Позначка: Найцікавіше

Майбутні фахівці у сфері журналістики, реклами та PR Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького зустрілися з Наталією Кузнєцовою та Дар’єю Роженковою – працівницями видання «Нова Доба». Дівчата розповіли про свій кар’єрний шлях та перспективи щодо працевлаштування. Зустріч відбулася в межах дисципліни «Журналістський фах».

Журналістки розповіли про поєднання роботи та навчання, згадали історії зі студентського життя. Майбутніх колег мотивували, давали корисні поради. Фахівчині «Нової Доби» радять постійно розвиватися та навчатися нового, адже знання, які можна отримати в університеті, дуже корисні, вони обов’язково будуть потрібні в майбутній професії. Студенти змогли поставити запитання, на які відразу отримали відповіді.

– Журналіст завжди повинен бути готовим до незапланованих поїздок на місце події, а тому має швидко ухвалювати рішення, ставити не тільки стандартні запитання, а й додавати щось від себе з огляду на ситуацію», – коментує Наталія Кузнєцова.

– Мені сподобалися наші гості. Дуже цікаво було послухати про досвід, який дівчата здобули протягом навчання. Для себе я зрозумів, що треба багато працювати, нічого не боятися та найголовніше – пробувати. Тоді обов’язково всього досягнеш, – поділився враженнями студент-першокурсник Олексій Шепель.

Автор: Ярослав Дубовий, 1-Ж

Фото: Ілля Малоног, 1-PR

Ольга Котляр у 2018 році закінчила бакалаврат Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького зі спеціальності «Видавнича справа та редагування» і вступила до магістратури зі спеціальності «Журналістика». Нині працює кореспонденткою телеканалу «Суспільне: Черкаси». Зв’язатися з Ольгою мені вдалося через Instagram.

– Які труднощі Вас спіткали в навчанні?

– Найскладніше те, що доводилося поєднувати навчання з роботою на телебаченні: то з пари треба було відпроситися, то, навпаки, у редактора попросити дозволу піти на залік. А якихось глобальних проблем не було.

– Який негативний і позитивний досвід Ви здобули в журналістиці?

– Плюсами є те, що ти маєш багато нових знайомств із цікавими людьми, відвідуєш вистави, змагання та ін.; можеш спробувати полетіти на повітряній кулі, покататися на яхті й сніжних санях, поїздити верхи, усього навіть не перерахувати; долаєш страхи, коли треба кудись піднятися чи звідкись спуститися; маєш змогу однією з перших почути важливу інформацію; своїми матеріалами допомагаєш змінити те, що довкола. Мінуси ж, звичайно у тому, що є ризики для здоров’я й життя (можуть ударити чи словесно образити), часто доводиться бачити горе, страждання, похорони; ненормований робочий день.

– Що або хто Вас надихнув обрати професію журналіста?

– Ніхто не надихав, хоча в шкільному альбомі є фото, де я в ролі ведучої ВВС. Усе просто: подругу запросили працювати на телеканал, там були вакансії, і вона покликала до себе.

– Чи траплялись якісь прикольні історії в журналістській практиці?

– Їх дуже багато. Одного разу на телекомпанії не було водія, тому на зйомку довелося їхати на мотоциклі, за кермом якого був мій оператор. А йому (на хвилиночку!) близько 70 років. Сплутала прізвище людини з інвалідністю по зору. Я поспішала й написала «Тарас Нескромний каже так-то». Він увечері телефонує й каже: «Пані Олю, я , звичайно, нескромний, але ж не настільки, щоб про це казали в ефірі». Справжнє його прізвище Крамний. Це з останнього, зараз усі прикольні випадки не згадаю.

– Які поради Ви дали б першокурсникам, з огляду на свій досвід?

– Порада, якої я дотримуюся сама: не виходить лише в того, хто нічого не робить. Тому не засмучуйтеся через перші проблеми й поразки, усе обов’язково буде добре, треба просто багато працювати. Жодна оцінка не коштує здоров’я.

Авторка: Тетяна Пасічна, студентка 1-Ж курсу

Фото з архіву героїні

Кривицька Світлана Сергіївна – редакторка, учителька, ведуча та журналістка. Здобувши у 2011 році освіту інженерки-системотехніка, зрозуміла, що це не для неї, а згодом спробувала проявити себе в інших сферах. У 2013 році закінчила Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова й почала викладати українську мову в одній з київських шкіл.

‒ Розкажіть про свою журналістську діяльність.

