сам в люди виб′ється і нам по-троху буде допомагати.
– Так, Діду, ми дали всі знання Колобку. Тепер треба і на життя йому заробляти.
На тому й вирішили. От одного дня і провели Колобка до міста на пошуки роботи.
Із ентузіазмом взявся Колобок шукати справу, яка буде приносити йому гроші. Все йому цікаво, не знає що обрати.
Котиться він якось з однієї співбесіди на іншу і потрапляє до Зайця.
– Добрий день.
– Добрий день, Михайло Едуардовичу.
– Колобок, я вас зараз «з′їм».
– Не «їжте» мене, я вам пісеньку заспіваю.
– Та нащо мені ваша пісенька? Резюме давайте! Ой, Колобок, та у вас немає досвіду роботи. Нам у компанію потрібні такі молоді робітники як ви, але з 30-річним досвідом. Ви нам не підходите. Котіться далі.
От і покотився Колобок. Думає: «Ну нічого, перший млинець нанівець. Ще багато робіт знайду». Котиться-котиться, бачить – Вовк.
– Добрий день.
– Добрий день, Максиме Максимовичу.
– Колобок, я вас зараз «з′їм».
– Не «їжте» мене, я вам пісеньку заспіваю.
– Не треба мені ваших пісеньок. До мене таких, як ви, кожного дня десяток приходить. Якщо вирішите працювати у нас, то ви будете приходити о 6 ранку, робити всі документи фірми, прибирати весь офіс, допомагати розвантажувати вагони, поливати квіти, приймати замовлення, готувати кожному співробітнику каву, мити підлогу…Оголошувати весь список? А, ледве не забув сказати, що робочий день закінчується о 12 ночі і ніяких вихідних.
– А платити скільки будете?
– Зарплата велика: 2000 гривень .
Так важко на душі стало у Колобка. Ніхто його не бере на роботу, нічого йому не підходить, але він продовжив котитись далі. Аж тут потрапляє до Ведмедя.
– Добрий день.
– Добрий день, Миколо Івановичу.
– Колобок, я вас зараз «з′їм».
– Не «їжте» мене, я вам пісеньку заспіваю.
– Ви нам одразу не підходите.
– Чому? В мене он диплом про вищу освіту є.
– Ви мене не смішіть зі своїм дипломом! Нам важливо ваш статус і зв′язки. Можливо ваш Дід президент чи олігарх? А ваша Баба їздить на Феррарі? Чи ви, Колобок, маєте костюм від Гуччі? Нам потрібні серйозні люди і тільки тоді ми розглянемо вашу кандидатуру. Все, котіться.
– До побачення…
І покотився Колобок далі: чи то шукати костюм від Гуччі, чи то шукати Бабі Феррарі. Аж тут зустрічає по дорозі Лисицю Ларису Петрівну біля якої була табличка з надписом «300 тисяч гривень за 30 хвилин».
– Колобок-колобок, чому такий засмучений?
– Ніяк не можу знайти роботу, а мені гроші потрібні.
– Як тобі пощастило, що мене зустрів. Я тобі допоможу. Ходімо зі мною.
Ох і зрадів Колобок. Іде з Лисицею і думає: «Швидко зароблю багато грошей і поїду Бабу з Дідом порадувати».
– Колобок, поки я тут вирішую твою проблему. Заспівай мені пісеньку.
От Колобок і почав співати свою пісеньку…Довго співав…Аж раптом помітив, що десь зникли його речі та й лисиці довго не чути. І тут «КЛАЦ»… і «з′їли» Колобка.
Дід плаче, Баба плаче:
– Хороший і добрий був у нас Колобок. Але так і не запам′ятав нашу пораду, що безкоштовний сир буває тільки у мишоловці.
Авторка: Юлія Судаченко, студентка 4-Ж курсу
Коли Дніпропетровська область потрапила в червону карантинну зону щодо рівня захворюваності на ковід, то стало зрозуміло: третина дніпрян лишиться без роботи. Готельно-ресторанний комплекс, у якому працювала, наприклад, я дійсно позбавив права працювати невакцинованих осіб.
Вакцинованих працівників було 93%, що дало право працювати підприємству, проте більшість організацій цієї сфери на невизначений термін припинили свою діяльність, а деякі перейшли на віддалений формат роботи.
Перед багатьма постало питання: «Де брати гроші?». Більшість опитаних мною знайомих зазначили, що саме дистанційна робота допомогла їм у цей непростий період вижити, заробити бодай якість гроші в час пандемії.
Варіанти були і в мене, хоч і небагато. Наприклад, можна влаштуватися копірайтером, де працювати дозволено віддалено, та й бірж копірайтингу достатньо, аби вибрати замовника. Проте копірайтер-початківець при повній занятості може розраховувати на мінімальну заробітну плату.
Можна було також працювати віддалено оператором контакт-центру. До того ж, деякі роботодавці навіть надавали в користування гарнітуру. Тут при повній занятості можна розраховувати на зарплату в розмірі до десяти тисяч гривень.
Цікавою була і вакансія рекрутера. Окремі роботодавці пропонували співпрацю людині, що віддалено зможе допомагати з пошуком персоналу, який фізично має бути присутній на роботі або таких самих фрилансерів. Кваліфікованому рекрутеру були готові платити до 500$ на місяць.
Менеджер із продажів, як й оператор контакт-центру, може працювати віддалено, але здебільшого повинен мати досвід роботи в продажах. А тому й зарплата залежить від досвіду роботи.
