Блог

Інтерв’ю зі студенткою четвертого курсу спеціалізації «Журналістика» Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Аліною Копійко.

− Чому Ви обрали спеціалізацію «Журналістика»?

− Із дитинства я була творчою людиною, розуміла, що такі «сухі» професії, як учитель, перекладач, філолог або будь-що, пов’язане з математикою чи хімією, дуже швидко мені набриднуть і рутина мене з’їсть. А журналістика – це постійний рух уперед.

− Які, на Вашу думку, плюси цієї професії?

− Медійник – та людина, у якої багато знайомих, а для мене, як для комунікативної персони – це досить великий плюс. Завдяки професії журналіста, ми виховуємо в собі такі риси характеру, як відповідальність, пунктуальність, зібраність, що є великим плюсом для особистості, адже вони вдосконалюють людину й тримають «на плаву» не лише у фаховій сфері, а й упродовж життя.

− А які мінуси?

− По-перше, журналіст, який пише на гостросоціальні теми, часто наражає себе на небезпеку. По-друге, є випадки, коли медійник емоційно «перегорає», адже він хвилюється за кожного героя і пропускає через себе його проблеми. По-третє, щоб бути затребуваним журналістом, потрібно робити цікаві матеріали й доповняти їх різними видами інфографіки.

− Де Ви вдосконалювали свої практичні навички?

− Я маю захоплення, яким заробляю, – це фотографія. Ми пройшли курс фотожурналістики ще на другому курсі навчання, і ці навички я використовую досі. Ми вдосконалювали свої навички протягом навчання в університеті, завдяки телевізійній студії і можливості на парах проявляти свою фантазію. Зараз я проходжу стажування на місцевому черкаському каналі «Антена». Там практикую навички оператора та режисера монтажу.

Авторка: Неля Пилипенко, студентка 1-Ж курсу

Анна Харченко – студентка 2 курсу спеціальності «Журналістика» Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Оскільки Анна тільки на 2 курсі і їй ще доведеться багато через що пройти та багато чого дізнатися, нам було дуже цікаво запитати про її зацікавлення журналістикою. Ми поспілкувалися з Анною та поставили кілька запитань про журналістику.

– Що тебе змотивувало вибрати професію журналіста?

– Можна сказати, що журналістика вибрала мене. Я вважала її своїм покликанням ще з сьомого класу. Мене завжди цікавило спілкування з людьми, різноманітні події, заходи тощо. Часто чула, що мій талант – написання текстів. Можливо, добряче вплинула думка рідних та друзів, які вірили, що я реалізуюся саме як журналіст.

– Які позитивні і негативні чинники професійної діяльності ти можеш назвати?

– Позитивних безліч, але тільки якщо тобі справді подобається ця справа. Серед плюсів – життя в постійному русі, цікаві знайомства та робота, що ніколи не набридає. Подорожі по Україні та загалом по світу, якщо пощастить. Для багатьох перевагою може стати популярність, яку, звісно, треба заслужити. Мінуси також є: журналістика серед найбільш небезпечних професій, ти не маєш часу на відпочинок, бо стежиш за останніми новинами, які сам маєш повідомляти суспільству.

– Який у тебе досвід у журналістиці?

– Досвід мінімальний, бо я лише студентка 2 курсу. Працювала в молодіжному інформаційному агентстві на телеканалі «VIKKA». Взагалі займаюся фото- та відеомейкінгом, щоб згодом застосувати цей досвід у журналістиці.

– Із якими проблемами ти стикалася?

– Оскільки досвід маленький, проблеми були лише з погодними умовами: коли знімала свій перший сюжет, був сильний дощ і я захворіла.

– Хто з відомих журналістів тебе надихає та на кого рівняєшся?

– Надаю перевагу розважальному контенту. Улюбленим журналістом можу назвати Майкла Щура, але рівнятися на когось – втрачати індивідуальність, тому переглядаю його програми лише для загального розвитку.