‒ У мене немає журналістської освіти, але я проходила навчання на телеканалі «Інтер», працювала на телеканалі «Рось». Була ведучою та старшим редактором студійних і монтованих програм. Я працювала у сфері журналістики, бо це була дитяча мрія.

‒ Які негативні чинники професійної діяльності Ви можете виокремити?

‒ Журналістика, як на мене, досить стресова професія, адже пов’язана з роботою з людьми, окрім того, вимагає обізнаності в різних сферах, постійного пошуку актуальної інформації. Це, звичайно, не є негативним чинником, але все ж потребує значної затрати часу та зусиль.

‒ Як би ви описали значущість Вашої роботи для інших людей?

‒ Насамперед це дуже велика відповідальність, адже журналіст має певні важелі впливу на суспільну думку.

‒ Як досягти успіху в журналістиці?

‒ Запорукою успіху в будь-якій професії є любов до своєї справи й певною мірою самовіддача.

Авторка: Тетяна Чупилко, 1-Ж

Фото з особистого архіву героїні

Ася Носкова – студентка другого курсу Інституту журналістики за спеціалізацією «Реклама і зв’язки з громадськістю» Київського національного університету імені Тараса Шевченка. На першому курсі Ася зарекомендувала себе як відповідальна й творча особистість, і тепер, крім навчання, вона студкуратор. А ще веде неймовірно круту сторінку в Instagram.

– Чому ти обрала сферу журналістики?

– Я все життя марила роботою в медіа, а в школі найкраще виходило писати твори. Також ще з дитинства, після кожної прогулянки вулицею, я приходила додому з великою кількістю історій, які весь вечір розповідала батькам. Тож вибір був очевидним.

– Назви п’ять якостей, які потрібні кожному студентові-журналісту?

– Перше – це стресостійкість. Друге – вміння комунікувати та любов до спілкування. Третє – об’єктивність. Четверте – враховувати кілька думок. П’яте – я вже говорила про стресостійкість?

– Журналістика – це творчість чи збирання й виклад фактів?

– Це вміння подавати факти так, аби людина відчувала це на собі.

– Ти брала участь в проєктах? Якщо так, то в яких?

– Так, я брала учать у міжнародному проєкті «Media dialog for democracy and peace», у межах якого ми знімали фільм про тиск влади на журналістів.

– Де ти бачиш себе за 5 років?

– Медійницею у своїй країні, де не страшно говорити вільно.

Авторка: Аліна Думанецька, студентка 1-Ж курсу

Фото з мережі Instagram

Першокурсники всіх навчально-наукових інститутів та факультетів Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького взяли участь в Олімпійському уроці, що відбувся 5 жовтня на площі перед навчальним корпусом № 1.

Спортивна подія розпочалася з «Розминки майбутнього олімпійця», на якій студенти залюбки продемонстрували свою фізичну підготовку.

Захід продовжили на задньому дворі головного корпусу: студенти брали участь у майстер-класах відомих спортсменів і тренерів ННІ фізичної культури, спорту і здоров’я.

Враженнями від Олімпійського уроку поділилася студентка-журналістка першого курсу Надія Паніван: «Атмосфера дуже кльова і драйвова! Тут присутні багато людей, які присвятили все своє життя спорту, і це справді надихає. У майбутньому я теж хочу спробувати професійно займатися спортом».

Також висловила свою думку щодо уроку студентка першого курсу спеціальності «Публічне управління та адміністрування» Анастасія Тихомирова: «Флешмоб із фітнес-тренером дуже сподобався. Насамперед це дало змогу трохи розслабитися, якоюсь мірою навіть вийти із зони комфорту, а також відчути, що ти є частинкою якогось грандіозного заходу. Представлення різних видів спорту на задньому дворі університету виявилося не менш захопливим. За цим було дуже цікаво спостерігати. Я вважаю, що такий захід – гарна можливість знайти той вид спорту, яким тобі хотілося б займатись.

Були продемонстровані різні види спорту: спортивна гімнастика, еквілібристика, фітнес, полденс; спортивні одноборства, бокс, греко-римська боротьба; ігрові види спорту (мініфутбол, волейбол, баскетбол); велоспорт, академічне веслування; стрільба з лука, фехтування; армрестлінг, пауерліфтинг, гирьовий спорт.

Такий захід, безумовно, мав надихнути студентів на здобуття спортивних навичок та освоєння здорового способу життя. Також було організовано фотозону і кожен охочий міг залишити в пам’яті цей день.

Авторки: Тетяна Пасічна та Неля Пилипенко, студентки 1-Ж курсу

Максим Холявко – студент Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького спеціалізації «Видавничий бізнес». Він є наполегливим хлопцем, який завжди прагне до нових звершень.

