Блог

Юрій Нетребов у 2020 році закінчив Черкаську спеціалізовану школу № 18 імені В Чорновола та та вступив до Технічного університету в Кошице – одного з провідних технічних навчальних закладів Словаччини. Юра обрав економічний напрям за спеціальністю «Менеджмент виробничих технологій». У період карантину він проживає в гуртожитку, наданому університетом. Зв’язатися з Юрою вдалося завдяки відеозв’язку в соцмережі Instagram. Розмову провели у форматі «10 запитань за 10 хвилин».

– Як виникла ідея навчатися саме у Словаччині?

– Я мав гарні взаємини з директором школи, і він мені порадив вступити до університету, у якому навчається його донька.

– Чому не обрав університет в одному з міст України?

– Я заздалегідь знав про хороші стипендії в університетах Словаччини, та й узагалі Європи, тому я навіть не брав до уваги заклади нашої країни.

– Чи було важко морально від’їжджати до Словаччини?

– Узагалі над цим не задумувався. Як тільки я пройшов кордон, моментально відчув різницю між Україною й Словаччиною, починаючи з доріг. Якщо без жартів, то, побачивши пейзажі, стало спокійно на душі і я сам себе запевнив, що буде все добре.

– Усе-таки, як уважаєш, чим краща європейська освіта?

– По-перше, ви гарантовано отримаєте європейський диплом, а не так як у нашій країні – європейського зразка. По-друге, є стовідсоткова можливість забезпечувати сім’ю й просто спокійно жити.

– Чи були нюанси пов’язані з карантином по приїзду до Кошице?

– Для Європи Україна – місце де кожен другий хворий, тому зі мною відмовлялись іти на будь-який контакт, допоки не пройдеш тест на Covid-19.

– Чому обрав гуртожиток, а не орендовану квартира?

– У Словаччині майже не можливо знайти когось, хто б здавав квартиру, вони це не практикують. А в гуртожитку за 60 євро можна жити без проблем.

– Як можна отримати стипендію у твоєму університеті?

– Укладають перелік топ-15 студентів, які стабільно щомісяця старанно навчаються, отримують хороший бал – саме вони є претендентами на стипендію. Усі мають шанс на отримання стипендії в розмірі 1500 євро.

– Чи задовольняють європейські ціни студентський гаманець?

– Задовольняють, бо тут товари щоденного вжитку недорогі, окрім гречки, вона тут дорога і словаки звуть її «поганка». За 100 євро на місяць можна себе прогодувати, ні в чому собі не відмовляючи.

– Чи відчутна різниця менталітету словаків та українців?

– Скажу відверто: словаки твердоголові, не пристосовані до життя, не можуть швидко зорієнтуватися в різних ситуаціях. Якщо вони вчаться, то опановують лише свою професію й точно будуть у ній асами, в інших галузях вони не намагаються щось зрозуміти.

– Ти вже деякий час пожив у Словаччині. Де б ти залишився жити до кінця своїх днів: у Словаччині чи Україні?

– Старість я б точно доживав у Словаччині. Тут щомісячні виплати у розмірі 1000 євро й цього цілком вистачить, щоб прекрасно завершити свій шлях.

Авторка: Тетяна Пасічна, студентка 1-Ж курсу

Журналіст із 30-річним досвідом Федір Пилипенко, вважає, що свою кар’єру розпочав ще коли навчався в школі, написавши частівку, яку опублікували в районній газеті. Минули роки й після служби в армії, продовжуючи навчання в будівельному технікумі, власними віршами завоював симпатію головного редактора газети. Саме він запропонував Федору спробувати створити ще декілька публікацій, які були напрочуд вдалими. Після захисту диплома, офіційно обійняв посаду журналіста, а згодом став редактором районної газети.

– Як Ви обираєте героя для інтерв’ю?

– Я маю значний досвід роботи в ЗМІ, але пригадую перші завдання, коли редакція формувала свою політику, то теми, про які необхідно було створити матеріал, обговорювали на так званих «летучках». Потім уже формувалися певні пріоритети. Тобто визначали напрямок роботи згідно з посадовими обов’язками. Зокрема, у мої обов’язки входило висвітлювати питання роботи промислових підприємств, будівництва, транспорту, зв’язку тощо. Згодом, коли став редактором газети, уже певною мірою відпала потреба писати на ці теми.