Автор: Олексій Шепель, студент 1-Ж курсу

Саша починала свій студентський шлях у Києві, навчаючись на перекладача французької та англійської мов. Зараз Олександра вирішила спробувати себе в журналістиці, тому вступила до магістратури в ЧНУ. Я поспілкувався з дівчиною про її тернистий шлях до журналістики.

 – Спочатку Ви навчалися на перекладача. Що вас спонукало змінити фах на журналістику?

– Ще зі школи хотіла стати журналісткою. Тоді я наївно вірила, що журналістика є простим написанням текстів і нічого більше. Навіть писала кілька статей до місцевої газети. Однак тоді рідні відмовили від професії. А під час навчання на перекладача ми багато працювали зі статтями та відео, тобто з новинами. І я більше переконувалася, що мені цікаво створювати тексти, а не перекладати їх. Я почала заглиблюватися в журналістику, підписалася на відомих медійників, спостерігала, як вони шукають новини й створюють сюжети. Ближче до випуску я знала, що в магістратуру піду на журналістику, бо, поки не спробую це сама, не заспокоюся. Тому короткою відповіддю на запитання буде, певно, інтерес до цієї діяльності.

– Чому вибір припав саме на ЧНУ?

– Я з Черкаської області, і про цей університет усі говорять ще зі школи. Карантин повернув мене ближче до дому, тому відразу вирішила, що це будуть Черкаси й ЧНУ. На жаль, не можу розповісти захопливої історії, як саме обрала цей універ.

– Із якими труднощами Ви зіткнулися, перекваліфікувавшись на журналіста?

– Ще до вступу побачила портфоліо майбутніх одногрупників та одногрупниць, і подумала, які вони круті. У них багато досвіду навіть у стінах університету: зйомки, монтаж, фото. Боялася, що мені доведеться вчитися робити все і відразу. На щастя, такого не сталося. І викладачі, й одногрупники дуже допомагають і пояснюють усе, що мені не знайоме. Поки що труднощі виникають тільки в тому, з чим я не стикалася. Звісно, відчувається, що в мене набагато менше вмінь і практичних навичок, але це мотивує працювати більше. Ще труднощі через відсутність у мене техніки. Я не маю ні камери, ні мікрофона, тому перший подкаст, який ми вже робили, був не дуже гарної якості з погляду звукового оформлення.

– Як Ви вважаєте, якими вміннями має володіти журналіст?

– Це складно сказати, тому що дуже багатьма. Це й базові технічні навички, які я зараз тільки освоюю, зокрема знімання, монтаж, уміння побачити кадр. Звісно, це й уміння чітко, грамотно й правильно сформулювати свою думку. А ще певні риси характеру, такі як наполегливість, сміливість (треба ж не боятися оприлюднити свої знахідки). Думаю, без природної цікавості й активності теж не обійтися, типу як прагнення до правди. Ті, хто від природи «пофігісти», навряд чи зможуть бути журналістами. Ну і, звісно, комунікабельність, куди тут без уміння спілкуватися з людьми.

– Що ви побажаєте майбутнім журналістам?

– Майбутнім журналістам я побажаю не бути лінивими, брати більше, ніж можна почерпнути на самих лише парах. Якщо десь чуєте про тренінг, то для вас; якась додаткова лекція – теж ви; конкурс – ви обов’язково серед учасників (я так колись у Болгарію на тиждень полетіла, безкоштовно). Звісно, за місяць навчання я бачу, що в ЧНУ і на самих лише парах можна отримати дуже багато, але додаткові знання й уміння ніколи не зайві. Дослухайтеся до викладачів і викладачок, вони тут дуже круті. І не вигорайте, шукайте для себе натхнення скрізь, де можете його знайти.

Автор: Андрій Назаренко, студент 1-Ж курсу

Ольга Приймачук – студентка спеціальності «Журналістика», спеціалізації «Реклама та PR у медіагалузі» Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького.