Сьогодні я апелював до Максима, і він з превеликим задоволенням погодився відповісти на декілька запитань щодо своїх уподобань і хобі.

– Розкажіть про Ваші захоплення?

– Олександре, моє основне хобі – це футбол. У цей вид спорту я з головою поринув у 7 років, коли ще був зовсім юним, ганяв м’яча з хлопчаками на подвір’ї. Потім уже, років у 8–9, батько повів мене на мій перший футбольний матч між нашою кіровоградською «Зіркою» та київським «Динамо». Було справді феєрично, от тоді я закохався в цю атмосферу, що панує на футбольному полі мабуть, це було кохання з першого погляду.

– Чи є футболіст, який став прикладом для наслідування?

– Так, звичайно, це Кріштіану Роналдо. Справжній професіонал, у юному віці йому діагностували порок серця й заборонили грати, але він не опустив руки та завдяки тяжкої праці над собою зміг побороти недугу, справжній гуру футболу. Запам’ятався випадок, коли учитель сказав Кріштіану: «Своїм футболом ти ніколи не заробиш грошей». А зараз він найбагатший футболіст у світі, має зарплатню 130 мільйонів євро в рік. Це справді надихає.

– Скільки за Вашими плечима перемог і поразок на полі?

– Ой, Олександре, я навіть не можу сказати й приблизно, але я точно знаю, що за поразкою настає перемога. У цьому сенс футболу та в житті, мабуть, також.

–Якою особистою нагородою в цій сфері пишаєтеся найбільше?

– Найбільше я пишаюся тим, що ще в шкільному віці поїхав на футбольний турнір серед дорослих. Це був чемпіонат Кіровоградської області. Було надзвичайно приємно й водночас страшно виходити на поле, але ми зіграли чотири переможні гри. Мені навіть присвоїли звання кращого бомбардира й гравця турніру, що було надзвичайно приємно.

– Можливо, протягом серії змагань виділилося певне гасло?

– Так, гасло це дуже вагомий атрибут задля атмосфери. Назва нашої команди «Тясмин», і ми кричали: «Уперед Тясмин, уперед до перемоги» або перед початком гри ставали в коло та капітан команди звертався до гравців щоб заряджати на перемогу.

 – Відтепер Ви студент-видавець, футбол залишився в минулому?

 – Із професійним футболом, мабуть, уже завершено, але на любительському рівні граю. Маю мету, стати спортивним журналістом та продовжувати насолоджуватися футболом.

– Якщо постане вибір між професією мрії і перспективою, яка не відповідатиме вподобанням, що ви робитимете?

– Звичайну ж, я виберу професію мрії. Я завжди за стабільність у всьому.

– Як ставилися рідні до Вашого хобі?

–Позитивно, адже це спорт. Мій тато в минулому майстер спорту з джиу-джитсу, мама також займалася легкою атлетикою, у нас спортивна сім’я. І тато також грав у футбол на любительському рівні, тому ніяких проблем не було.

– Що Вам дав отриманий досвід від гри та тренувань?

– Спортивну підготовку й насамперед уміння працювати в команді та підтримувати один одного, адже команда це своєрідна сім’я.

– Дякую за інтерв’ю. Бажаю великих звершень, яскравих вражень та дружного оточення!

Автор: Олександр Заболотний, студент 1-Ж курсу

Фото з архіву героя

Добірка фільмів про журналістику та про людей цієї професії може допомогти майбутнім медійникам визначитися з обраним фахом. У списку – не лише комедії чи детективи, а й фільми, засновані на реальних подіях, тому їхній перегляд буде не тільки розважальним, але й корисним.

1. «Близько до серця» (1996)

Фільм про тележурналіста Уоррена Джастінса, який, закохавшись із першого погляду в Селлі, відкриває в ній талант телеведучої. Поставивши собі за мету стати телезіркою, дівчина перевершує свого «вчителя». Фільм демонструє справжнє кохання, професіоналізм журналістів, майстерно відтворює тележурналістику зсередини.

• «Життя чи щось типу таке» (2002)

Анджеліна Джолі в ролі репортерки, яка «спіймала зірку». Проте її запал трохи вщухає, коли під час чергового інтерв’ю провісник сказав, що через тиждень вона помре. Головна героїня вирішує змінити не тільки свою долю, а й себе як журналіста. Фільм легкий для сприймання, комедійний та романтичний.

• «Червоні» (1981)

В основі сюжету – історія бурхливих романтичних стосунків Ріда з його дружиною, теж журналісткою, Луїзою Браянт (Даєн Кітон).