Натомість, людей цікавило багато інших питань. Тому, звичайно, у своєму вузькопрофесійному колективі не обмежувались обраними на «летучках» темами, а просто часто спілкувались із людьми й визначали, на що був запит. Пригадую, тоді аудиторію цікавило питання реформування сільського господарства, розпаювання землі, а згодом з’явилася потреба в юридичних консультаціях.

Коли потрібно було визначити саме героя публікації, то підшуковували найавторитетніших людей, які можуть поділитися життєвим досвідом, які вже зарекомендували себе або проявили в певній сфері. Такі люди будь-коли є й вони завжди десь «на видноті». Тому, звичайно, звертаєшся до людини, а потім уже будуєш із нею розмову.

– Чи були складні випадки спілкування з героєм майбутнього інтерв’ю?

– Я скажу так: на початку журналістської діяльності, мені бракувало, чи то досвіду, чи то певних знань для того, щоб розпочати розмову з суб’єктом.

Тому, пригадую однин випадок, коли потрібно було брати інтерв’ю в директора цукрового заводу, який близько сорока років працював у цій галузі, а двадцять із них очолював підприємство. А це дуже складне виробництво, у якому багато різних нюансів. Є відповідна технологія виготовлення цукру й мені, як недосвідченій людині в цій сфері, було важко розговорити респондента, тому довелося підкувати свої знання, почерпнути інформацію з різних джерел, поспілкуватися зі своїми колегами. На щастя, директор відразу побачив, що я в технології виробництва цукру нічого не розумію. Проте, маю завдання – написати матеріал про підготовку заводу до нового виробничого сезону, тому я просто попросив його трохи ширше, поза самою темою, розказати про завод, про технологічний ланцюг: як із поля привозять цукрову сировину, потім уже вона потрапляє в усі механізми, нарізку на вакуум, апарати, дифузію і таке інше. Я раніше цих слів навіть не чув, але він мене зрозумів і все це розказав, потім уже, звичайно, було набагато легше написати матеріал.

Висновок зробив такий: що обов’язково, якщо ти береш інтерв’ю в будь-якої людини, необхідно готуватися до нього. Насамперед, знайти різні джерела про респондента, щоб відступити іноді від шаблону, бо найперше, що я вважаю великим здобутком у нашій професії, це вміння розговорити людину. Необхідно готувати такі запитання, щоб людина не могла відповісти «так» або «ні». Адже для справжнього журналіста, щоб зробити гарне інтерв’ю, насамперед необхідно вміти розговорити співрозмовника, тому що у мене були випадки, коли людина взагалі відмовлялася спочатку розмовляти, але я настирливо намагався підійти поговорити про те, що навіть не стосувалося інтерв’ю, а потім поступово підводив його до потрібної теми.

– Чи були ситуації, коли все «пішло не за планом»?

– Особисто в мене були такі випадки на початку кар’єри, але це ж не означає, що вони не можуть трапитися зараз. Іноді доводилося завершувати інтерв’ю, а потім формувати сам матеріал, виписувати текст і вже в ході роботи вимальовувалися «білі плями»: ось тут не уточнив, ось тут не стосується суті, а людина говорила й це треба було б подати в матеріалі, а з іншого боку, воно ніби й зайве.

– Що порадите робити в таких випадках?

– Я наголошував на тому, що коли готуєшся до інтерв’ю, ти повинен працювати чітко над завданням і питаннями, але не менш відповідальний період наступає після розмови.

Завжди практикую так: якщо зараз бачу, що людина не налаштована говорити, тому тут треба бути настирливим, але тактовним. Запитати: «Коли і як Вам зручно?» і вже будеш на 50-60 % знати, що розмова відбудеться. А ще порадив би після кожної зустрічі обов’язково брати в людини контакти й уточнювати чи можна дзвонити, якщо, можливо, буде необхідність. І запитати чи хоче вона ознайомитись уже з готовим матеріалом.

– Які Ви можете дати поради колегам для вдалого інтерв’ю?