– Що надихнуло тебе обрати спеціальність «Журналістика»?

– Я дуже довго вибирала спеціальність, хотіла бути перекладачем, але потім подумала що потрібно щось нове й актуальне, щоб було де і як розвиватися, тому вступила сюди. До речі, узагалі не шкодую, тут дуже цікаво.

– Як ти вважаєш, у цій професії переважають позитивні чи негативні чинники професійної діяльності?

– У журналістиці багато негативних чинників. Зараз безліч агресивних ситуацій, напружених моментів. Журналістика – це небезпечно, адже загрожує як фізично неприємними наслідками, так і елементарним моральним тиском. Робота в рекламі та PR є нейтральною, тут все базується на творчості та етичних нормах.

– Чи плануєш ти, після закінчення університету, працювати в сфері PR та реклами? Адже зараз, наскільки мені відомо, ти працюєш у сфері краси.

– Те, чим я зараз займаюся, це хобі. Так, у майбутньому можливо працюватиму за фахом, а отримані знання буду всюди застосовувати.

– Які найголовніші критерії ти повинна бачити в людині, яка працює в сфері піару та реклами?

– Мобільність, креативність, стресостійкість, гнучкість – це людські якості. Професійними є різноманітні навички з графіки, фотошопу чи монтажу.

Авторка: Юлія Гайдук, студентка 1-Ж курсу

Ми поспілкувалися із заслуженим журналістом України Миколою Дубовим, керівником служби новин ТРК «Ільдана», про мотивацію вибору професії медійника, труднощі та виклики журналістського фаху.

– Чому Ви вирішили обрати саме цю професію?

– Мабуть, тому, що люблю людей, із дитинства багато читав, дивився і слухав новини. Перший досвід у журналістиці я отримав ще школярем. У 7-му класі ми з однокласницею написали замітку про шкільне життя, яку опублікували в районній газеті, хоч ми на це й не сподівалися. Особливо було незвично бачити біля свого прізвища слово юнкор (юний кореспондент). Згодом я почав писати про проблеми свого села, і вже був громадським кореспондентом. Під час служби в армії дописував до газети військового округу, був редактором стінгазети, не забував і про районку. Теми мені замовляла її редакторка, Людмила Батура, – це моя хрещена мама в професії і перший наставник, вона й порадила вступати до Київського університету імені Т. Шевченка, хоч я вагався до останнього. Але її слова «Не святі горщики ліплять!» стали своєрідним стимулом.

– Що для Вас найважливіше в журналістиці?

– Найважливіша довіра аудиторії до засобу масової інформації, у якому ти працюєш, і до тебе особисто. Її важко завоювати й легко втратити. Також важливо зберегти своє ім’я й не втратити бажання весь час учитися, як, зрештою, і в будь-якій іншій професії.

– Які є труднощі, пов’язані з цією професією?

– Усі чули, що пресу називають четвертою владою, та  реалії такі, що ця влада досить обмежена. Не завжди вдається дістати ту інформацію, яка потрібна прямо зараз. Іноді буває таке, що конче необхідно взяти коментар для новин, але з різних причин це не вдається. Однією з причин може бути банальне небажання посадової особи спілкуватися з журналістом. Посилаючись на зайнятість, просять перенести зустріч, вимагають надіслати інформаційний запит… Одне слово, труднощі пов’язані з бюрократією!

– Чи є стрес на роботі, якщо є, то з чим він пов’язаний?

– Стрес обов’язково є. Оскільки я очолюю службу новин на телеканалі, то щодня зіштовхуюся з таким потоком інформації, що читати стрічку новин під кінець дня  не вистачає сил, адже інформаційний простір переповнений негативом.

– Чи відчуваєте Ви велику відповідальність за свої матеріали?

– Обов’язково. Слово – не горобець, вилетить – не спіймаєш. Тому треба ставитися відповідально до того, що глядач побачить на екрані.

