Сьогодні в рубриці «Літературний брейк» поговоримо про творчість Сергія Жадана та його роман «Інтернат».
Жадан – особистість різнобічна: він і поет, і прозаїк, й автор есе, перекладач, а також співак та музикант. У його книгах відбилися знакові події епохи, зокрема роман роман«Інтернат» – це неймовірно сильна книга про події на Донбасі. Важко читати про війну, а ще важче читати про війну, яку ти переживаєш тут і зараз. Тож сьогодні познайомимося детальніше із цим романом.
Авторка – Юлія Царик, студентка 2 курсу магістратури “Медіакомунікації”
Щодня ми обмінюємося безліччю інформації в мережі Інтернет, надсилаємо особисті дані, фото, відео, приватні матеріали. Та інколи ми не задумуємося про те, які небезпеки чатують на нас у світовій павутині. Ці відомості особливо актуальні для журналістів, які працюють із важливими даними. Тому щоб уберегти цінну інформацію від можливих загроз, варто потурбуватися про безпеку під час роботи у браузері.
Авторка: Віталіна Кравченко, студентка 2 курсу магістратури «Медіакомунікації»
dobro.ua – головна платформа добрих справ в Україні.
Це перша та найбільша в Україні фандрайзингова платформа онлайн-благодійності, ефективний та сучасний інструмент для залучення коштів на благодійні та соціальні проекти будь-якого спрямування. Діяльність платформи dobro.ua забезпечує Міжнародний Благодійний Фонд «Українська Біржа Благодійності».
Робіть добро!
Авторка: Анжеліка Жупинас, студентка 2 курсу магістратури «Медіакомунікації»
У цьому році запровадили проєкт «Велике будівництво», спрямований на масштабну і якісну розбудову інфраструктури України. Проте в Черкаському районі один із підпорядкованих проєктові об’єктів здобув не найкращої слави. Ситуацію коментує Володимир Тесля, житель села Софіївки, що розташоване на екваторі прокладеної траси:
– Трасу почали робити приблизно з весни поточного року. До цього стан доріг був у надзвичайно жахливому стані. Жителі села Мошни навіть неодноразово бунтували з цього приводу, перекривали міст, що прокладений через річку Вільшанка, чим ускладнювали пересування між населеними пунктами Будище і Софіївка.
На сьогодні дорогу майже зробили, але вона вже встигла здобути моторошну славу, тому що кількість аварій зросла в декілька разів. Я мотивую це тим, що траса надто вузька, звичайно, не треба забувати й про людську неуважність та безпечне ставлення до власного життя.
Отже, у нашій країні відбуваються позитивні зміни, проте наявні й значні недоліки. На дорогах дійсно зросла кількість аварій, але нехай кожен водій поставить собі запитання про причини їх виникнення. Чи це відбувається через те, що траса занадто вузька, чи все ж таки через перевищення швидкості й нехтування ПДР? Можливо, після осмислення, ставлення людей зміниться і траса здобуде хорошої слави, а кількість аварій зменшиться.
Темою нашої сьогоднішньої рубрики подкастів «Літературний брейк» буде творчість Василя Шкляра, зокрема аналіз його роману «Троща».
Василь Шкляр – не лише відомий письменник, а й політичний діяч, який був визнаний лауреатом Шевченківської премії 2011 року, проте відмовився її отримати на знак протесту проти перебування на посаді тодішнього Міністра освіти України одіозного Дмитра Табачника.
Письменника Шкляра називають «батьком українського бестселера», багато його романів екранізовано. Написаний на документальній основні роман «Троща» був виданий у 2017 році. Це твір-спогад головного героя про драматичні події останніх років підпільної боротьби вояків УПА, про часи другої половини 40-х ХХ століття, коли завершилася збройна боротьба на два фронти.
Авторка – Юлія Царик, студентка 2 курсу магістратури “Медіакомунікації”
У сучасному світі стрімко розвиваються ЗМІ, тому стає популярним публікація контенту в онлайн-режимі: на сайтах, у соцмережах, на ютуб-каналах тощо.
Насамперед треба зазначити, що електронний ЗМІ – це інформаційний сайт, який регулярно оновлюється й виконує функцію засобу масової інформації, має популярність та авторитет серед користувачів. Важливу роль відіграє наповнення сайтів. Це може бути або відео, або статті, інтерв’ю тощо. Цікаві публікації створює видання «Новое время», на їхньому сайті можна переглянути свіже інтерв’ю у форматі лонгриду з головою представництва компанії SES в Україні «Ми були першими, хто піднімався на ракетах-носіях SpaceX».
Краще сприймати не великий за обсягом матеріал, а компактний текст, що містить найважливішу інформацію в максимально стислому вигляді або в мультимедійному форматі: відеоролики, у яких використано різноманітні елементи у вигляді інфографіки, зображень чи фото, титрів та інших складників, які змушують наш мозок активно сприймати й засвоювати інформацію. На мультимедійній платформі «Укрінформ» опубліковано матеріал «Україна накопичила до зими рекордні за 10 років обсяги газу» із використанням інфографіки про запас природного газу в українських підземних сховищах.