– Для вдалого інтерв’ю насамперед потрібно розуміти, яку мету ти ставиш, якого співрозмовника хочеш і яку тему потрібно розкрити. І для успішного діалогу повинно бути дві речі: гарний співрозмовник, який може чітко, професійно, об’єктивно відповісти на твої запитання. Тому, варто спілкуватися з тим респондентом, із яким хочеш розкрити певну тему. Ну і звичайно, вдале інтерв’ю залежить значною мірою від вправності самого журналіста. Наскільки йому вдасться розговорити людину. Багато хто збивається під час розмови й починає говорити. Співрозмовник скаже два речення, а подальшу розмову веде кореспондент. Буває так, що для зав’язки бесіди потрібно всього 3-4 функційні запитання, потім у ході розмови ставиш результативне – співрозмовник починає розповідати. Тому, головне правило журналіста – не лише говорити, а й уміти слухати.

Авторка: Тетяна Чупилко, студентка 1-Ж курсу

Інтерв’ю з журналісткою обласної громадсько-політичної газети Черкащини «Нова Доба», випускницею Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Наталією Кузнєцовою.

− Як Ви обираєте джерело інформації?

− Якщо мені потрібно з’ясувати експертну думку з певної теми, я телефоную або зустрічаюся особисто з фахівцями, які в цьому компетентні. Коли писала статтю про заборону абортів у Польщі, то користувалася польськими медіа. Також користуюся найбільш популярними ЗМІ, наприклад BBC та іншими інформаційними агентствами, яким можна довіряти.

− Як Ви готуєтеся до інтерв’ю?

− Насамперед, шукаю інформацію про героя у різних соціальних мережах та переглядаю його попередні інтерв’ю, щоб питання не були банальними. Наприклад, якщо беру інтерв’ю у спортсмена, то намагаюся якомога більше дізнатися інформації про нього, його вид спорту, команду тощо. Далі складаю питальник, але в ході розмови можу їх змінювати, адже все залежить від відповідей героя. Перевіривши справність техніки та диктофона, упевнено йду на інтерв’ю.

− Які складні випадки спілкування з героєм траплялися?

− Складні випадки спілкування трапляються переважно з політиками, тому що часто доводиться перефразовувати й по кілька разів запитувати одне й те ж питання, щоб отримати ту відповідь, яка потрібна. Коли працювала в Управлінні охорони здоров’я Черкаської обласної державної адміністрації, де висвітлювали медичну тематику на Черкащині, спілкувалася з медиками, які агресивно налаштовані на медійників. Серед них існує стереотип, що журналісти не чесні. Під час розмови з головною лікаркою Черкаської міської інфекційної лікарні Світланою Волгіною про закупівлю пульсоксиметрів, лікарка сказала, що я не медик та не правильно ставлю їй запитання.

− Які помилки можливі під час інтерв’ю та як їх уникати?

− По-перше, не потрібно перебивати співрозмовника та дослухати його до кінця. По-друге, не варто ставити провокаційні питання на початку розмови, тому що герой може відмовитися від відповіді. По-третє, слідкуйте чи записує диктофон, щоб не довелося зустрічатися знову. По-четверте, із власного досвіду можу сказати, що не потрібно жаліти людину з інвалідністю чи людей, у яких трапилося горе, адже співрозмовник закриється у собі. Таку ситуацію важко витримати емоційно.

− Що потрібно журналістові для вдалого інтерв’ю?

− Як я вже говорила, потрібно вивчити тему, адже ви з респондентом можете не зрозуміти один одного. Також часто журналісти, які тільки починають працювати в медіа, через хвилювання ставлять невдалі запитання, тож варто чітко знати, що ви хочете почути від інтерв’юйованого. Важливо де ви будете спілкуватися з героєм, якщо віч-на-віч, потрібно обрати кафе та час, який буде комфортним для співрозмовника, або ж на робочому місці, де можна зробити гарні світлини й краще розкрити героя.

Авторка: Неля Пилипенко, студентка 1-Ж курсу

Нінель Власенко – журналістка та ведуча новин на телеканалі «Ільдана», студентка-магістрантка спеціальності «Журналістика» Черкаського національного університету імені Б. Хмельницького.

– Як ти знаходиш героя?

– Якщо подія організована кимось, я беру коментарі в її учасників та організаторів. Проте, якщо готую матеріал на проблемну тему, вишукую героїв, компетентних у цих питаннях, а також залучаю думки експертів.