– Чи були у Вас такі дні, що хотілося опустити руки? Чи були якісь переломні моменти у Вашій кар’єрі?

– На щастя, таких днів не було. Можливо, умію вчасно опанувати себе, а може, це прийшло з досвідом, і ти розумієш, що нікому не стане краще від того, що опустиш руки. І передовсім тобі. Переломних моментів було кілька, наприклад, коли з районної газети перейшов працювати до обласної, а згодом на радіо. Щоразу вагався, однак можу дати пораду: не варто в собі сумніватися, треба йти вперед! 2018 року я залишив роботу на радіо та деякий час навіть був у статусі безробітного. Зізнаюся відверто: виникали думки змінити професію. І це після 22 років роботи на радіо! А коли відкрили телеканал «Ільдана», мене запросили очолити новинну службу. Специфіка телебачення інша, ніж радіо, бо тебе і бачать, і слухають, і виробничий процес складніший та напруженіший, тому спочатку було дещо незвично. Певно, це також можна назвати своєрідним переломним моментом у кар’єрі.

Автор: Ярослав Дубовий, 1-Ж

Ми поспілкувалися з Іриною Бик, випускницею Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького спеціальності «Журналістика», про мотивацію вибору професії та виклики в роботі.

– Ірино, розкажіть, будь ласка, де Ви працюєте?

– Наразі я не працюю в журналістиці, але близько року була редакторкою онлайн-видання «Інфоміст».

– Що Ви можете розповісти про виклики на роботі?

– В онлайн-ЗМІ є своя специфіка: потрібно робити швидко і якісно водночас. Це не плюс і не мінус. Оскільки в нашій сфері велика конкуренція, жертвувати швидкістю неприпустимо. Та і якістю теж. Ми все-таки працюємо для читача. Він має отримувати найточнішу інформацію, без викривлень й упущень. Тому ми знайшли вихід із цієї ситуації: для того щоб бути в топі й завжди першими, ми писали новини дуже стисло, буквально два речення, і в кінці давали примітку: «Новина оновлюється». У такий спосіб ми вигравали час для того, щоб доопрацювати матеріал і не вводити в оману читача. Ще одним викликом у нашій сфері є мультизадачність. Це дещо схоже на попередній пункт, але більше стосується особистості журналіста. Тоді, коли тележурналісти мають змогу повністю сфокусуватися на сюжеті, питаннях респондентам і події загалом, то в онлайн-ЗМІ ми повинні водночас і занотувати найважливішу інформацію, і зробити вдалий знімок, і додати ще кілька форматів: відео, аудіо. Третій виклик – фінансування. На жаль, у нашому місті немає крутих редакцій із величезними бюджетами. Тому власники, зазвичай, економлять на всьому. Не секрет, що зарплата журналіста в Черкасах орієнтовно 6-7 тисяч гривень. Це катастрофічно мало для того обсягу роботи, що виконує людина. До того ж власники не люблять розщедрюватися на вакансії. Переважно, на регіональному сайті працює редакція із 3-4 журналістів. Власники не хочуть фінансувати видання для введення нових фішок і форматів. Тому все, що ви бачите в регіональній журналістиці,можливе завдяки ентузіазму медійників. Люди, які це роблять, віддані справі, інакше вони б давно покинули журналістику.

– Скажіть декілька слів про мотивацію.

– Мотивація вивчати основи, безумовно, є. Опановуючи журналістські дисципліни, ти навчаєшся жити. Ти засвоюєш основи спілкування з людьми, мінімально освоюєш різні види техніки, а найважливіше – вчишся грамотно писати і говорити. До того ж, пробуючи різні жанри і види роботи, ти розумієш, до чого найбільше схильний, а чим не будеш займатися ніколи. Важливо просто сфокусуватися на чомусь одному й додатково, більш глибино вивчати питання.

Авторка: Анастасія Столбова, студентка 1-Ж курсу