Особливістю інтернет-ЗМІ є те, що в них часто публікують емоційно перенасичені новини, наприклад убивства, кримінал, воєнні конфлікти тощо, а також використовують словесні пастки – «клікбейти». Вдалим прикладом цієї технології є набридлива реклама в Інтернеті на кшталт «Ти схуднеш за тиждень, якщо щодня вживатимеш…». У журналістських матеріалах досить поширені інтригуючі заголовки, вони спокушають аудиторію тиснути на покликання й переходити на сайти, де немає відповідної інформації. Наприклад, в інтернет-виданні «Кореспондент» розміщено матеріал із заголовком «Разумков: Певною мірою, я вже президент». Проте в статті мова йде про інше: герой не має намірів ставати президентом.
Найбільш ефективною платформою для розміщення новинного контенту в інтернеті є портал. У його основі закладено розширені функції веб-ресурсу, складну структуру й можливість урізноманітнення мультимедійним контентом, застосування інтерактивних веб-технологій, що передбачає розроблення адаптованої під новинний контент специфічної композиційно-графічної моделі.
Віра – це те, чого в багатьох немає. Хіба на світі існує лише вірування в Бога? А як же впевненість у собі чи інших? Я вірю в себе та свої можливості, у спроможність досягти великого майбутнього.
Героєм мого матеріалу став батько моєї близької подруги Григорій Мар’янчук. Він народився в сім’ї адвентистів, на Буковині, де майже кожна родина дотримується цієї віри.
Назва церкви Адвентистів Сьомого Дня походить від головних засад її віровчення. Це, передусім, віра у близькість Другого пришестя Ісуса Христа, (від лат. adventus, дослівно «пришестя»), а також – дотримання Суботи, сьомого дня тижня, як Божого дня, присвяченого поклонінню, згідно з Четвертою заповіддю Декалогу. Тому, крім назви «адвентисти», серед представників інших конфесій, ця церква відома також під назвою «суботники».
Герой поділився зі мною жахливими подробицями того часу. У комуністичні часи законом заборонялося відвідувати церкви, а людей, які сповідували віру, жорстоко принижували в суспільстві. За кожною сім’єю була закріплена людина, завданням якої було перевиховання родини. У такий спосіб радянська влада намагалася викорінити або змінити релігійні переконання. Раз на тиждень проводили атеїстичні бесіди з дітьми, які заперечували існування Бога.
Коли ж Григорій пішов до школи, то ситуація стала погіршуватися. Учителі знаходили будь-яку причину аби зачепити хлопця через його віру. Доходило до того, що на уроках висміювали його, називали «суботнік», занижували оцінки. Також часто змушували заповнювати анкети, де писали про те, що ти не віриш в Бога та не відвідуєш церкву. По суботах батько подруги не відвідував школу, через це щопонеділка на лінійці його та інших дітей учителі викликали в центр натовпу і змушували решту вигукувати жахливе гасло «Ганьба!».
«Одного разу батьки купили мені велосипед, – згадує він, – на радощах я приїхав ним до школи. Зовсім не підозрював, що вчителі публічно заявлять, що подарунок мені зробила церква, аби я до неї ходив».
Самі ж однокласники ніколи не висміювали Григорія за віру, лише вчителі. Бувало й таке, що в суботу педагоги приходили до місця молитов, тобто церкви, для того, щоб записати імена дітей, котрих там побачили. На наступний день вони подавали списки до сільської ради, а ті згодом штрафували батьків за неналежне виховання.
Навіть у дорослі роки життя продовжувалися погрози. Одна з них була про те, що заберуть дітей до дитячого будинку та він їх ніколи не побачить. Ця історія змушує холонути кров, адже є правдою.
У більшості релігій віра – це впевненість у реальному існуванні надприродних істот, особливих якостей окремих предметів тощо. На практиці це є віра у святих, пророків, вчителів, священнослужителів, у можливість спілкування з духами, істинність догматів і релігійних текстів, позагробне життя або переродження душ. У богословському розумінні релігійна віра виступає як вище виявлення людської свідомості, найвища цінність. Вірити можна в багатьох богів –політеїзм (давньогрецька релігія), або в одного – монотеїзм (християнство).
Першими, хто прийняв Христову віру, були ізраїльтяни. Наші предки запозичили Христову віру від греків, точніше з Візантії, а з вірою також і обряди. Початки християнства на українській землі сягають апостольських часів. Апостола Андрія, який проповідував святе Євангеліє, і охрестив людей на берегах Чорного моря та благословив Київські гори, вважають апостолом України. Із пізніших часів відомо, що Київські князі Аскольд і Дир, охрещені 865 року, княгиня Ольга прийняла християнство в 957 р., а її внук, Великий князь Володимир, охрестив себе та місто Київ 988 року. Відтоді християнство було поширене по всій території української землі.