– Що потрібно зробити для цікавого інтерв’ю?

– Аби інтерв’ю було цікавим та конструктивним, слід виконати «домашнє завдання», а саме – промоніторити усю можливу інформацію про інтерв’юера (особливо новини, якщо це публічна особистість), підготувати питання та не боятись обговорювати «гострі» теми.

– Що тобі допомагає встановити контакт зі співрозмовником?

– Встановити контакт зі співрозмовником допомагає ввічливість, а також бесіда у правильному ритмі: від простих запитань до більш серйозних. Якщо людина не бажає спілкуватися, не слід її примушувати до цього.

– Як працювати з агресивними героями?

– Треба врівноважено та спокійно реагувати на їхню агресію та просто припиняти розмову, аби уникнути конфлікту. Зазвичай агресивні люди відразу відмовляються коментувати.

– Як бути, коли інтерв’ю не відбулося, а дедлайн подачі матеріалу незабаром?

– У моєму випадку, ми не анонсуємо інтерв’ю з гостем, аж поки людина не буде сидіти переді мною в кріслі. Лише тоді ми робимо світлину, публікуємо на всіх платформах, після розмови монтуємо промо, яке поширюємо вже як анонс майбутнього матеріалу.

– Яких помилок потрібно уникати під час інтерв’ю?

– Необізнаність у темі може призвести до ступору, відповідно й інтерв’ю втратить розмовний ланцюг. Тому обов’язково готуйтеся. Не можна перед розмовою говорити інтерв’юеру який він поганий, та інші «компліменти».

– Що б ти порадила початківцям?

– Раджу початківцям практикуватися, оскільки, працюючи над профзавданнями, запам’ятовуєш, де зробив помилку, де слід зробити так, а не інакше.

Авторка: Юлія Гайдук, студентка 1-Ж курсу

Ольга Кривдюк – випускниця спеціальності «Реклама та PR» Київського національного торговельно-економічного університету. Уже понад чотири роки працює на телеканалі СТБ. Перше інтерв’ю з Дмитром Карпачовим дало можливість Ользі зрозуміти, що робота в пресслужбі – це однозначно для неї. Вона інтерв’ювала багатьох зірок медіапростору України: Ксенію Мішину, Колю Сєрга, Надію Матвєєву, Дмитра Танковича, Марка Дробота та багатьох інших. Із Ольгою мені вдалося зв’язатися через мережу Instagram.

– Як Ви обираєте героя для розмови?

– Вивчаю людину, її смаки, хобі, професію, погляди на життя та особисте. Те, що мене саму зачепило та що, мені здається, було б цікаво почути чи почитати іншим про героя.

– Як Вам вдається налаштувати контакт із співрозмовником?

– Намагаюся спіймати хвилю людини, відчути її настрій. Мабуть, важливу роль відіграє інтуїція та досвід, звичайно. Посмішка – дуже крутий прийом, який завжди допомагає. Майте гарний настрій та енергію, передавайте їх співрозмовнику.

– Як Ви готуєтеся до інтерв’ю?

– Як і в першому питанні. Вивчаю біографію, переглядаю інші інтерв’ю, щоб дізнатися більше про людину, вивчаю соціальні мережі. Намагаюся не ставити питання, які вже багато разів звучали раніше. Вони можуть повторюватися, але потрібно їх хоча б переформулювати.

– Із чого найкраще почати бесіду?

– Почати з актуального на сьогодні та того, що одразу налаштує людину на позитивний лад: як справи, її дитинство, новий проект (залежить від людини), що робила вчора. Будь-що, щоб людина почала з вами говорити та сміливо контактувати.

– Чи були складні випадки спілкування?

– Складних не було, були не цікаві. Коли людина боїться сказати зайве слово, думає про кожну відповідь, щоб мати кращий вигляд зі сторони. Проблема наших медійних особистостей – вони занадто вилизують свій образ, бояться зробити крок та показати себе справжніх. Хоча в наш час саме щирість і справжність цінують найбільше.

– Як уникнути можливих помилок під час інтерв’ю?