Все, що необхідно знати про режим “Off the Record” – у подкасті студенток-журналісток 4-Ж курсу Анни Коваленко та Дарини Луценко
Як добре ви знаєте журналістські жанри? Перевірте себе в квізі студентки 4-Ж курсу Ірини Горпинчук (предмет “Новітні медійні формати”)
Чи готові ви бути журналістом-фрилансером? Проходьте тест від Дарини Луценко та перевіряйте свої скіли (предмет “Новітні медійні формати”).
Публікуємо цикл авторських матеріалів Олени Гурняк про її власну ковідну історію «КОВІД-19 У ВЕЛИКОМУ МІСТІ: НОТАТКИ НА ОСНОВІ ВЛАСНОГО СПОСТЕРЕЖЕННЯ»
Бабуся з дідусем – це люди, які віддали мені кращі роки свого життя. Так склалося, що більшу частину свого виховання я отримала саме від них. Зв’язок із цими людьми в мене завжди був настільки тісний, що питання мого переїзду до іншого міста стало значною болючою проблемою саме для них. Та вчинити інакше я не могла, тому придбала бабуні новенький смартфон, завдяки якому ми б могли бачитись по Скайпу кожного дня.
Бабуся швидко освоїла специфіку користування новим гаджетом і телефонувала мені кожного дня. Ми бачили одна одну, я ділилася успіхами в новому місті й на новій роботі, а вона раділа й підтримувала мене.
Одного вечора бабуся не зателефонувала. Звичайно, мене це занепокоїло. Обираю знайому іконку у скайпі, тисну. Бабуня вмикає камеру,і я відразу все розумію: захворіла.
Вона мала дуже стомлений вигляд, її мучив сильний головний біль. Попри це вона жмурить очі, п’є чай і через силу посміхається. Каже мені, щоб я не нервувала, однак я ладна вже замовляти квиток і їхати додому. Я була цілком упевнена в тому, що бабуня застрахована. Вона ж вакцинувалась двома дозами вакцини, як же так?
Виявляється, що вакцинація – це не панацея від хвороби. Так вакцина здатна зміцнити імунітет й послабити протікання хвороби, проте не захистити від неї.
Якщо порівнювати мій ковідний досвід із бабусиним, то різниця величезна. Вона, дякувати Богу, змогла вилікуватись за тиждень, застосовуючи лише симптоматичне лікування. У моєму ж випадку панацеєю стали антибіотики, якими мені лікували пневмонію. Не так страшно, коли чуєш про хворобу, не так страшно, коли хворієш сам. У стократ тяжче, коли хворіють рідні, а від тебе, на жаль, майже нічого не залежить. На щастя, бабуся одужала, і продовжує досі мене підтримувати.
Про те, як майнери псують життя геймерам – в лонгриді від Андрія Назаренка, студента 2-Ж курсу
Представники проекту «Паліативна допомога – право кожного» провели тематичний семінар для студентів навчально-наукового інституту української філології та соціальних комунікацій. Про це повідомляє наш кореспондент.
Під час зустрічі, прес-секретарка Черкаського обласного онкологічного диспансера Тетяна Очеретяна поділилася порадами, щодо того як писати про паліативну допомогу.
За словами спікера, обов’язково необхідно, щоб вам допомагав у підготовці матеріалу медик, який займається безпосередньо цією темою. Адже інколи пацієнти путають назви препаратів чи не правильно констатують власний діагноз. Задля уникнення нісенітниці в тексті, за яку вам потім буде соромно, консультуйтеся з експертами. При цьому, ви маєте слідкувати, щоб матеріал не став «сухим», чи лише науково практичним.
Щодо комунікації з героями. Дуже багато людей відмовляються давати інтерв’ю з різних причин. Вивести їх на відверту розмову дуже тяжко, тому тут журналіст має бути одночасно й психологом. Але якщо обраний вами герой категорично відмовляється говорити, пам’ятайте, що він має на це право. Краще поспілкуйтеся з лікарем чи медсестрою, вони вам підкажуть хто більш відкритий. Брати їх у порадники варто, тому що вони краще знають своїх пацієнтів.
Також, у ваших текстах, на тему паліативу чи онкології, не повинно бути горя. Перед вами ні в якому разі не стоїть завдання викликати в аудиторії сліз. Матеріали повинні дарували людям надію на те, що рак – це виліковна хвороба, надія на те, що в паліативних центрах люди йдуть із життя з нормальними людськими почуттями, а не емоціями болю. Іноді буває дуже тяжко написати історію чи зробити матеріал, розповідаючи про героя без трауру, але треба показувати і дарувати людям надію. Адже вона дійсно є.
Важливо пам’ятати, що під час написання матеріалу, ви вивчаєте тему і вже розумієте що таке паліатив, які препарати вбивають біль, тощо. Більшість людей нажаль не знають про це, тому робіть виноски, роз’яснення що таке паліатив, морфій і тому подібне.
Несіть в собі просвітницьку місію та даруйте людям своїми матеріалами надію, в останні дні свого життя – бути з посмішкою.
Авторка: Юлія Гайдук, студентка 2-Ж курсу
Про життєвий та творчий шлях Мойсея української музики – в лонгриді студентки-магістрантки Наталії Черкашенко (предмет “Сучасні цифрові медіа”)
Як не потрапити на гачок інтернет-злодіїв, читайте в лонгриді студентки-магістрантки Катерини Педько (предмет “Сучасні цифрові медіа”)
Пориньте в неймовірну атмосферу прекрасного Будапешта в лонгриді студентки-магістрантки Яни Назаренко (предмет “Сучасні цифрові медіа”)