Студенти ЧНУ повернулися до дистанційної форми навчання 15 жовтня у зв’язку з погіршенням епідеміологічної ситуації, спричиненої поширенням коронавірусної хвороби. Ми вирішили запитати студентів та викладачів, якому навчанню вони надають перевагу?
Привіт. Я – Надія Паніван, студентка першого курсу спеціальності «Журналістика». На мою думку, дистанційне навчання – це складно, адже вдома часто пропадає мотивація взагалі щось робити і докладати до чогось зусилля, а хочеться просто лежати. А от коли ти ходиш на пари, спілкуєшся наживо зі своїми викладачами та одногрупниками, то і бажання вчитися більше. Тому, я проти навчання вдома
Привіт. Мене звуть Діана Осейко. Я навчаюсь на другому курсі спеціальності «Реклама та PR у медіагалузі». Мені більше імпонує очна форма навчання. Тому що інформація, яку подають на парах в університеті, сприймається та запам’ятовується краще, ніж через Zoom та подібні навчальні платформи. В стінах університету набагато краще та цікавіше засвоювати матеріал.
Звичайно, що особисто для мене краще очне навчання. Спілкування наживо неможливо замінити ніякою дистанційкою. Елементи дистанційного навчання використовуватиму й надалі. Сучасні платформи допомагають чітко організувати роботу студентів, викласти всі матеріали для спільного доступу. Особливо ефективними виявилися відеозаняття, бо зоровий контакт зі студентами вкрай важливий для фідбеку з боку викладача, спільної дискусії
Світлана Коваль, старша викладачка кафедри журналістики, реклами та PR-технологій
– Привіт. Мене звуть Володимир Піддубний, навчаюсь на третьому курсі спеціальності «Середня освіта». Я вважаю, що скільки людей – скільки й думок, все залежить від людини. Комусь подобається дистанційне, бо можна швидко все поробити і бути вільним, а комусь очне, бо вони люблять живе спілкування. І все ж на парах нова інформація сприймається краще ніж онлайн, коли все відволікає.
Привіт. Я – Єлизавета Бабенко, студентка першого курсу спеціальності «Середня освіта. Українська мова та література». Більше подобається очне навчання. Тому що зв’язок із викладачем має бути зоровий, так легше сприймати і передавати інформацію. А ще так сумлінніше готуєшся і більше вчиш, і, врешті-решт, намагаєшся зрозуміти як, що, і де. Також очно легше зрозуміти важкий матеріал, адже тобі все розставлять “по поличках”. Саме тому я проти дистанційного навчання, бо всього того, що я назвала вище, ми, студенти, не отримуємо.
Бліц-опитування підготувала студентка 2-Ж курсу Вероніка Чіпенко
Сьогодні поговоримо з Вами про творчість відомої української письменниці, поетеси, есеїстки і філософині – Оксани Забужко. Її твори широковідомі не лише в колах українських читачів, книги письменниці перекладені більше ніж 20-ма мовами.
«Музей покинутих секретів» – це родинна сага трьох поколінь. Події в цьому романі описують часи від 1940-х й аж до 2000-х років. Це твір про владу минулого над майбутнім, про кохання і зради, про секрети, які є в кожного.
Авторка – Юлія Царик, студентка 2 курсу магістратури “Медіакомунікації”
Галина Добровольська – директорка радіо «На хвилі Корсуня», активна учасниця заходів Національної спілки журналістів України (у спілці вже 16 років), людина, яка розпочала все з нуля, навіть власне радіо. Не навчаючись за спеціальністю «Журналістика», освоїла цю галузь не гірше, ніж найуспішніші представники цієї сфери.
Фото з архіву героїні
– Чи відчували Ви, у своїй професійній діяльності, брак фахових знань?
–Ні, адже мала корисні професійні настанови. Дуже багато мене навчила Спілка журналістів. Я освоїла матеріал за невеликий проміжок часу – за 5 років. Завжди брала участь у заходах підвищення кваліфікації, і тому не відчувала браку знань.
– Загальновідомо, що робота журналіста є небезпечною. Чи потрапляли Ви в ситуації, де була пряма загроза Вашому життю?
–Ні, такого не траплялося. Я займаюсь районною журналістикою, і таких ситуацій не було. У жодному разі не подумайте, що ми уникаємо таких ситуацій, просто все проходить спокійно й невимушено.
– Як поводитися з агресивною людиною?
–З особистого досвіду скажу, що з таким я не стикалася, адже всі мої інтерв’ю були запланованими. Але якщо таке стається, то найкращим рішенням буде не змушувати людину давати відповідь.
–Яку професійну пораду можете дати журналістам-початківцям, які тільки шукають себе в цій сфері?
–Не боятися вчитися, ставити багато запитань, навіть якщо це й не зручно. Ти маєш бути споживачем своєї інформації, й завжди мати власну думку.