Дія відбувається під час відрядження головних героїв до Росії напередодні революції 1917 року. У фільмі використано документальні кадри – інтерв’ю з понад 30 свідками тієї епохи, які діляться своїми думками про час, коли люди щиро захоплювалися новими ідеологіями, по-справжньому прагнули змінити світ і не могли передбачити майбутнє. Фільм важкий, але цікавий своїми сюжетними лініями.

• «Прислуга» (2011)

Фільм-інтерпретація роману Кетрін Стокетт (2009), що вийшов на екрани 2011 року, змушує подуматися про расову нерівність і про те, що журналіст повинен висвітлювати складні подразливі теми. Випускниця університету, яка мріє стати письменницею, робить перші проби пера в місцевій газеті. Помічаючи несправедливість у суспільстві, вона вирішує написати книгу від імені темношкірих жінок, які все життя працюють прислугою в «білих» будинках. Фільм змушує поміркувати над питанням: «Чи може журналіст досягнути результату у світі несправедливості й нерівності?”

5. «Нічого, крім правди» (2008)

Гідний фільм про журналістську етику й людський вибір. Він не дає однозначних відповідей, спонукаючи глядачів самостійно оцінювати події та персонажів. Головна героїня – журналістка, яка, не бажаючи порушувати професійний кодекс і розкривати джерело інформації, вплутується у вельми небезпечну гру. Однак, незважаючи на пресинг влади, дівчина не здається.

Кожен глядач оцінює фільм по-своєму. Для мене це стрічка на один перегляд, сюжет зрозумілий, проте цікавий.

Авторка: Олена Каплій, студентка 1-Ж

Станом на 24 березня загинуло понад 17 тисяч осіб. Світ продовжує потерпати від нового вірусу – CОVID-19. Найбільше смертей зафіксовано в Італії – близько 6 тисяч людей, хоча в країні спалаху пандемії – Китаї – офіційно зафіксовано 3 281 смерть. Кількість хворих в Україні наближається до 100.

Через спалах хвороби були скасовані або перенесені важливі міжнародні події: Чемпіонат Європи з футболу та пісенний конкурс Євробачення. Більшість країн світу скоротили кількість авіаперевезень, закрили кордони для іноземних туристів та запровадили карантин для своїх громадян. Найбільше від нового вірусу постраждали Італія, Іспанія, США, Китай та Німеччина.

Італія

В епіцентрі спалаху коронавірусу, містечку Ломбардії, уже давно не вистачає місць у лікарнях. Пацієнтів часто розміщують у наметах. Станом на 24 березня госпіталізовано 22 094 особи. Серед них 3 009 – у реанімації на інтенсивній терапії. Також 24 783 особи перебувають у домашній ізоляції під наглядом і ретельним контролем лікарів.

Іспанія

В Іспанії кількість загиблих через коронавірус перевищила дві тисячі. Водночас 3 794 особи в країні вже одужали та виписані з лікарень. Наразі в Іспанії відомо про понад 39 тисяч випадків інфікування хворобою.

США

Нью-Йорк назвали новим епіцентром коронавірусної інфекції. У штаті зареєстрували 15 тисяч випадків захворювань. США вже закрили кордон із країнами Європи, за винятком Великої Британії та Канади. Перетинати американо-канадський кордон можна буде тільки вантажоперевізникам. Пересування громадян в обидва боки дозволено лише за вагомих підстав.

Німеччина

Кількість підтверджених випадків коронавірусу в Німеччині зросла до 30 150, а 130 людей померли у зв’язку з інфекцією. У країні щонайменше на два тижні введено жорсткий контроль стосовно контактувань. Дозволено спілкування лише в колі людей, які проживають в одному помешканні, або зустрічатися лише з однією людиною, яка не є членом родини.

Китай

Упродовж останніх днів китайські медики вперше з моменту спалаху коронавірусної інфекції COVID-19 не зареєстрували жодної смерті пацієнта. Із цієї нагоди місцевим мешканцям дозволили повернутися до звичайного ритму життя. Утім більшість китайців досі використовує медичні маски, а лікарі продовжують перевіряти громадян спеціальними тестами на коронавірус.

Україна

В Україні виявлено 97 інфікованих коронавірусом. Захворюваність продовжує зростати та охоплює нові регіони країни.

Візуалізована мапа, що зображує рівень зараження країн світу та кількість інфікованих у режимі реального часу (скрин станом на 15:25 24.03.2020).

Авторки: Анна Харченко та Діана Просяник, студентки 1–Ж курс