– Від помилок ніхто не застрахований, але потрібно бути в матеріалі, щоб допускати їх мінімум. Знати про людину якомога більше, щоб мати змогу виправити ці помилки. І якщо навіть ви розумієте, що ставите дурне питання, можна все повернути, але тільки, якщо ви в матеріалі.

– Яким має бути вдале інтерв’ю?

– Цікавим, оригінальним, ексклюзивним, щирим та теплим. Коли ти не помічаєш, як минають дві години перегляду або читання п’яти сторінок формату А4.

Авторка: Тетяна Пасічна, студентка 1-Ж курсу

Мабуть, у кожного в житті бувало таке, що хотілося туди, не зрозуміло куди: душа прагнула відпочити, розважитись чи сходити на шопінг, а ноги не розуміли напрямку руху. Якщо ви живете в Черкасах або ж приїхали сюди на декілька днів чи років (непогана така вибірка!), то вихід є! Пропоную мініподорож мальовничим і дуже цікавим містом.

Примітка: публікація створена за підтримки фонду «Не нудні екскурсії, а відповідь на запитання “Де погуляти в Черкасах?”».

Якщо мені вдалося зацікавити вас, то беріть три гривні (для студентів і пенсіонерів взагалі шара) та сідайте на десятий тролейбус. Мінімум витрат – максимум задоволення. Кожна ваша мета дорівнює певній зупинці.

Зупинка № 1. Маршрут тролейбуса починається (і закінчується) на зупинці «Річковий вокзал». Тож якщо хочете насолодитися красою могутнього Дніпра, то вам сюди. Але, щоб бути до кінця відвертою, не рекомендую такий вид відпочинку в кінці літа й на початку осені. Як альтернатива – у цей період можна придбати прогулянку на теплоході.

Зупинка № 2. А чи ходили Ви колись у кіно самі? Щоб без зайвих коментарів сусіда просто насолодитися кінострічкою? Ні? Спробуйте. Це все дуже просто. Кінотеатр «Multiplex» із радістю в цьому допоможе. Тож вийти потрібно буде на зупинці «Дніпро Плаза». Заходимо в ТРЦ, купуємо квиток і вуаля – усе готово!

Зупинка № 3. Якщо ж мета вашої прогулянки – шопінг, то рекомендую виходити на зупинці «Дім торгівлі». Це торговельний центр із безліччю магазинів будь-якого спрямування. Там можна купити все: від повітряних кульок до ремінця фітнес-браслета.

Зупинка № 4. Великим ударом для черкащан стала пожежа в Драматичному театрі. На жаль, ремонтують його з 1 липня 2015 року й донині. Але всі сподіваються на те, що скоро відбудеться відкриття й актори продовжуватимуть радувати глядачів своєю майстерною грою.

Зупинка № 5. Інколи здається, що улюбленим місцем жителів Черкас є торговельно-розважальний центр «Любава». Кожен проводить там час, як йому хочеться: більшість відвідувачів – шопери або мають на меті смачненько поїсти в McDonald’s, але дехто приходить і просто посидіти на «лавочці».

Зупинка № 6. Якщо ж ви боїтеся коронавірусу й не хочете ходити в людні місця, а прагнете просто відпочити, рекомендую відволіктися від усього в Дитячому парку. Насправді дорослі рідко туди навідуються, але, думаю, що дарма.

Зупинка № 7. Якщо любите грати у футбол, то безкоштовне зелене поле чекає Вас на зупинці «Добровольчих батальйонів». Декілька хвилин – і Ви на місці. Бажаю перемоги!

Зупинка № 8. І перше місце в моєму особистому топі проведення дозвілля посідає картинг. Драйв, швидкість, повороти, а найголовніше – безпека. Думаю, що слова тут зайві. Хто пробував, той зрозуміє. Якщо ж Ви поділяєте мої захоплення, то виходимо на зупинці «Вулиця Сумгаїтська».

Зупинка № 9. Останнє місце, біля якого Ви повинні обов’язково поставити прапорець – «Епіцентр». Проведення часу в такого масштабу торговельному центрі може конкурувати з повноцінним відпочинком. Можу посперечатися, що кожен проведе там не менше ніж годину, намагаючись переглянути весь асортимент продукції.

Ну що ж, читачу, бажаю гарно провести час!

Авторка: Тетяна Чупилко, студентка 1-Ж курсу